Наприкінці минулого тижня вся недисциплінована частина чоловіцтва — дисциплінована зробила це трохи раніше — традиційно штурмувала торгівельні палатки й квіткові ятки. Ці щорічні закупки флори, парфумів та сувенірної продукції давно вже стали чи не єдиною нагодою для чоловіка визнати, що ось ця хатня робітниця, яка цілодобово готує–пере–прибирає, насправді — його дружина, про яку він, ступаючи на весільний рушник, обіцяв піклуватися все своє життя. Восьме березня давно перетворилося на день заспокоєння власної чоловічої совісті, на прогнозований вибух подарунків та компліментів, який трапляється якраз один раз на рік... Насправді ж чоловікам було б значно корисніше піти цього дня до Театру Франка і подивитися виставу Олександра Білозуба «...Я згадую...Амаркорд». У Білозуба там також звучать компліменти жіноцтву. Тільки не солоденько–приторні, не одномоментні й формальні. Режисер дякує українським жінкам за те, що на своїх тендітних плечах вони тримають величезну Землю, не даючи їй злетіти з орбіти. І докоряє чоловікам, які не лише допустили таку ситуацію, а й не приховують того, що вона їх цілком влаштовує. І визнає, що покращення такого стану речей найближчим часом навряд чи можливе...

Провести Міжнародний фестиваль у нестоличному театрі — сьогодні це якщо не подвиг, то подія, дуже до нього наближена. Черкаському театру ім. Шевченка це «життєве спостереження» вдається спростовувати ось уже третій рік. Цього разу фестиваль «Сцена людства» в Черкасах обіцяє десять вистав, серед яких — прем’єри, першопрочитання літературних творів, спектаклі, які мають гарну «аншлагову» репутацію у своїх театрах.

12–річна киянка Юлія Ступницька на днях поїде в Лондон представляти Україну в галереї сучасного мистецтва «Тейт Модерн». Наприкінці лютого її картина «Сон корови» перемогла у Санкт–Петербурзі в міжнародному дитячому творчому проекті «The Unilever International Schools Art Project (UISAP) 2007–2008». Тепер українську корову оцінюватимуть фіналісти країн–учасниць і просунута Англія.