Топтання по ГАЗону

      З   осені 2003 року, коли президент Росії Путін під час зустрічі в Сочі з білоруським президентом Лукашенком привселюдно дав зрозуміти, як мало цікавить його постать власне Олександра Григоровича і як Москва незадоволена тим, що Мінськ «смокче» газ, прикриваючись гаслами союзної з Росією держави, «інтеграційна мрія» виявилася для останнього пасткою. В цю пастку білоруський «бацька» загнав себе сам. 24 січня незадоволена Росія припинила постачання газу в Білорусь.

      Російський «Газпром» сказав своє остаточне «ні». А буквально днями розтанула і надія на те, що незалежні трейдери «Ітера» і «Транснафта» залишаться для країни газовими донорами. Причиною свого рішення «Ітера» і «Транснафта» назвали те, що білоруська сторона повністю використала обсяги газу, законтрактованого на січень. Є підстави думати, що цей крок — швидше, «чорна мітка», вручена білоруському президенту «Газпромом». Ні «Ітера», ні «Транснафта» не можуть похвалитися можливістю починати в Білорусі що-небудь самостійно, без узгодження з «Газпромом». Навпаки, з подачі російського монополіста їм випадало «підгодовувати» Білорусь газом протягом січня, оскільки білорусько-«газпромівські» переговори про подальші постачання «блакитного палива» зайшли в глухий кут. «Ітері» і «Транснафті» російські політики відвели роль «дипломатів», зобов'язаних тягнути час. Тепер грім гримнув, і в росіян є підстави думати, що відтак Білорусь заговорить зі «старшим братом» запопадливіше. Відразу після одержання звістки про припинення постачань Олександр Лукашенко нервово поговорив по телефону з Путіним, зібрав екстрене засідання уряду і відправив у Москву групу парламентаріїв.

      Вимоги «Газпрому» сьогодні гранично прості: контракт на подальші постачання може бути підписано негайно, але за ціною, що заявлена і для інших сусідів — 50 доларів за тисячу кубометрів. Але тариф на транзит газу при цьому передбачається більший.

      Однак ціни на внутрішнє споживання і транзит російського газу білорусами — лише видима частина проблеми. У фундаменті ж її лежить питання про приватизацію «Белтрансгазу», а міністр енергетики Росії Ігор Юсуфов прямо сказав, що «чим швидше буде підписано документ про створення спільного підприємства, тим надійнішими будуть поставки».

      У квітні 2002 року Білорусь і Росія підписали угоду, згідно з якою «Газпром» узявся постачати газ за внутріросійською ціною, тобто за ціною 5-цінового пояса Росії, а союзна сусідка зобов'язалася ще до початку липня—2003 провести акціонування «Белтрансгазу» і створити на його базі спільне підприємство з ВАТ «Газпром». І спершу одержувати газ за ціною 660 російських карбованців за тисячу кубів. Але вже у жовтні, незважаючи на «божеську ціну», намітилася солідна заборгованість білоруської сторони. Утім росіян збентежило не це: білоруська Рада Міністрів підкреслено не зробила жодного кроку в питанні акціонування «Белтрансгазу». І в листопаді 2002 року «Газпром» скоротив постачання дешевого газу наполовину. Спочатку Олександр Лукашенко спробував зберігати горду міну, але холоди настали так швидко, що уряд змушений був вивести «Белтрансгаз» зі списку об'єктів, що не підлягають приватизації, у лічені дні.

      Відносний затишок, що перемежовується регулярним підвищенням цін на газ, у «холодній війні» «Газпрому» і білоруського президента тривав до квітня минулого року. Хоча робота з роздержавлення «Белтрансгазу» завершилася, і російські експерти назвали свою ціну в 2,1 млрд. доларів, Лукашенко виставив трохи іншу — від 2,5 до 4 млрд. доларів. При цьому він сказав щось, чого говорити, з погляду росіян, не вартувало: «Нехай краще «Белтрансгаз» на сто відсотків залишиться у власності держави, ніж потім мене засудить народ».

      Білоруська сторона, не бажаючи віддавати «Белтрансгаз» задурно, висунула свої умови: загальна ринкова вартість газотранспортних мереж повинна була скласти 5 млрд. доларів, за білорусами повинен був залишитися 51 відсоток акцій, «Газпром» же пообіцяв внести в реконструкцію «Белтрансгазу» 1,7 млрд. доларів. Росія, м'яко кажучи, сторопіла і запропонувала своє: «Газпрому» потрібен винятково контрольний пакет, вартість якого повинна вираховуватися, виходячи з балансової ціни «Белтрансгазу» — 580 млн. доларів. Більше того, Росія обмовилась, що і цю ціну вважає завищеною, тому побажала заборгованість Білорусі «Газпрому» врахувати як оплату акцій. Не змогли домовитися сторони і про внесення в статутний капітал спільного підприємства газопроводу «Ямал—Західна Європа».

      У вересні минулого року ідею створення СП було фактично поховано. Разом із перспективами подальших постачань у Білорусь газу за внутріросійською ціною. Російський прем'єр Михайло Касьянов підвів риску: «Росія може зберегти для Білорусі внутріросійські ціни на газ, якщо буде досягнуто домовленості про умови створення спільної газотранспортної компанії». Відповіддю білоруського віце-прем'єра Андрія Кобякова було таке: «Білорусь не збирається віддавати Росії за безцінь підприємство, яке успішно функціонує». Однак, попри те, що подібна війна заяв стала звичною, після Нового року «Газпром» на поступки не пішов.

      Навіть більше того: російські газовики звинуватили Білорусь у несанкціонованому відборі газу. «Газпром» обнародував цифри, що нібито розходяться з даними «Белтрансгазу»: виявляється, у січні було законтрактовано не 1,3 млрд. куб.метрів, а лишень 1,05 млрд. А отже, до 16 січня Білорусь цілком вичерпала свої обсяги, після чого подальше споживання палива (а це вже більше 300 млн. кубів) стало незаконним. Мінськ ці звинувачення поки що відкидає.

Тіна ПАЛИНСЬКА.

Мінськ.