Лямур де труа і Богдан Ступка

21.02.2008
Лямур де труа і Богдан Ступка

Режисер Роберт Кромбі. (Фото Володимира СТАДНІКА.)

«Це ексклюзивний плакат, ви його більше ніде не побачите — на вулицях буде інший», — каже кінорежисер Роберт Кромбі, позуючи нашому фотографові біля рекламного плаката «Сафо». Він сміється і прикладає руки до оголеного тіла героїні на плакаті. Англійськопідданий Роберт Кромбі в минулому — сам журналіст, він розуміє, що навколо будь–якого мистецького продукту має віяти легенький вітерець скандалу, коли невідомо напевне, хто кого де і за скільки, але плітки перекочуються з одного вуха в інше зі швидкістю вітру змінних напрямків. Еротична мелодрама «Сафо», яка стартує в кінотеатрах із 5 березня, дітище його як кінорежисера і як продюсера — це перша власна картина студії «Ялта–фільм», яку спільно заснували англієць Роберт Кромбі і українець Артур Новиков. Від неї залежить слава студії не тільки як технічної, обслуговуючої одиниці, а як творчого бренду.

Фільм має три версії — український саунд–трек, російський і англійський. В Україні «Сафо» прокатуватиме дистриб’юторська компанія «Геміні–фільм», кількість копій — як у «Піратів Карибського моря» — 80.

 

«У 90–х я мав знімати кіно для Девіда Боуї...»

— Я з самого початку казав, що він не пройде, — каже Роберт, киваючи на плакат. — Рекламне агентство, з яким працюють наші прокатники, уже розмовляло з комісією з моралі, наскільки я розумію, вони сказали, що хоча би частково треба закрити оголене тіло, тому що це вулична реклама. Я не бачу такої сильної еротики. Ви бачили фільм «Гіркий місяць» Романа Поланського? Наше кіно за жанром схоже на нього. Я не думаю, що «Гіркий місяць» — це відверта еротична мелодрама, це кіно про людей, які вони є. Ми всі знаємо, що кохання не подарунок, тільки релігія пропагує, що любов — солодка і доброзичлива.

— В Англії можливі були би на вулиці такі плакати?

— В Англії — так, в Америці — ні, у Франції — без проблем, в Італії це взагалі вважається, що нічого особливого.

— Прем’єра фільму мала відбутися восени, чому ж її перенесли на весну?

— Там доволі багато комп’ютерної графіки, багато музики, тому осінь ніколи не була реальним терміном. Коли ми сказали «прем’єра восени», це був сильний оптимізм, реально ми закінчили кіно в кінці року, тому цей фільм над­звичайно свіжий. Те ж саме ми говорили про мультиплікаційний фільм «Пригоди солдата Швейка» — що прем’єра буде навесні, а насправді вона буде на наступне Різдво. Ми закінчимо його до червня–липня, крайній термін — серпень. Зйомки завжди забирають більше часу, ніж хочеться.

— Фільм міжнародний, плани, очевидно, теж міжнародні?

— Так, світова прем’єра — в Україні: 29 лютого — для селебрітіз, 5 березня — для публіки, я навіть збираюся одягати краватку і, можливо, шотландську спідницю. Потім ідемо в Європу і Америку, з Грецією і Росією, думаю, питання вже вирішене. Греція — тому, що у фільмі звучить музика великого грецького композитора Мікіса Теодоракіса. Ну і Росія — так вийшло, що в цьому фільмі багато пов’язано з Росією.

— Сюжетно?

— За сюжетом, молода американська пара у 1926 році приїздить на острів Лесбос і там уже знайомиться з російським професором, який емігрував туди після революції, і його донькою, яку грає російська актриса Світлана Ширяєва. Кіно насправді чисто європейське, міжнародне, і я не думаю, що є обмеження по країнах.

— А яке обмеження за віком?

— Уже відомо — 16’. Це в Україні, а в кожній країні свої правила — це так, як із зовнішньою рекламою. В Італії, не знаю, вони можуть сказати, що це обов’язково мають подивитися діти, принаймні в кількох американських штатах це, мабуть, буде — до 18. У кожній країні є своя традиція. Недавно я побачив один фільм, у якому мало показують секс, але кіно по–справжньому психопатичне, хворе, і це йде майже завжди, як 15. Наше кіно, пробачте, набагато психологічно здоровіше. У 90–х роках я досить добре знав Девіда Боуї і мав знімати для нього кіно. У нього був проект «Аутсайд» — наполовину музичний, наполовину художній. І в нього була ідея показати вбивство як мистецтво, і я був дуже радий, що з цього нічого не вийшло. Мені дуже дивно, коли людей не ображають такі речі, зате вони перешкоджають таким, як наш. Ми покажемо просто любов і трохи сексу, тому що секс формує характер. Ми зробили прем’єру перед жіночим днем, бо це кіно про те, що значить кохання для молодої дівчини, яка ще не розуміє, хто вона насправді. А коли зрозуміла, то дуже сміливо проходить цей шлях до кінця.

Філологічна правда Сафо

— Ви пішли не традиційним вже в кіно шляхом гомосексуального кохання, «що формує характер», ви розвинули сюжет про жіночу, лесбійську, любов.

— Теоретично це можливо було показати і через гомосексуалізм. У нас кіно не про одностатеве кохання — це так само, як вірші Сафо. Люди сваряться і не розуміють, це справді про лесбійське кохання чи просто помилка при перекладі, переписуванні, і вони пропускають найголовніше — вірші про кохання. Те саме і розмови про сонети Шекспіра — це про хлопця чи про дівчину. Врешті–решт це не головне, і це кіно про різні форми кохання, пристрасті, про те, що справжнє кохання — це руйнівна сила, це не День Валентина — солодкі подарунки і шоколад, це щось дуже небезпечне і смертельне. Ми всі знаємо цю правду і робимо вигляд, що насправді все зовсім інакше.

— За легендою, Сафо кидається зі скелі через нерозділене кохання до чоловіка.

— Про Сафо існує багато легенд.

— Сценарій писали ви самі?

— Я. На основі віршів Сафо, але там багато алюзій з моїх улюблених письменників Ернеста Хемінгуея, Джона Леннона, Скотта Фіцджеральда, Пабло Неруди і ... автобіографії. Вона прихована, там все навпаки і не схоже на те, що відбулося насправді, але там дуже багато «я».

— Вірші звучать?

— Майже всі вірші Сафо, які дійшли до наших днів, — повноцінні вірші і фрагменти. Так що якщо є філологи, які хочуть знати про велику грецьку поетесу Сафо, це кіно доволі серйозне і правдиве в цьому питанні.

— Історична правда?

— Філологічна правда. Чим я пишаюся, крім своїх акторів, що дух фільму близький до духу віршів Сафо. І це було початкове завдання.

— Чому ви взяли акторів–дебютантів, а не зірок?

— На це є багато різних причин. Якщо ви бачите в перших кадрах фільму Арнольда Шварценеггера, то вже багато знаєте про це кіно: ви знаєте, що ось головний герой, що це позитивний герой, що він не буде вбитий до кінця фільму — Арнольд Шварценеггер, за контрактом, не вмирає. І так буває з більшістю акторів, які приносять у кіно багаж своїх попередніх ролей. У нашому фільмі розв’язка непередбачувана, тому я хотів бачити нові обличчя, щоб глядач не зрозумів, що буде. Оскільки вони дебютанти, вони віддавали все, що у них є, — свою свіжість, свій ентузіазм. Часто зірки не дуже серйозно ставляться до роботи.

— Але Богдан Ступка теж приніс свій багаж ролей...

— У принципі, він не приніс ніякого багажу, бо він така людина і такий чудовий актор — він завжди свіжий і завжди новий. У Богдана Сильвестровича — величезна внутрішня свобода, він — незвичайний актор, він — геній, правил для нього не існує.

— Як він спрацювався зі своїми іноземними колегами?

— Були проблеми з мовою, тому що Богдан Сильвестрович не так добре говорить англійською — більше ніяких.

— Його дублювали англійською?

— Через акцент. Насправді, не так важливо, що ми його дублювали, головне — це гра. У нього не головна роль — маленька, але він створив персонаж.

Гроші українські, менеджмент — західний.

— Ви десь сказали в інтерв’ю, що зараз в Україні найдешевша «біла» масовка.

— Я сказав це? О Боже. Це, до речі, правда. Я не хочу, щоб люди думали: ось прийшов англійський капіталіст, він буде нас експлуатувати. Але якщо ви — американський продюсер, у вас у кишені є долари, Румунія, Болгарія, Польща — це вже доволі дорогі країни, бо там євро. І в України є зараз величезний шанс для відкриття нових форм кіновиробництва — партнерство: є чудова натура, є дешева «біла» масовка, і в нас є першокласна знімальна група, що насправді є ключовим, і остання апаратура. Я думаю, що тут буде маленький кінобум. Це буде співвиробництво, але при цьому будуть навчатися нові покоління українських техніків, операторів, і через 3—5 років з’явиться нове українське кіно. Дай, Боже, щоб це було не російське кіно — коли політика йде на перший план, це буде вільне кіно, яке розповідає історії.

— Художники по костюмах були українські?

— Так, наші, студійні, і наші декоратори, і майже вся знімальна група. Зазвичай перші тижні будь–який кінопроект — це хаос, ніхто нічого путнього не знімає, люди повинні налагодити стосунки — сваряться один із одним, кричать, і тільки через 2 тижні починається серйозне виробництво. У нас усе почалося в перший же ранок, о 9.00, і це був великий бонус — економія, коли я зрозумів, що в мене є Саша Швидкой — мій лінійний продюсер, він називає себе євреєм, я — протестант, хтось — православний, оператор–постановник — мусульманин, і ще хтось вірить у НЛО, тобто такий дуже космічний. Ми всі сидимо за одним столом — багато різних національностей, і у нас одна спільна справа, а по телевізору іде якась дурість про тероризм, і я розумію, що кіно — не найгірша професія.

— Чиї гроші?

— Українські.

Артур Новиков (співвласник студії «Ялта–фільм»): Гроші були компанії «Ялта–фільм», це повністю наш проект.

Бюджет — 5 мільйонів доларів

— Чий був менеджмент?

— Система була західна, але багато людей різних національностей робили цю систему — українці, росіяни і два таджики. Тільки західна система працює, радянська система була хорошою тільки для Радянського Союзу. Коли ми взяли українських фахівців, які працювали в кіно 20—30 років, сучасні світові технології — камери, світло, цифру, декорації, грим, то вийшов симбіоз, і він не схожий на будь–яке українське кіно. Це кіно світового рівня якості.

— Гонорари в акторів були українські чи західні?

— Вони були низькі, тому що це — дебютанти і тому що це — головний шанс.

— А Богдан Сильвестрович?

— Теж не дуже великий гонорар, він людина, яка любить грати, він отримує від цього задоволення. Дівчина, яка грала Сафо — дуже талановита і смілива, вона буде зіркою, у неї є велике бажання робити все добре. І там стара голлівудська сім’я — і це теж допомагає. Вона зараз знімається в двох головних ролях.

— Чи будете ви презентувати фільм у Ялті?

— По–перше, зараз у Ялті немає жодного великого кінотеатру — «Сатурн» раптово згорів, «Спартак» збанкрутував, є лише один кінотеатр в готелі «Ореанда» місць на 60—80. І там робити презентацію просто не можна. По–друге, ми робили кіно в Севастополі, тож презентацію робитимемо в Севастополі 1 чи 2 березня.