Погані діти чи відсталі батьки?

«Перукарка, в якої я стрижуся, не прочитала моєї книжки і через якийсь час випадково на рівному місці зламала ногу. Один мій друг не прочитав книжки, коли вся його сім’я читала. В його машину на стоянці врізалися «Жигулі» з п’яним водієм і тепер має ремонт на 7 тисяч доларів. Мій колишній науковий керівник Микола Григорович Жулинський отримав від мене в подарунок книжку і не прочитав. Поїхав за кордон у Петербург і ви, напевне, чули, що з ним трапилося. Просидів три дні в аеропорту «Пулково–2» і повернувся додому, не потрапивши в місто. Ще один хороший знайомий, з яким ми дуже добре зналися і при зустрічі обіймалися, його звуть Віктор Андрійович, восени 2004–го отримав книжку і не кинувся її чомусь читати. А вже в січні 2005–го, самі знаєте, в яку страшну халепу втрапив — став Президентом України. Я не знаю, може це такий збіг обставин, але схильний думати, що книжка несе в собі страшну загрозу для тих, хто її не читав. Тому краще про всяк випадок усе ж таки її прочитати», — каже автор пригодницького роману в двох частинах «Лісом, небом, водою», літературознавець, професор Києво–Могилянської академії, головний редактор підліткового журналу «Однокласник» Сергій Іванюк (літературний псевдонім — Сергій Оксеник).

Він відкрив цикл зустрічей з авторами дитячих книжок і літературознавцями «Батьківська читальня», які протягом лютого відбуватимуться у книгарні «Є». Сергій Іванюк не погоджується з думкою, що діти погані, бо цікавляться комп’ютерними іграми і дивляться телебачення. Діти — різні, а це ми, дорослі, їх робимо поганими, бо намагаємося зробити кращими для себе. Батьки на свій розсуд вибирають літературу і часто рівняються на твори зі свого дитинства. А варто було б перечитувати всі новинки дитячої літератури, щоб найякісніше відібрати для своїх нащадків. Так робить дуже мало людей. Більшість не встигає ознайомитися з дорослим чтивом, а де там ще дитяче перечитувати. З одного боку, можна гірко нарікати, що ми — не читаюча нація, що про книжку скоро всі забудуть і т.д. Але, з іншого боку, Сергій Іванюк знайшов причини порадіти. «Я оптиміст у цьому плані. В радянські часи нам насаджувалася мода на читання. Читали скрізь, бо більше нічого було робити. В принципі, людей, які люблять читати, не може бути багато. Все повинно збалансуватися, і це добре, що тепер є можливість не читати», — каже «інженер дитячих душ».

За дитячою літературою можна визначити, що нас чекає в майбутньому. Сергій Іванюк не хоче, щоб діти були слухняними, щоб жили так, як їхні батьки. Каже, що дорослі вигадали термін «щасливе дитинство» і при цьому роблять усе для того, щоб його зробити якомога нещаснішим. «Покажіть мені дитину, яка не хоче швидше вирости і стати дорослою. Якби вони були такі щасливі, навіщо тоді їм рватися з цього раю?» — запитує письменник у батьків. Загалом діти вирішують багато справ саме у книжках — рятують світ, перемагають зло, а в житті батьки стоять на варті і говорять: «Ти цього не зробиш».

Перша частина роману для дітей Сергія Оксеника «Лісом, небом, водою» про хлопчика Лисого. Він сміливий, відважний, відповідальний. Його приятелька Марічка вміє знайти зі всіма спільну мову, а Люба — красива та підступна. Автор не консервує суспільство, як це робила література за його дитинства, не хоче, щоб діти зберігали старий лад, не оберігає їх від негативних героїв. Він хоче, щоб діти були дітьми, а вони ніколи поганими не бувають.

Як закохати дітей у читання, автор і сам не знає. Тільки додає, що варто читати чадам уголос, купувати аудіокнижки, ходити разом із ними в хороші книгарні, виховувати естетичний смак. За такого способу життя у молодшого покоління з’явиться потяг і до самостійного читання книг.