Малюнок Олександра Ніколайця.
Не дивно, що книга видається в Україні. Є побоювання, що в Росії ця книга взагалі не вийде. І не лише тому, що «Газпром» ревно береже свої таємниці. Книга про «Газпром» насправді вийшла книгою про Росію.
«Компанія і країна пов’язані, як сполучені посудини. Портрет «Газпрому» закономірно перетворюється на історію Росії. Ми дивилися на країну крізь газпромівську трубу — і бачили Росію в трубі. Дивну Росію, створену Берією і Хрущовим, яка ще пам’ятає Сталіна. Країну, чия політика, культура, економіка й соціальне життя наповнені газом. Країну, що посідає перше місце за експортом газу у світі, але сама газифікована лише на 50%», — пишуть у післямові автори Валерій Панюшкін та Михайло Зигар, московські журналісти. — Ми дивилися на країну крізь звивисту газпромівську трубу і розуміли, що якби ця труба на котрійсь ділянці своєї історії повернула інакше, ми жили б зараз в іншій країні. А що було б, якби Черномирдін не втримав «Газпром» як єдине ціле? Або якби він, спираючись на міць газового гіганта, ризикнув і спробував би змінити Єльцина на посаді президента? Що було б, якби наступником Єльцина став його фаворит і борець із «Газпромом» Борис Нємцов? Або якби Рем Вяхірєв усерйоз зробив ставку на тандем Прімаков—Лужков, чого так боялася «сім’я» Єльцина? Чи став би Путін «великим і жахливим» лідером, якби йому не вдалося так технічно зачистити «Газпром» від вяхірєвської команди? Чи була би потрібна Помаранчева революція, якби каламутні схеми поставок газу в Україну не розбестили адміністрацію Леоніда Кучми? І чи став би Туркменбаші божевільним затворником, якби «Газпром» не заблокував його на ціле десятиліття наодинці з його газовими багатствами? Хто з німецьких лідерів мав рацію: Аденауер, який відмовився поставляти в СРСР труби для газопроводів, чи Віллі Брандт, який пустив радянський газ у Європу? Шредер, котрий прийняв дружбу Путіна і його «Північний потік», чи Ангела Меркель, яка відмовилася перетворювати Німеччину на газорозподільний вузол Європи й форпост «Газпрому»? Нарешті, що зараз відбувається з «Газпромом»? Попереду в нього дефіцит чи могутність? Чи відповідають його зношені труби його політичним амбіціям?»
Автори книги — Валерій Панюшкін та Михайло Зигар за участі Ірини Рєзнік — ставили безліч питань і колишнім газпромівцям, і нинішнім його менеджерам. Автори намагалися з’ясувати, звідки стільки таємниць і навіщо вони.
« — Невже ви не розумієте, що триває війна? Третя світова, — відповів нам топ–менеджер «Газпрому», керівник належного йому телеканалу НТВ.
— Енергетична? — запитували ми.
— Ідеологічна, — відповів він.
І нам стало зрозуміло, що по трубах шириться не лише газ, а й ідеологія. А ідеологія, якщо загнати її в трубу, справді горить, вибухає і душить», — зазначають автори, перефразовуючи вислів колишнього заступника голови правління «Газпрому» В’ячеслава Шерємєта, який любив казати, що газ — це та ж таки зброя: «Горить, вибухає й душить».
Стає зрозуміло, що ми на війні. «Газпром» не хороший і не поганий, як не може бути хороший або поганий автомат Калашнікова або револьвер Кольта. Моральний сенс зброї залежить зовсім не від того, як вона влаштована, а від того, в чиїх вона руках. По–друге, зброя бездушна. Вона не відає страху, вона не має любові й жалю, вона в жодному разі не зостанеться вірною своєму нинішньому власникові, як тільки зміняться часи».
Щоб написати й видати таку книжку, потрібна мужність. Колишній єльцинський в.о. прем’єр–міністра Єгор Гайдар, коли автори попросили його дати інтерв’ю, найперше сказав: «Навіщо це вам? Ви розумієте, що вас уб’ють? Ви розумієте, куди ви пхаєтесь?».
І все ж, книжка готова. Нещодавно німецькою вона вийшла в Німеччині, а за кілька тижнів п’ятитисячним тиражем вийде і в Україні, звісно, українською (перекладач із російської — Іван Андрусяк). Як обіцяє директор видавництва «Факт» Леонід Фінкельштейн, «офіційна» презентація відбудеться наприкінці березня в рамках книжкової виставки «Медіум». «Я прочитав рукопис московських журналістів — і зрозумів, що це правда. А головна задача нашого видавництва — видавати правду, — каже в розмові з «УМ» пан Фінкельштейн. — І я щасливий, що мій читач зможе довідатися про цю правду не з–за кордону, а прочитати про неї тут, на Батьківщині».
Результати дослідження сприйняття корупції в Україні серед членів Американської торговельної палати показують, що бізнес, на жаль, наразі не спостерігає суттєвого прогресу у боротьбі з корупцією, однак сподівається на покращення ситуації у 2016 році. >>
Для проведення свого чергового саміту лідери країн «Великої сімки» (а точніше, господиня заходу, Німеччина) обрали справжній райський куточок. Мальовничий замок Ельмау, неймовірної краси краєвиди Баварських Альп, чисте гірське повітря з гіркуватим присмаком цілющих трав, мелодійне калатання дзвіночків на шиях флегматичних альпійських корів... Ну як працювати в такій розслаблювальній атмосфері? >>
Лідери «Великої сімки» не лише говорили про Україну на саміті в Баварських Альпах — дехто з них туди й поїхав «транзитом» через Київ. Окремо варто наголосити на візиті прем’єр-міністра Японії Сіндзо Абе — першого в історії двосторонніх відносин між нашими країнами. >>
Сьогодні в Ризі стартує саміт програми Європейського Союзу «Східне партнерство». Уже відомо, що про скасування візового режиму з ЄС для України на цьому саміті не повідомлять — наша держава не встигла виконати й половини пунктів Плану дій з візової лібералізації (ПДВЛ), необхідних для надання безвізового режиму. >>
Держдума Росії ухвалила законопроект про «небажані» в Росії іноземні та міжнародні неурядові організації. Згідно з документом, ідеться про неурядові організації, які «створюють загрозу основам конституційного ладу РФ, обороноздатності країни та безпеці держави». >>
Немає сумнівів, що Євросоюз є корисним для його членів міждержавним утворенням. Але навіть у дружній родині конфліктів не уникнути. Європейська Комісія розпочала процедуру проти Німеччини за порушення союзного закону про мінімальну оплату праці. >>
