Минулого року російський шоу-бізнес гуляв так, що луна котилася країнами і континентами, а від банкетних пахощів свербіло у носах аборигенів далекої Африки. Свої п'ятдесят святкували гранди російського року Борис Гребенщиков та Андрій Макаревич, двадцятирічні ювілеї творчої діяльності відзначали «Аліса», «Крематорій» «Пікнік», «Секрет»... І ось нарешті свято — щоправда, з меншою кількістю нулів у ювілейній цифрі — замаячило й на нашому обрії: у 2004-му виповнюється десять років «Океану Ельзи», найкультовішій команді української сучасності. «Перша пробна репетиція, — цитуємо сайт okean-elzy.com, — відбулася у перший вівторок липня 1994 року. А у неділю перед тим був чемпіонат світу з футболу. Перемогла Бразилія». З цього факту почалася біографія команди, яка, є така підозра, свій ювілей відзначатиме гучно і не одномоментно. Згадати Вакарчуку з товаришами є що, тому економити на різноманітних ювілейних акціях — лише фанатів ображати. Отож до ювілейно-урочистої ходи «Океанів» готуймося! Щоправда, у найближчих планах «Океану Ельзи» — браття-росіяни: по два концерти вони дадуть у Новосибірську (10 та 11 лютого) та Москві (13 та 14 лютого, клуб «Б-2»). Усі ж бажаючі зустрітися зі своїм кумиром чимшвидше можуть переглянути післязавтра, у неділю, програму «Коронна страва» (ICTV), в якій Вакарчук власноруч на очах у закоханих фанаток приготує запечені з сиром та родзинками яблука. Тож починаємо заготовляти привітання нашому любчику, а задно... поспівчуваємо продавцям яблук, робочі місця яких після кулінарних одкровень Вакарчука фанати «Океанів», напевне, рознесуть вщент.
Слова і музика
Святослава Вакарчука
Якби тобi — мої думки,
Ну а менi — та й чари твої,
Якби тобi — мої слова,
Якби менi — тебе, i навпаки.
А за вiкном — майже весна,
Знає слова майже не сказанi вона
I у моїх жилах присутня.
А за вiкном майже весна,
I, Боже мiй, як несподiвано вона
Змiнює все моє майбутнє,
Моє майбутнє i моє життя.
I я живу блиском очей,
Смаком бажань i запахом слiв.
Буде колись i навпаки —
I моє життя, може, теж стане твоїм.
А за вiкном — майже весна,
Знає слова майже не сказанi вона
I у моїх жилах присутня.
А за вiкном — майже весна,
I, Боже мiй, як несподiвано вона
Змiнює все наше майбутнє,
Наше майбутнє i наше життя.
Усе життя я соромилась співати. І на те були всі підстави: відчувала, що неправильно відтворюю мелодію, голос здавався якимсь «глухим», нецікавим. Але парадокс у тому, що з дитинства саме спів надзвичайно вабив мене: весь вільний час я слухала музику. Можливо, та любов передалася від тата. Він самостійно вивчився грі на декількох народних інструментах, завжди натхненно співав у колі друзів. >>
Ось уже півтора місяця найпопулярнішим музичним хітом в Україні є Державний Гімн. Ще ніколи не звучав він так часто і так масово. Його виконанням були позначені трагічні передранкові години 30 листопада та драматична ніч 11 грудня. Він палко лунав із вуст кожного, хто приходив на Майдан. З ним зустрічали Новий рік півмільйона українців. >>
Раніше, ще до середини грудня, на Майдані раніше суворо дотримувалися традиції щогодини співати «Ще не вмерла». Чоловіки знімали шапки і разом із жінками прикладали руки до серця, виконуючи Гімн України. Новий закон Майдану всім настільки сподобався, що заради виконання Гімну переривалася будь–яка робота, розмова, дискусія. >>
У Японії, коли дитина йде до школи, вона знає 300 народних пісень. В Україні навіть не кожен студент може підтримати своїм голосом співочу компанію. У школах на «народознавство», де б мали вчити звичаї та обрядові пісні, виділяється одна година на тиждень, і то не всі вчителі ставлять перед собою мету розспівати молоде покоління. >>
Для тих, хто не сприймає фольклор у чистому вигляді, музиканти подають етномузику у сучасних обробках. Буває, слухаєш якусь рок–ватагу з роззявленим ротом від захоплення, і навіть не підозрюєш, що цю пісню музиканти привезли з експедиції з Полтавщини чи Карпат. >>
Здається, лише ці корифеї українського рок–панку знають, що таке справжні «танці». У далекому 1987 році квартет молодих зухвалих хлопців уперше вийшов на фестивальну сцену Київського року–клубу і зіграв так, неначе знав, що на наступну чверть століття місце легенд українського року вже їм забезпечено. >>
