Проспект Науки є тим рідкісним винятком із назв київських вулиць, коли найменування останніх і виправдане, і вмотивоване. В 1944–му на літописну Багринову гору (район між Саперною Слобідкою — з одного боку та Корчуватим — із іншого) переселили наукові установи — допомагати фронту відповідними розробками. Після війни наукові інститути «розрослися» лабораторними корпусами та житловими комплексами. Всі будинки, в які заселили науковців та їхні родини, є компактними, переважно двоповерховими. В цьому містечку домовласники, говорячи про своє житло, вживають слово «корпус». Приміром, «корпус №8». Саме про нього, до речі, і йтиметься. Офіційна ж «прописка» будинку — проспект Науки, 42/1.
Як «фауна» з «Будконсалтингу» у флорі не розібралась
Звели будинок №42/1 у 1951 році. Жив би він собі хоч би й до 2051–го, але хтось хитромудрий окинув поглядом територію містечка з висоти пташиного польоту (і пташиних же, вочевидь, мізків) й вирішив, що забагато землі пропадає «даром». Тобто порпаються собі біля хатинок якісь люди (у корпусі №8, приміром, живе двадцять сімей), але, з огляду на їхню малочисельність і те, що у Києві забудовник — завжди правий, чому б не викинути цих нещасних на смітник і не звести пару–трійку (за деякими проектами — шістку!) багатоповерхівок?
Поміркувавши так, «хтось» затято береться за діло. Власне, «хтось» — це товариство з обмеженою відповідальністю «Будконсалтинг–Інвест», яке у 2005 році оскаржує у Господарському суді відмову Київради про землевідвід. А претендує фірма на територію на проспекті Науки — у гектар з гаком! — для зведення на ній житлово–офісного комплексу з підземною автостоянкою. Суд клопотання задовольняє, і фірма здобуває свій гектар щастя разом із правом на оренду цієї землі та зведення на ній багатоповерхівок.
Вартий уваги момент: до того, як шукати підтримку у суді, забудовники отримали відкоша в Київраді, отже, щось у їхній документації чи аргументації було не так. Зате в Господарському суді все стало «так»: товариство «Будконсалтинг–Інвест» зазначило, що житловий будинок №42/1 є гуртожитком Інституту фізики, який стоїть посеред пустиря, а дослівно — «посеред захаращеної території, на яку звозиться сміття з усього району».
Це, м’яко кажучи, неправда, а якщо грубо — то взагалі відверта брехня. Поблизу будинку розташований п’ятдесятилітній фруктовий сад із рідкісними сортами дерев, приміром, карликовими райськими яблунями, завезеними з Мурманська. Окрім флори, містечко знамените своїми спортивними майданчиками, тенісним кортом і футбольним полем, на яких, за словами мешканців, грають і діти, і дорослі з усіх прилеглих мікрорайонів, де такої розкоші просто нема. А ще поруч — охайні дитячі майданчики, які городяни щорічно ремонтують, фарбують і приводять до ладу за власний рахунок. Щодо «гуртожитку», то йдеться, як уже було сказано, про звичайний житловий будинок, де 80 відсотків квартир приватизовані, тобто передані господарям у приватну (!) власність.
Фірма–фантом
З усього сказаного постає закономірне запитання: чому суд не розібрався як слід у конфлікті між Київрадою та «Будконсалтинг–Інвестом»? Аби не звинувачувати Феміду голослівно, припустимо, що всіх підвело Головне управління архітектури та будівництва міста Києва. Саме звідти висновок стосовно оскаржуваної земельної ділянки надійшов до суду. Як могли в управлінні «помилитись» аж настільки — справа окрема, розслідування якої ускладнюється тим, що з того часу минуло майже три роки.
Всемогутність «Будконсалтинг–Інвесту» (потрібні рішення, потрібні суди etc.) нівелюється повною відсутністю будь–яких згадок про цю фірму в інтернеті. Тобто згадки є — в контексті того, хто збирається розбудовувати проспект Науки, але подробиць — жодних. Власним сайтом товариство з обмеженою відповідальністю також не обзавелося, як і — схоже на те! — власним офісом. На єдиному листі від цієї фірми, який мають на руках мешканці будинку, немає ані дати, ані вихідного номера. А за вказаною адресою — Рейтарська, 35–В — ні про який «Будконсалтинг–Інвест» ніхто навіть і не чув.
Утім десь із тиждень тому один із представників фірми–фантома матеріалізувався під корпусом №8, ретельно перераховуючи фруктові дерева — зацікавленим мешканцям він тицьнув візитку (вже з іншою адресою — Басейна, 6, бізнес–центр «Домінант») та ніби знехотя обмовився про те, що товариство розформовують, а право на оренду землі передають іншому забудовнику.
Проте городяни провели своє розслідування і — за власними каналами у податковій інспекції — з’ясували, що товариство «Будконсалтинг–Інвест» (як юридична особа) останні роки здає податківцям нульові баланси і що грошей на будівництво у фірми нема. Без особливого подиву, накручуючи вказані на візитці телефони, кореспондентка «УМ» з’ясувала для себе, що при «додзвоні» в «Домінант» (вельми дорогий, до слова, офісний центр) вона постійно... помиляється номером.
Отже «Будконсалтинг–Інвест», радше за все, є штучно створеною структурою, чиїмось прикриттям, яке знадобилось свого часу для отримання необхідного рішення в суді. Це — як робоча версія. Але очевидним є те, що незабаром перед мешканцями будинку постане інший орендар їхньої землі, не виключено також, що він носитиме таке ж негармонійне і несправжнє ім’я, як і ТОВ «Будконсалтинг–Інвест».
Хто винний, що робити та куди йти?
Ігри великих світу цього, в які втягнуті нині 20 сімей з проспекту Науки, 42/1, цікавлять мешканців тільки тією мірою, яка торкається їхньої долі. Що зроблять із ними «консалтинги» та «інвести» у той день, коли будинок почнуть демонтувати? Хто гарантує їм нове житло? Де воно розташовуватиметься? Чи будуть компенсовані втрачені квадратні метри на новому місці повною мірою? На ці теми з городянами не говорить ніхто — ані забудовник, ані Київрада в особі Леоніда Черновецького, до якого ходоки з проспекту Науки апелювали неодноразово.
Мер міста дав про себе чути тільки один раз — коли 20 грудня 2007 року мешканці будинку побачили розпорядження за його підписом, з якого випливало, що 15 березня 2008–го добігає кінця термін «інженерної підготовки» до забудови. А підготовка ця полягає у «встановленні паркану, знесенні будівель та споруд, зелених насаджень, винесенні існуючих інженерних мереж, прокладанні тимчасових доріг» тощо. Наприкінці документа йшлося про те, що після введення в експлуатацію першої черги офісно–житлового комплексу будинок №42/1 буде розселений і демонтований, а відтак будівництво триватиме.
Знову ж таки, жодним словом «мер усіх киян» не прохопився про те, на кого покладена відповідальність за надання мешканцям нового житла, хто вручатиме їм ключі від нових квартир, де й коли слід чекати на подібне свято. Отак кожен із нас (чи бодай кожен із тих, хто живе у середмісті) може побачити на дверях свого під’їзду оголошення, яким вам пропонується ладувати торби й забиратися до дідька в зуби — подалі від сентиментального «вишневого саду» та меланхолійних споминів про «малу батьківщину».
«Є певна процедура видання таких розпоряджень, — говорить Сергій Петренко, співголова ініціативної групи мешканців будинку №42/1. — Головна передумова: узгодження забудовником цього питання з усіма мешканцями, отримання ним нашої письмової згоди. Ми такої згоди не давали. Не були проведені і громадські слухання — хай вони і носять формальний характер».
«Ні, не формальний», — не погоджується Юрій Курінний, заступник голови Голосіївської райради. Слухання, заплановані пост–фактум на 31 січня, важать чимало, переконаний він. Тож якщо громада буде проти... то дуже сумнівно — продовжимо цю думку від себе — аби навіть за таких обставин до її точки зору бодай хтось дослухався. Хоча всій Голосіївській райраді і пану Курінному особисто аж ніяк не симпатична ідея побудови на проспекті Науки двох (або трьох — є різні версії) «висоток» у 22—26 поверхів.
Тим паче що ділянку, на якій мали зводити панельну 16–поверхівку (як «пілотний» будинок для тих, кого будуть відселяти), згідно з вищезгаданим рішенням суду, також віддали в оренду «Будконсалтинг–Інвесту». Все, крапка.
Росте Чорнобиль в мами на городі
Хоча ні... не крапка. Кома. Найцікавішу подробицю ми зберегли наостанок. Мешканці корпусу №8 у розмові з кореспондентом «УМ» стверджували, що недарма їхнє містечко забудовано такими «низькорослими» будинками — вони складають так звану санітарну зону довкола... дослідницького ядерного реактора. Реактор належить Інституту фізики (точніше — Інституту ядерних досліджень, який є частиною Інституту фізики), знаходиться під землею і має автономну систему водопостачання, якою він охолоджується. В цю систему водопостачання, у виготовлені зі спеціальної сталі 300-міліметрові труби, ніякій не обізнаній з процесом комерційній фірмі лізти не слід, переконували «УМ» мешканці.
В Інститут ядерних досліджень «УМ» не додзвонилась — усе керівництво відбуло на конференцію. А от Інститут фізики ми, мабуть, потішили своїми запитаннями. «Скажіть, а у вас справді є ядерний реактор?» На всі питання відповідь була одна — стверджувальна. Ми з’ясували: просто посеред міста кияни справді мають ядерний реактор (дослідницький водо–водяний реактор басейного типу — ВВР–М потужністю 10 МВт).
Відповідаючи на запитання, чи може будівництво багатоповерхівок зачепити систему охолодження реактора, вчений секретар Інституту фізики Віктор Манжара зазначив, що з таким питанням краще все ж звертатись до будівельників, адже багато чого залежатиме від їхніх проектів та, власне, професійних навичок. Втім, сказав він, реактор запущено у дію в 1960 році, а наукове містечко закладали років на 15 раніше. Комунікації, які підведені під житлові будинки, не знаходяться в одному кільці з системою охолодження реактора, зазначає Манжара.
