«Мого сина вбивали бандити і добивали медики»

19.01.2008
«Мого сина вбивали бандити і добивали медики»

Звечора у центрі Ямполя, що на Вінниччині, між будинками районної влади та культури, по–звірячому вбивали хлопця. З вікна приймальні райдержадміністрації добре видно те місце. Випадкові люди, поспішаючи на роботу, ненароком ставали в калюжу загуслої крові на асфальті й відстрибували вбік. Ще задовго до восьмої ранку якийсь чоловік у жахливому громадському туалеті, за сто метрів від олімпу влади, побачив у багні вмираючу людину. Як розповідав очевидець, обличчя жертви було майже не видно. Зараз слідство ламає голову над тим, як Валерій там опинився. Якщо зміг сам дійти аж сюди, значить, не такий уже був безнадійний?

 

Смертельна санобробка

Перехожі зателефонували до відділення швидкої допомоги райлікарні з кількох точок. Двічі телефонувала медикам навіть мер Ямполя Лідія Петровська. Від місця злочину до ЦРЛ — метрів вісімсот. У журналі викликів люди в білих халатах записали, що з моменту виїзду на виклик і до моменту доставки постраждалого в приймальне відділення пройшло 40 хвилин! Виявляється, ескулапи довго чекали біля туалету, коли з міліції приведуть засуджених за адміністративні правопорушення. За словами людей у погонах, медики постійно перекладають на них таку чорнову роботу.

Коли ж міліція привела людей у брудному лахмітті і з синіми «ліхтарями» під очима, ті одразу схопили вмираючого за руки і потягли через поріг туалету надвір, як волочать тушу вбитої тварини на бойні. За туалетом медики взялися до сан­обробки жертви. Роздягли до трусів, принесли у відрах води і... почали поливати! Хлопець стогнав, підгинав під себе ноги, навіть підіймав голову, але сан­обробка продовжувалася. Нині свої дії «білі халати» пресі не коментують, а тоді дали команду «синякам» вантажити мученика в машину та й по всьому.

Привезли його мокрим і голим, але не в реанімацію (!), а в приймальне відділення зразка розвинутого соціалізму — музейна ванна дитячих розмірів, два стільці і кушетка. Там інші ескулапи вирішили санобробку повторити. Порядок, як казали німецькі нацисти, вище за все! Поклали жертву з травмами голови, грудної клітки, поламаними ребрами на кушетку й знову обмили тіло. 75–річний (!) завідувач приймального відділення запевняв, що на все про все їм вистачило лише 20 хвилин. Відтак минула ціла година (та й то лише за словами медиків), тоді як помираючого треба було терміново реанімувати! Валерій віддав Богові душу десь у коридорі, по дорозі до реанімації...

Автор довго допитувався в заступника головного лікаря пана А. В. Демка, чи є вина медиків у цій смерті. Той казав, що нині всі розумні, але ж хто його знає, чи можна було врятувати. Пан Демко не зміг конкретно відповісти, за що ж тоді отримали догани ці «рятівники» Валерія. Виходить, що за так, для годиться.

Матері снився туалет

Мати замученого — Ка­терина Балабан — бізнесмен, можна сказати, не типовий. У її кафе спиртне не продають, тому сюди можна привести дитину і не боятися , що її налякає якась брудна п’янь. «Два роки мені снився дивний сон — громадський туалет, тоді не знала, до чого це, — зі сльозами розповідає «УМ» Катерина Василівна. — Перед смертю сина я захворіла. Він став цілувати мене, обіймати. Тепер я знаю, що то був момент прощання — другий знак. Якось син ні з того ні з сього на пальцях порахував усіх своїх друзів. Спочатку вісьмох, а потім додав ще чотирьох. Рівно дванадцять чоловіків несли його на цвинтар — то був третій знак. Може, це й містика, але була ще одна розмова, непроста... Я чомусь запитала: «Синок, а в тебе ніде немає дитини? Були ж жінки, ти ж дорослий...» «Ні, мамо, жодна жінка мені ніколи не сказала, що вагітна від мене»... І це був останній, найважчий для мене знак. Я ж так марила онуками!.. Мені дуже хотілося, щоб мене хтось називав бабусею...»

Пані Катерина вважає, що її сина вбивали двічі: спочатку бандити, а потім добивали медики. Один міліціонер розповів їй, як бездушно, безжально протягом двох з половиною годин медики спостерігали, як вмирав її Валера. Міліціонер кричав, що хлопець ще добре дихає, що його ще можна врятувати, але...

«У приймальному покої мій син був ще живий упродовж години!.. Є свідки. Підходили чергові лікарі. Брали руку, слухали пульс і опускали її... Мабуть, тому що в ній не були затиснуті гроші, — обурюється Катерина Балабан. — Якби вони знали, що це мій син, то старалися б. Але ж думали, що він бомж! Його так побили, що, крім мене, його ніхто з близьких не впізнав. Лікарі, мабуть, шкодують не тому, що помер мій син, а за тим, скільки грошей вони могли б з мене отримати. Маю відомості, що вже мертвому йому провели дренаж головного мозку для того, щоб згодом якось виправдатися».

Пані Балабан не вірить лікарям, які ніби стверджують, що стан її сина від початку був несумісний із життям. Від вінницького судмедексперта, який робив розтин тіла сина, дізналася, що при правильній і своєчасній медичній допомозі Валера міг вижити. Жінка налаштована рішуче й хоче з’ясувати, хто причетний до такого нелюдського злочину, — як тих, що жорстоко побили її сина, так і тих, хто через власне нехлюйство не надав йому усієї допомоги.

«Вбивці на свободі, і завтра може бути чергова така жертва, — каже Катерина Балабан. — По дорозі до смерті мій син зустрів вкрай байдужих знавіснілих людей. Люди, допоможіть мені, я оплачу будь–яку інформацію, яка приведе мене до розкриття вбивства сина. Телефон: 8 (097) 1714914».

Василь КІЗКА
  • І нема на то РАДИ

    Бурхливі політичні пристрасті розгорілися у районному центрі Карлівка, що на Полтавщині, перед обранням голови районної ради. Коаліція у складі депутатів від «Батьківщини», «Блоку Петра Порошенка» та «Свободи» висунула тоді кандидатуру Петра Світлика. >>

  • Вижити за лінією фронту

    Бійця АТО, який приїхав додому на реабілітацію після поранення в зоні бойових дій, уже з новими численними травмами голови госпіталізували до реанімації. За його життя борються лікарі у Вінницькому військово-медичному центрі. >>

  • Школа войовнича

    Батькам школярів добре відома ситуація, коли син чи дочка приходять зі школи і скаржаться на однокласників — той б’ється, той обзивається, а той і взагалі проходу не дає. >>

  • ЗалізоБЕТОНні докази

    Про тривалу відсутність мешканки Вінницького району заява в поліцію надійшла від брата зниклої лише 10 жовтня, оскільки той сам намагався знайти сестру й до останнього не вірив, що її немає серед живих. >>

  • Шукайте жінку

    Відомо, що 55-річний підприємець із Туреччини займався вантажними перевезеннями різних товарів та у справах часто відвідував Миколаїв. Саме в цьому південному місті йому влаштували справжню пастку, знаючи про його підвищену пристрасть до молоденьких дівчат. >>

  • Пані невДАЧА

    Дачники стверджують, що бачили їх за цим заняттям і навіть знають в обличчя. Правоохоронці ж у листах повідомляють, що ведуть слідчо-розшукові дії. Ця історія майже анекдотична. І з неї можна було б посміятися, якби все не було так сумно. >>