...Він молодший тільки за Лавру і Святу Софію. Хоча літописні джерела твердять, що Михайлівський Золотоверхий монастир заснував наприкінці Х століття — в епоху хрещення Русі — перший митрополит київський Михаїл. Проте відлік часу для монастиря традиційно ведуть усе ж з 1108 року — зі згадки про те, як «закладена була церква Святого Михаїла Золотоверха Святополком князем місяця серпня на одинадцятий день». З цього дня й почалася слава прекрасного храму київського — слава, більша за його загибель і величніша за відродження. Про історію Михайлівського Золотоверхого монастиря можна говорити багатоденно й багатосторінково. Ми обмежимося декількома фактами — дещицею з того, що проніс із собою монастир через дев’ять нескінченних віків.

...Натовп в очікуванні фунікулеру трохи хвилювався — у вагоні, який повільно сповзав згори, місця на всіх не вистачило б. У новорічно–різдвяному межичассі Київ, як завжди, фокусується в центрі та на Подолі, тож кількість бажаючих піднятися з Поштової площі на Михайлівську перевищувала місткість металевої гусені. Хтось навіть намагався сформувати чотири акуратні черги — по одній на кожні двері. Щоб, згідно з традицією, стояти не просто так — а за кимось.

160 років тому, у 1848–му, в Києві гостював Микола Гоголь. Одна з байок про Гоголя розповідає, що до зустрічі з письменником ретельно готувались, а Михайло Юзефович (представник адміністрації київського навчального округу) задля такої нагоди зібрав у себе в гостях молодих професорів Київського університету, серед яких був, зокрема, і Микола Костомаров. Уся професура вдягла новенькі мундири і помітно хвилювалась перед прибуттям почесного гостя. Гоголь з’явився похмурим і насупленим, ні з ким майже не розмовляв, а тільки дивився весь час на такого собі пана Михольського, ба, навіть не так на самого Михольського, як на його жилет: оксамитовий, весь у химерних цятках та звивинах, дуже схожий на шкіру ящірки. Найцікавіше, що на самому Миколі Васильовичу був майже такий самий жилет.