Довгобуд «залізорудного Кувейту»

Цей об’єкт здавався колись не тільки манною небесною для тоді 14–тисячної Долинської, а й порятунком для майже мільйонного Кривого Рогу. Наповнення хвостосховищ гірничозбагачувальних комбінатів залізорудної столиці України досягло критичної межі, однак шлами туди скидають і далі...

Майже манна небесна

У Долинській я не бував уже бозна–скільки років. Колись, ще у радянські часи, поїздки сюди для мене, журналіста дніпропетровської обласної молодіжної газети, були звичними настільки, що, здавалося, знав, чим дихає кожен з численних об’єктів споруджуваного тут Криворізького гірничозбагачувального комбінату окислених руд (КГЗКОР). Проте, незважаючи на таку назву, територіально новобудова розташовувалася на Кіровоградщині!

Неабиякої вагомості й без того масштабному будівництву додала й, так би мовити, помпезна братерська основа. Згідно з багатосторонньою угодою, поряд із Радянським Союзом у проекті брали участь і країни–члени нині почилої в бозі Ради економічної взаємодопомоги (РЕВ) Румунія, Чехословаччина, НДР і Болгарія.

Головним завданням було забезпечити залізорудною сировиною, обкотишами і так далі насамперед перераховані держави соцтабору. Це — з огляду на кінцевий результат будівництва. Однак тут необхідно зважити і на ще один фактор, теж архіважливий. Той, хто бував у Кривому Розі, не міг не звернути уваги на величезні відвали окислених кварцитів — їх обсяги, за оцінками фахівців, перевищують 5 (!) мільярдів тонн. І в цьому полягає ще одна проблема, яку також мало вирішити зведення комбінату у Долинській. Окислені кварцити належать до важкозбагачуваних і тому морочитися з ними за потрібне не вважали, банально складуючи.

Хоча вже тоді багато хто усвідомлював, що безкінечно подібне тривати не може. Адже існують технології перетворення окислених руд на сировину, придатну для виплавки чавуну і сталі. Саме це завдання і мав вирішити споруджуваний на території Кіровоградської області Криворізький гірничозбагачувальний комбінат окислених руд. Його проектна потужність — 10 мільйонів тонн обкотишів на рік. І якість на рівні світових стандартів. На той час лише десять комбінатів на нашій планеті мали обпалювальні машини такого класу, що мали ввести у дію на Кіровоградщині.

Отож цей об’єкт здавався не тільки майже манною небесною для тоді 14–тисячної Долинської, а й порятунком для майже мільйонного Кривого Рогу. Наповнення хвостосховищ гірничозбагачувальних комбінатів залізорудної столиці України нині досягло критичної межі, однак шлами туди скидають і далі. Техногенна екологічна катастрофа вже стукає в двері криворіжців. Як кажуть, далі нікуди. Більше того, керівництво ВАТ «Південний гірничозбагачувальний комбінат» звернулося до Президента та уряду з пропозицією, в якій обґрунтовує необхідність відвести землю під будівництво нового хвостосховища, бо старе переповнене.

Населення ж Долинської мало зрости до 30 тисяч чоловік, а в перспективі — навіть до 50 тисяч. Розмах, як бачимо, був ще той. Навіть для Радянського Союзу такий об’єкт здавався не дешевим — його кошторисна вартість оцінювалася у 2,4 мільярда доларів США, тоді як за всю десяту п’ятирічку (1976—1980) супердержава вклала у народногосподарське будівництво 25,4 мільярда радянських рублів.

Шматок пирога, який ані з’їсти, ані продати

Після розвалу Радянського Союзу довкола КГЗКОРу склалася ситуація особлива. У німців, болгар,чехів та словаків теж виникли непрості внутрішні проблеми.

За великим рахунком, тільки румуни протягом усіх цих років намагалися утриматися на тонучому кораблі. Так, після тривалих переговорів у травні 1994 року було підписано спільний румунсько–український протокол про продовження співробітництва у будівництві КГЗКОРу і погашення заборгованості українською стороною. Румунія сподівалася отримати 31 мільйон тонн обкотишів у рахунок своїх витрат. Однак у 1998 році будівництво зупинилося остаточно. Румуни, справді останні з могікан, теж мусили вивезти своїх робітників. На майданчиках під відкритим небом залишилося 7 тисяч тонн обладнання цеху обпалювання обкотишів, одного з основних на об’єкті, який зводили саме вони.

Відтоді, за оцінкою мешканців Долинської, з будівництва розтягли все, що тільки можна. Навіть підвідну електричну мережу і під’їзні колії. Не довели до пуття і новий житловий мікрорайон — чимало будинків у ньому тепер зяють пусткою.

І хоч керівництво комбінату стверджує, що освоєно дві третини вартості об’єкта, реально працюють тільки допоміжні підрозділи (електро –, водо –, тепло–і газопостачання), які обслуговують власне містечко.

Хід конем «чечетова у спідниці»

Хоч би як там було, у Долинській на порятунок все ж сподіваються. І вихід бачать у тому, що прийде ефективний інвестор. Не далі, як минулого вересня, на цю тему розгорілися неабиякі пристрасті. Голова Фонду держмайна України Валентина Семенюк оголосила про намір підписати угоду між ФДМ і «Українською рудно–металургійною компанією» (УРМК), яка мала виступити як майбутній інвестор Криворізького гірничозбагачувального комбінату окислених руд. Передбачалося, що на базі КГЗКОРу буде створено спільне підприємство у формі акціонерного товариства, в якому Україні належатимуть 50% + 1 акція. Отож наша держава вносить до новоспеченого СП фонди недобудованого підприємства, а інвестор — кошти.

Проте вже у таких намірах стала проглядатися загроза українським державним інтересам. По–перше, засновниками УРМК є російські «Смарт–груп» Вадима Новінського та «Металінвест» Алішера Усманова. По суті, у цьому не може бути нічого й поганого з огляду на те, скільки сьогодні російського капіталу працює в Україні, аби не щонайменше два «але». Перше — потенційний інвестор навіть не приховував свого наміру виробляти обкотиші з привозного концентрату, видобутого на Інгулецькому та російському Михайлівському гірничозбагачувальних комбінатах. Отож мільярдним запасам окислених руд у відвалах Південного та колишнього Новокриворізького гірничозбагачувальних комбінатів перспектива, що їх перероблятимуть на КЗКОРі, уже не світила. Себто, перекреслювалася чи не найголовніша ідея будови почилої в бозі РЕВ.

Друге «але» — компанія ArcelorMittal, яка, окрім всього, нині володіє колишньою «Криворіжсталлю», вже заявила, що процес створення згаданого спільного підприємства є непрозорим і неефективним з точки зору економіки та екології. Найголовніше ж — це ставить під сумнів заявлену відкритість приватизаційної політики України і загрожує — це особливо серйозно — національним інтересам нашої держави. Бо не секрет, що певний прошарок високопоставленого вітчизняного чиновництва одержимий прагненнями не допустити розширення присутності Міттала в Україні. Про національні інтереси у таких випадках, певна річ, не йдеться. Той же Новінський програв аукціон щодо «Криворіжсталі». З іншого боку, Алішер Усманов недавно підписав п’ятирічний контракт на поставку залізорудної сировини на заводи групи ArcelorMittal. Отож конкурувати з індійським магнатом з приводу недобудованого комбінату у Долинській йому, начебто, немає і сенсу. Проте прискіпливі журналісти тут же згадали про голубу мрію Усманова об’єднати під своїм крилом гірничорудні підприємства Росії, України та Казахстану. Щоправда, казахи від такої перспективи вже відмовилися. А українці, як завжди … Чи не факт для роздумів: рішення про створення спільного підприємства і вибір майбутнього інвестора було прийняте урядом Єханурова в останній день його каденції — у серпні 2006 року. Більше того, у пресі вже загуляла інформація про трь­ох інвесторів — до згаданих двох російських додалася ще й українська компанія «Сістем кепітел менеджмент», президентом якої є Рінат Ахметов.

Отож Валентина Семенюк, чи, як її ще називають, «чечетов у спідниці» (згадуючи одіозного попередника на чолі Фонду держмайна) явно грала у гру за певними правилами. Прикро, що вони, ці правила, нерідко не мають нічого спільного з державними інтересами.

У перебіг подій втрутився Президент

Більше того, такий перебіг подій суперечив і лінії Президента України Віктора Ющенка, яку він започаткував ще в дорученні, датованому 3 листопада 2005 року. Глава української держави цим зобов’язував до 1 березня 2006 року вжити заходів з продажу державної частки у майні КГЗКОРу, зокрема, забезпечити проведення прозорого конкурсу. Ще раніше, 16 жовтня 1999 року, Кабінет Міністрів зобов’язав ряд міністерств створити на базі недобудованого комбінату в Долинській акціонерне товариство. Як бачимо, не було виконано жодних зі згаданих доручень і постанов. Натомість на світ з’явилася ідея російсько–ахметовського СП, зорієнтованого далеко не на ті окислені руди, під які планувалося збудувати КЗГКОР.

До рішучих дій Віктора Ющенка підштовхнуло спілкування з Президентом Румунії Трояном Басеску, з яким вони обговорювали саме тему компенсації румунських витрат на будівництво підприємства в Долинській. Принаймні бізнесменів, готових інвестувати у КГЗКОР, він зібрав уже наступного дня після повернення з Бухареста. Згідно з повідомленнями преси, у цій нараді, що тривала майже дві години, взяли участь Володимир Бойко (Маріупольський металургійний комбінат імені Ілліча), Олег Мкртчан («Індустріальний союз Донбасу»), Вадим Новінський («Смарт–груп») Нарендра Чодері («Арселор–Міттал–Кривий Ріг»), а також керівники відповідних міністерств, відомств, СБУ, Генпрокуратури. За підсумками наради вирішено створити робочу групу за участі членів уряду і зацікавлених бізнесменів з підготовки пакета пропозицій для Ради національної безпеки і оборони.

Певна річ, такий перебіг подій не в усіх викликав захоплення. У Долинській, мені розповідали, навіть збирали підписи трудящих, «обурених» діями Президента з приводу недопущення до недобудованого КГЗКОРу вищезгаданого СП.

Проте нині вже очевидно, що розв’язка довкола цього довгобуду стане такою ж гучною, як свого часу продаж «Криворіжсталі». Самі індійці свого інтересу до Долинської не приховують. Новообраний Прем’єр–міністр Юлія Тимошенко ще у вересні минулого року під час передвиборчої прес–конференції у Дніпропетровську на запитання про російсько–ахметовські інтереси до КГЗКОРу відповіла рішуче: «Як приватизують, так і реприватизуємо».

Але чи не найбільше розв’язки в цій задавненій історії чекають самі мешканці Долинської. Перспектива стати «залізорудним Кувейтом» перед ними знову принаймні зажевріла.