Прийшли дівчата заколядувати.
7 січня, як і українці, Різдво відзначають православні росіяни, серби і болгари. У росіян переддень Різдва називається Сочєльнік. Назва походить від обрядової страви сочива, що трохи нагадує українську кутю. Це сушені зернята пшениці, розмочені у воді. Сочивом називали також овочі і взагалі пісну їжу.
Болгари перед Різдвом мають спекти обрядовий хліб. У середині хліба роблять отвір і перекривають його хрестом із тіста. На нього ставлять хлібець із заглибленням — для куті. Подаючи святковий хліб до столу, у малому хлібці запалюють свічку. На різдвяну трапезу збирається вся сім’я. До столу зазвичай подають 9 або 12 пісних страв: кутю, узвар, варену квасолю, фарширований крупами і овочами перець, голубці, гарбузник, кукурудзу. Господар обкурює пожитки ладаном, а потім піднімає догори різдвяний хліб і розламує його. Першу частину роздає по шматку всім членам родини. Один окраєць кладе під ікони, інший — біля домашнього вогнища: для померлих родичів. А потім родина чекає колядників. Свої шапки болгарські колядники прикрашають квітами. Господарі обдаровують цих дорогих гостей, які до ранку мають обійти всі оселі. Частину наколядованого хлопці жертвують на добру справу, скажімо, на ремонт школи.
Католицька гілка слов’янства уже відсвяткувала Різдво 25 січня. Переддень свята небагато чим відрізнявся від традицій інших слов’янських народів. У поляків Святвечір зветься Вігілія.
Обов’язковим атрибутом свята є облатка — тонкий лист прісного тіста з зображенням Різдва Христового. Це символ хліба насущного, яким родина ділиться. У деяких місцевостях Польщі готують кутю. Господар запалює свічку і читає уривок з Євангелія. А потім господиня частує родину пісними стравами — коропом, борщем із «вушками» (маленькими вареничками з грибами або капустою), варениками, узваром.
У чехів і словаків Святвечір називається Вілія, а на півдні Словаччини — Крацун. Чехи і словаки називають різдвяний Cвятвечір «щедрим», а в поляків, як і в українців, «щодрим» зветься Святвечір Нового року. У чехів у передріздвяний вечір пастух обходить село, сурмить і ляскає батогом. Господині виносять йому солодощі й різдвяні калачі. У багатьох районах Чехії і Словаччини селяни уранці чекають на полазника, тобто першу людину, яка зайде святкового ранку до їхньої оселі. Полазник–чоловік — це добре, він «приносить» у дім благополуччя. А от жінка — навпаки... Вранці напередодні Різдва західні слов’яни наливали в миску води, кидали туди срібні монети і вмивалися, вірячи, що цим заманять у дім багатство.
Різдвяні свята, що починаються зі Святвечора, для багатьох українців — не тільки одухотворена трапеза з дідухом, кутею та колядками, а й добра нагода згадати про давні сакральні обереги, котрі ще з дохристиянських часів були неодмінним атрибутом у кожній українській оселі. З–поміж них — лялька–мотанка, яку вважали одним із найдієвіших «запобіжників» зла. >>
«УМ» вирішила познайомитись із «живим» талісманом нового року і відвідала Київський іподром. Захоплююче було спостерігати за звичайним, буденним життям коней, за тим, як вони уживаються з іншими тваринами зі східного календаря, адже у конюшнях також мешкають собаки, кішки і навіть, як пізніше виявилось, поросята. >>
Уже традиційно наприкінці грудня Національний палац мистецтв «Україна» запрошує своїх найвибагливіших критиків — дітей з усіх куточків країни — на Головну новорічну ялинку. Цього року першими глядачами сучасного театралізованого музичного дійства у 3–D форматі стали більше 3500 малюків із дитячих будинків та інтернатів Києва та Київської області. >>
Окрім Головної ялинки в Палаці «Україна», у Києві на святкування Нового року і Різдва дітей запрошують в Український дім, Жовтневий палац, Музей Ханенків і «Мамаєву слободу». Кожен із закладів зі шкіри пнеться, щоб зачарувати своїми дійствами якомога більше дітлахів із батьками. >>
На голові — гетьманська шапка з пір’ям заморських птахів, у руках — ліра. Таким наші прадіди уявляли Миколая, і саме такий святий, втілення древніх українських традицій, відтепер живе в козацькому селищі «Мамаєва Слобода». Сьогодні він складає серйозну конкуренцію американському Санта Клаусу та російському Дєду Морозу — дітлахи від нього в захваті. Ще б пак! Незвичайний Микола одягнений у священичі ризи та у підбитий бобровим хутром шляхетський кунтуш (верхній одяг козаків та шляхти. — Авт.). Він не махає крючкуватою палицею, йдучи по лісу, а сидить у традиційній, оздобленій рушниками, наддніпрянській хаті, виконує на старосвітській лірі канти XVII століття і чекає на чемних дітей. >>
Такої помпезної та заполітизованої підготовки до святкування 9 Травня українці давно не бачили. А підхід до наведення марафету з нагоди 65–ї річниці Перемоги в столиці подекуди взагалі шокує: центральні вулиці Києва чи не вперше за роки незалежної України завішені радянськими прапорами, серпами та молотами. >>
