За часів раннього середньовіччя з Азії до Європи разом із хрестоносцями на кораблях приїхали чорні й сірі щурі. Тваринки ці були, мов кара небесна. Відомо, що саме пацюки призводили до епідемій чуми та холери. Та у XX столітті миші й щурі стали основними лабораторними тваринами, на яких вчаться лікувати такі «людські» хвороби, як рак, туберкульоз, дифтерію, жовтуху, тиф, малярію, серцеву недостатність та багато інших. 90 відсотків відкриттів у фармакології здійснено завдяки цим гризунам. На них розробляють методи тонких хірургічних втручань і навіть випробовують нові косметичні засоби. Відбувається це завдяки спеціально виведеним лабораторним лініям білих мишей або щурів, де тваринки настільки подібні одна на одну, що нагадують однояйцевих близнюків.
Що цікаво — гени щурів та мишей більш ніж на 90 відсотків ідентичні людським. Учені на сьогодні більш–менш докладно знають, які ланцюжки генів відповідають за які спадкові задатки, проте ще не можуть розшифрувати так званий «білий шум» — частину геному, який, як здавалося донедавна (і цієї думки досі дотримуються консервативні науковці), ніякої важливої інформації не несе.
Чому в науці використовують саме цих гризунів? По–перше, вони швидко розмножуються, коштують досить недорого й подібні до людей своєю схильністю до неофілії — цікавістю до вивчення всього нового та великою адаптативністю. І якщо на початку ХХ століття досліди ставили передусім на собаках та кішках, то тепер такі експерименти вважаються негуманними, на відміну від експериментів на щурах. Щурів не шкода...
Лише протягом минулого року з допомогою щурів та мишей генні інженери навчилися лікувати найгірші симптоми Fragіle X синдрому — спадкового захворювання, пов’язаного з затримкою у розумовому розвитку й аутизмом. Інша група вчених вперше вивела мишу, хвору на шизофренію. Робилося це з допомогою змін, які науковці вносили на рівні ДНК. Університет Флориди розробляє комп’ютерний мікрочип для головного мозку, здатний допомагати хворим на параліч та епілепсію. Планується, що «людський» варіант мікрочипа з’явиться вже через чотири роки.
А російські вчені на чолі з академіком Володимиром Скулачевим випробовують на щурах ліки, які дозволять організму довго не старіти.
У 2007 році премію з фізіології та медицини Шведської королівської академії отримали американські вчені Маріо Капеккі, Мартін Еванс, Олівер Смітіс за відкриття, в результаті якого їм вдалося вивести піддослідних щурів та мишей із заданими мутаціями. «Нокаутний» метод, винайдений ученими, дозволяє «відключати» чи «підключати» ті чи інші гени, а отже, і особливості організму тварин. Технологія генного «нокауту» була розроблена цими вченими ще у 1989 році, й сьогодні багато людей сподіваються, що вона стане «технологією майбутнього» в генній медицині.
А в Каліфорнії почали «схрещувати» (звісно, на генетичному рівні) мишей та людину. Вже з’явилася тваринка, частина мозку якої взята у людини. Вивів таку химеру біотехнолог Ірвін Вайссман шляхом вприскування людських нейронів у череп миші. Вчений збирається цього року виростити гризуна з цілком людським мозком. До чого призведе цей експеримент, чи отримаємо ми «інтелектуального» гризуна, поки невідомо. «Якщо з’ясується, що у миші формується людська структура мозку, а її поведінка буде чимось нагадувати нашу, то ми її, звичайно, уб’ємо», — заспокоїв громадськість пан Вайссман, підкресливши, що отримана в цьому досліді миша — безцінний матеріал для випробовування ліків від СНІДу.
Про характер щурів та мишей «УМ» розповів професор кафедри біології Київського національного університету ім. Шевченка Микола Макарчук, спеціаліст із фізіології та психології тварин.
— Лабораторні щурі мають дуже високорозвинений інтелект, який майже дорівнює інтелектові собаки. Вони легко засвоюють нові знання і використовують їх. Тобто якщо ви запускаєте на якусь територію мишу чи щура, він буде її активно освоювати. Це є передумовою великих адаптативних навичок цих тварин. Нові знання їм, можливо, зараз і не потрібні, але колись, якщо зміняться обставини, щур може їх використати. І тоді ті тварини, які необхідних навичок не мають, вмирають, а щурі та миші адаптуються. За рахунок неофілії миші та щурі завоювали весь світ, як і людина. Колись хтось написав, що якби щурі вміли керувати машинами, вони би із Землі вижили навіть людей.
Крім того, у них є соціальні форми поведінки або взаємодопомога. Люди часто застосовують отруту проти сірих пацюків і дивуються, що вона не дуже добре діє. А річ у тім, що якщо хоч один щур виживе, він нікому не дозволить скористатися цією отрутою. Вони просто або не дають її з’їсти, або якимось чином попереджують. Щурі на запах відрізняють типи отрути.
Часто люди бояться щурів. Це вроджена фобія. Страхи — це хороші речі, які оберігають нас від контактів з тими тваринами, з якими наші предки мали різні халепи. Але коли люди заводять дома щурів, то дуже швидко до них звикають і не мають якогось особливого страху перед ними. Щурі, які виростають із людиною, як правило, не агресивні, але всі вони дуже не люблять різких рухів, сприймають їх як небезпеку, загрозу. Щура можна брати лише нешвидким рухом, інакше він може вкусити навіть свого господаря.
— Чула, що ви є противником експериментів, які ставляться на тваринах.
— Ніхто не забороняє проводити дослідженя, які потрібні для медицини та науки, але при проведенні експериментальних досліджень тварина не повинна зазнавати страждань і болю. У нас величезну кількість дослідів проводять з навчальною метою або заради дисертації. Тоді вбивають сотні тварин заради результату, який у світі давно отриманий. Тим часом є різні прогресивні методи, які допомагають побачити, як працює серце, як здійснюється дихання, і при цьому не треба вбивати жодну тваринку. Альтернативні джерела, наприклад, комп’ютерні програми, дозволяють отримати результат не на сотні мишей, а на двох—трьох тваринах. Це означає, що 90 інших залишаться жити. Щурі добре відчувають, коли їх будуть різати, вбивати. Вони кричать, пищать, страждають. То якщо ми хочемо бути людьми, ми не повинні забирати чуже життя, в тому числі й тварин. n
Кількість експериментів на тваринах із часом зменшується. Якщо у 1976 році їх було проведено більше 5 мільйонів, то вже у 2002–му — близько 2,7 мільйона.
Після проведення експериментів на лабораторних лініях щурів та мишей, тваринок вбивають незалежно від отриманого результату.
Вплив ліків на піддослідних щурів та мишей перевіряють в тому числі методом утоплення тваринок. Ті, які зможуть найдовше протриматися у воді, вважаються найздоровішими.
Вага цих гризунів коливається від 10 грамів до кількох кілограмів;
за добу вони поїдають стільки їжі, скільки важать самі;
звичайна температура тіла миші — 40—41 градус за Цельсієм;
на землі існує близько 60 видів щурів;
за рік сірий щур народжує близько 15 дитинчат;
уперше білу мишку вивели в Китаї;
самці мишей видають ультразвукові трелі, подібні до співу пташок.
Різдвяні свята, що починаються зі Святвечора, для багатьох українців — не тільки одухотворена трапеза з дідухом, кутею та колядками, а й добра нагода згадати про давні сакральні обереги, котрі ще з дохристиянських часів були неодмінним атрибутом у кожній українській оселі. З–поміж них — лялька–мотанка, яку вважали одним із найдієвіших «запобіжників» зла. >>
«УМ» вирішила познайомитись із «живим» талісманом нового року і відвідала Київський іподром. Захоплююче було спостерігати за звичайним, буденним життям коней, за тим, як вони уживаються з іншими тваринами зі східного календаря, адже у конюшнях також мешкають собаки, кішки і навіть, як пізніше виявилось, поросята. >>
Уже традиційно наприкінці грудня Національний палац мистецтв «Україна» запрошує своїх найвибагливіших критиків — дітей з усіх куточків країни — на Головну новорічну ялинку. Цього року першими глядачами сучасного театралізованого музичного дійства у 3–D форматі стали більше 3500 малюків із дитячих будинків та інтернатів Києва та Київської області. >>
Окрім Головної ялинки в Палаці «Україна», у Києві на святкування Нового року і Різдва дітей запрошують в Український дім, Жовтневий палац, Музей Ханенків і «Мамаєву слободу». Кожен із закладів зі шкіри пнеться, щоб зачарувати своїми дійствами якомога більше дітлахів із батьками. >>
На голові — гетьманська шапка з пір’ям заморських птахів, у руках — ліра. Таким наші прадіди уявляли Миколая, і саме такий святий, втілення древніх українських традицій, відтепер живе в козацькому селищі «Мамаєва Слобода». Сьогодні він складає серйозну конкуренцію американському Санта Клаусу та російському Дєду Морозу — дітлахи від нього в захваті. Ще б пак! Незвичайний Микола одягнений у священичі ризи та у підбитий бобровим хутром шляхетський кунтуш (верхній одяг козаків та шляхти. — Авт.). Він не махає крючкуватою палицею, йдучи по лісу, а сидить у традиційній, оздобленій рушниками, наддніпрянській хаті, виконує на старосвітській лірі канти XVII століття і чекає на чемних дітей. >>
Такої помпезної та заполітизованої підготовки до святкування 9 Травня українці давно не бачили. А підхід до наведення марафету з нагоди 65–ї річниці Перемоги в столиці подекуди взагалі шокує: центральні вулиці Києва чи не вперше за роки незалежної України завішені радянськими прапорами, серпами та молотами. >>
