Тимофій Хом’як: Дніпропетровськ — батьківщина арт-«холдингу»

28.12.2007
Тимофій Хом’як: Дніпропетровськ — батьківщина арт-«холдингу»

Тимофій Хом’як.

Назва кожного міста приховує у собі безліч історичних, культурних, особистісних асоціацій. Приміром, Львів — Данило Галицький, Високий Замок, бруківка, кава, «Плач Єремії», Дереш... Приміром, Полтава — Котляревський, 1709 рік, Петлюра, галушки, Вєрка Сердючка... Кожна асоціація — це як бонус, записаний на рахунок історичної життєздатності міста.

Місто Дніпропетровськ, попри звичні асоціації з козацьким минулим, Дніпром, кількома станціями підземки, якими ніхто не користується, сімейством Тимошенків, нещодавним вибухом житлового будинку, має ще один впізнаваний код — «АртВертеп». За ним — мистецька аґенція, яка пропагує сучасну українську культуру, книжковий магазин «Білокнижник», Гурт Мандрівних Дяків «Вертеп», промо­студія «LIFT», віртуальна галерая «Барзо», знаний культурологічний сайт, який аж ніяк не можна назвати регіональним. Святкування 5річчя останнього, а ще поява нових «арт­вертепівських» видань (модний настінний календар «СучУкрРік», платівки «Оркестру Че» й Сергія Жадана — «Госпелс і Спірічуелс» і «Депеш Мод»), а ще яскраві виступи «Вертепу» в Полтаві, Харкові, Львові, Києві і стали приводом до розмови з головним «арт­вертепівцем» — Тимофієм Хом’яком, директором Мистецької аґенції «АртВертеп», учасником і менеджером гурту «Вертеп», врешті, людиною, яка зробила українську культуру своєю професією.

 

Етнічні строї для скелета рок­музики

— До сьогодні Гурт Мандрівних Дяків можна було почути хіба що на всіляких фестивалях або ж «на розігріві» під час мистецьких дійств. Тебе задовольняє такий формат?

— Перефразовую: до сьогодні гурт «Вертеп» можна було почути на клубних чи фестивальних майданчиках від Алупки та Одеси до ІваноФранківська та Донецька. Ніхто не вів записів, скільки концертів ми відіграли за останні майже сім років свого існування (підозрюю, близько 500 концертів). Переконаний, що не так уже й багато колективів у країні можуть назвати подібну цифру. Треба брати до уваги і те, що починали ми гру в шоу­бізнес без музичних телеканалів, української музики на радіо, користувачів інтернету, якісних звукових студій — всього того, що маємо зараз! До того ж, за доброю традицією, вокалістів у «Вертепі» завжди було багато, і не кожен слухач встигає когось виділити для себе. Ще одна перешкода для популяризації: «Вертеп» є складовою аґенції «АртВертеп», яка довгий час не мала морального права нахабно просувати гурт за допомогою своїх ресурсів. Що ми маємо на сьогодні? Три альбоми, вдалі спільні проекти (у музичному супроводі «Вертепу» читали свої тексти Юрій Андрухович і Юрко Покальчук. — Авт.). Тільки цього року вийшли музичні збірки, в яких представлено і наші композиції: «Мазепа­фест», «Махнофест», «Країна мрій», «Госпелс і Спірічуелс» (поезії Сергія Жадана, покладені на музику різними українськими колективами. — Авт.). Готуються релізи Лірника Сашка та збірка патріотичних пісень, яку продюсує Олег Скрипка.

— Стиль «Вертепу» не піддається академічним означенням. Хтось говорить про фольк­рок, етнофанк, естрадноджазовий шансон — коротше, суцільний східняцький «ноу стайл». А яку назву даєте ви своїй музиці?

— Наш стиль — етноф’южн. Раніше це був український фольк із вкрапленнями інших етнічних елементів, зодягнутий на скелет рок­музики. А зараз це сучукрпоезія, що змішується із багатошаровим пластом сьогоденної ворлд­музики: фанк, латиноамериканські ритми, свінг, драмендбейс, ейсід... Ось тут ще одна причина певної невпізнаваності гурту: часте та радикальне переформатування. Якщо у 2001—2002му ми творили щось ідеологічно­растаманське (з того періоду пісня «Пес»), рок­н­роли чи блюзи, то вже за кілька місяців грали програму, яка базувалась на народному обрядовому календарі — колядки, веснянки, жниварські пісні. Це спричинило те, що ми дуже швидко загубили тусовочну публіку, яка виростала з російським роком.

— Окрім того, що ти є автором і продюсером проекту «Вертеп», зрідка співаєш, ти ще й граєш на десятку інструментів: дудисопілки, дощовик, табулан, тамбурин...

— Насправді ні на чому не граю. Це елемент шоу. Хоча раніше грав на акустичній і бас­гітарі. Але зрозумів, що у «Вертепі» є люди, які грають краще за мене. Я беру із собою на сцену якісь інструменти. Дощовик, приміром, це така палиця, яка, коли її перевернути, видає звук дощу. Взагалі серед учасників «Вертепу» четверо професійних музикантів і двоє немузикантів — це ми з кумом! Кум Олексій Бондаренко у «Вертепі» з часів заснування. За цей період він переграв на всіляких гітарах, губній гармошці, акордеоні, створив і записав сотню пісень. Олексій має свій характерний тембр, свою манеру співу.

Правильний арт­піар

— На моє переконання, українській культурі бракує тільки професійних менеджерів, і все. Тимофію, ти як організатор культурного українського життя можеш сказати, яких настанов має дотримуватися сучасний український арт­керівник?

— Повністю згоден із твоїми словами! Щоправда, конкурентоспроможність — це ще не самодостатність! Самодостатність — це коли будуть присутні і менеджмент, і маркетинг. Щодо конкретних настанов арт­організатору. По­перше, не читати буржуазну літературу на задану тему. По­друге, не розраховувати на підтримку спонсорів чи вітчизняних держслужб (це якщо ви не знайомі з системою «відкатів»). По­третє, потрібні величезне бажання та готовність інвестувати свій час та можливості в українську культуру. По­четверте, постійно набувати досвіду — із практикою прийде якість!

— «АртВертеп» за ці роки влаштував у Дніпропетровську кілька сотень мистецьких акцій, тут побували чи не всі гурти, виконавці й письменники сучукркультури... Не втримаюсь від запитання: легше ж організовувати приїзди Лєонтьєва чи Повалій із Басковим, аніж власне українських митців?!

— Бізнесова ніша із басковими і козловськими досить щільно заповнена! Мистецька аґенція «АртВертеп» запрошувала до Дніпропетровська «Піккардійську терцію», «Мед Хедс», «Гайдамаків», «Мандри»... Як показує практика, арт­проект після своєї «засвітки» отримує продовження, і вже інші люди чи організації запрошують чи привозять цих виконавців. На мою думку, це дуже добре, бо ж до поняття «конкуренція» у сфері вітчизняного арту ще дуже далеко! І я за те, аби арт­організацій і самих культурних подій у країні було більше. З появою конкуренції виграють усі: і споживач, і менеджер, і творець продукту.

Квадратні метри краси

— Попри те, Дніпропетровськ лишається мало відкритим для українців. Що відрізняє ваше місто від інших? Що може запропонувати Дніпропетровськ на противагу культурним «зіркам» Києва, Львова, Харкова, Франківська?

— Не буду сперечатись про різницю «культурності» тих чи інших міст (до речі, а що за останні півроку відбулося у Франику?). Повсюди є своя специфіка. Та об’єднує всі українські міста нове покоління — амбітне, чесне і вільне! От воно і складає рушійну силу в популяризації сучукрарту. Не треба сприймати Дніпропетровськ як таке дуже прорадянське чи проросійське місто! Я себе абсолютно комфортно почуваю у Дніпрі. У нас багато повітря, свободи, козацького чогось... Ніяким чином не хочу образити українських красунь з інших міст (слава Господу Богу, подарував він їх нашій землі рясно!), але у Дніпрі королев краси на один квадратний метр — як ніде у світі!

— Ти можеш сьогодні упевнено заявити, що за ці 5 років «АртВертепу» вдалося змінити культурне обличчя Дніпропетровська?

— Можливо, хтось мені заперечить, але Дніпропетровськ став іншим. Він відкрився як­місто­в­якомулюблятьжитилюди для Андруховича і Малковича, Міська Барбари і Лірника Сашка, Мар’яни Савки і Любка Дереша, «Гайдамаків» і «Мандрів»... Ми маємо й своїх авторів: Вікторію Наріжну і Максима Бородіна.

Переконаний, 90% населення України не уявляє, наскільки змінилась культурна ситуація в країні за останні п’ятьшість років! Маю на увазі культуру толерантності та спілкуваня, відкритості до нового і невідомого.

Саундтрек до неіснуючого кіно

— За вашої участі 2003 року в Дніпропетровську виник спочатку клубний, а нині міжнародний фестиваль «ДніпРок». Що маємо у фестівській програмі на цей рік?

— Вибач, але програма залишиться до певного часу таємницею! Відбудеться фест навесні. Точно будуть гості з інших країн, нові українські імена та «свіжачок» від знаних та визнаних.

— Чого чекати від «Вертепу»? У чиєму товаристві хотіли би виступити? На слова яких поетів мрієте записати пісні?

— У роботі два альбоми «Вертепу». Вони досі не мають назв, не мають концепції та визначеної форми. Перший диск — етноф’южн. Другий альбом (його умовно можна назвати «Гайдамацькими піснями») — це акустично­поетичноепічна стилізація під народну музику початку 20х років XX століття: російські балалайки та єврейські скрипки, бандура та баян. Пісні з цього альбому є певним саундтреком до неіснуючого кіно про громадянську війну в Україні. На весну плануємо податись у попсу, спробуємо покрутити на центральному ТБ пару кліпів. Через рік­півтора хочемо записати альбом на слова українських поетів: Шевченка, Лесі Українки...

 

ДОВІДКА «УМ»

Офіційний рік народження Гурту Мандрівних Дяків «Вертеп» — 2001й (час проведення фестивалю мистецтв «Вертеп на Вертепі»). Тоді ж було створено МА «АртВертеп». Сьогодні гурт є складовою частиною мистецької аґенції, хоча «вертепівці» наголошують: це два самостійні творчі напрями, назва аґенції і гурту збіглися випадково.

У різний час чисельність гурту коливалася від 8 до 14 учасників. «Вертеп» сьогодні: Олексій Бондаренко (вокал, акустична гітара, губна гармошка, музика, тексти), Федір Бугай (вокал, ударні, баян, музика, тексти), Микола Константінов (вокал, барабани, перкусія), Олексій Сосницький (бас­гітара), Артем Кущ (клавішні), Олександр Бочкарьов (електрогітара), Тимофій Хом’як (вокал, тексти, музика, перкусія, менеджмент).

Дискографія «Вертепу»: «АльбомQнеТ» (2001), «Під­піл­ля» (2003), «Бучалчин Ґандж» (2006).