У компанії з ангелами,

27.12.2007
У компанії з ангелами,

Один із експонатів виставки різдвяних шопок.

Новорічно–різдвяні свята усім хочеться провести оригінально і з особливим настроєм. Душа, так би мовити, вимагає Дива. В його пошуках ми купуємо путівки у далекі країни, замовляємо столи у найкращих ресторанах, шукаємо незвичайні подарунки, шиємо супермодні обновки. Тим часом сутність цих свят (під час яких, за древнім повір’ям, відкриваються небеса) якраз далека від суєти. Вона схиляє до заглиблення в себе, зближення з найріднішим. І якщо подорожі — то не до Парижа чи на Гавайські острови, а в свою ж, українську, глибинку, де в цю пору як ніколи оживають і захоплюють у свій вир споконвічні народні традиції. Багато хто заради гір та лиж з року в рік обирає Карпати. Однак зовсім не гіршою може стати поїздка, наприклад, на Тернопільщину, де дуже компактно розташовані справді унікальні об’єкти природи, історії та архітектури.

 

Чи бачили ви парад вертепів?

Уявіть собі залитий сонцем сніговий простір, на якому раптом, звідки не візьмися, з’являється і йде просто до вас справжній ангел — весь у білому, з іскристими крилами! Побачивши минулоріч таку картину в одному з західноукраїнських сіл, моя київська приятелька згадувала про це, як про якесь диво, хоча зустріла всього лише сільського хлопчика, переодягненого для участі в традиційній народній феєрії. А на різдвяних вулицях Тернопільщини можна запросто і не раз зустрітися з цілим сімейством ангелів чи компанією бісів! Або, приміром, жінкою в білому савані, з косою в руках та обличчям, розмальованим у стилі «вамп». Такі та інші, не менш цікаві, персонажі ходять від будинку до будинку під дзвін дзвіночків і виспівують пісні–колядки, що прославляють народження Сина Божого, і скрізь їх супроводжують радісні вигуки: «Вертеп іде!». Більшість жителів тернопільських багатоповерхівок охоче і без страху відкривають вертепівцям двері. І не скупляться на грошову винагороду за розігране просто на сходовому майданчику театралізоване дійство, присвячене одній із найважливіших подій християнської історії. До речі, в місцевих селах вважається за ганьбу для господарів і дуже погану прикмету, якщо вертеп обійде будинок стороною. Але найцікавіше — це, мабуть, тернопільський парад вертепів, учасники якого з’їжджаються з усієї області, щоб продемонструвати свою майстерність і вірність народним традиціям.

Узагалі в Тернополі, де, порівняно з іншими регіонами, найбільша кількість церков і релігійних общин на душу населення, проводиться багато різноманітних різдвяних конкурсів. Один із найпопулярніших, у якому змагаються цілі церковні та сільські громади, — на краще оформлення шопки, відтвореного в мініатюрі легендарного місця народження Христа. Так, наприклад, у церкві апостолів Петра і Павла обласного центру традиційно споруджують шопку з рухомими персонажами. А на території Зарваницького Свято–Маріїнського духовного центру (за сорок кілометрів від Тернополя) різдвяна шопка — з живими тваринами. До речі, цей центр — одна з найбільш шанованих греко–католицьких святинь Західної України, де розташовано унікальний музей Української Греко–католицької церкви періоду підпілля. Духовна аура цього місця і храму з чудодійними іконами надзвичайно сильна, тому і прямують сюди численні паломники з усіх усюд за зціленням душі і тіла.

Ще одна унікальна духовна святиня Тернопільського краю — православна Свято–Успенська Почаївська лавра — розташована в протилежному від Зарваниці, північному кінці області, але заради поїздки туди варто внести корективи до будь–якого маршруту. Хоча б для того, щоб побачити наскельний відбиток стопи Божої Матері, яка декілька століть тому нібито з’явилася місцевим жителям. Із розколини під ним досі б’є джерело, вода якого, за переконанням віруючих, зціляє від багатьох недуг.

Про дідух замість ялинки та чарівний рушник

Ви переконані, що без ялинки справжнього Різдва не буває? А ось і помиляєтесь. У селах Тернопільщини споконвіку замість неї прикрашали різдвяні оселі дідухами, а в останні роки традиція почала відроджуватись. Дідух (він же — просто «дід», «король» або «рай») — це чималий сніп житнього або пшеничного колосся, який ставиться у почесному кутку будинку перед початком святої вечері. Вважалося, що саме в ньому впродовж усіх різдвяних свят живуть душі померлих предків, які в цей час обов’язково спускаються з небес до тих, кого люблять. І якщо точно слідувати народним звичаям, то замість ялинки, яка прийшла до нас з інших країн, необхідно прикрасити іграшками та гірляндами саме такий дідух. До речі, виглядає він анітрохи не гірше. У цьому можна переконатися, побувавши на традиційній для різдвяного Тернополя виставці дідухів.

Тернопільські старожили, а особливо місцеві селяни, із задоволенням навчать вас й іншим домашнім правилам головного зимового свята. Наприклад, тому, що передріздвяну сімейну вечерю з дванадцяти пісних страв після молитви при свічці потрібно обов’язково починати з освяченого в церкві хлібця. Найстарший із присутніх за столом родичів відламує від нього по шматочку і, вмочивши в мед, подає кожному з яким–небудь індивідуальним побажанням, як ось: «Тобі, дочко, бажаю більше не хворіти, тобі, зятю, успіхів у новій справі, а тобі, внучко, знайти свого судженого.» І лише після цього дозволяється приступати до куті.

Під час подорожі в різдвяну українську глибинку можна дізнатися і про відповідні секрети народної магії. Приміром — про чарівний рушник–оберіг для всієї родини. «Щоб такий мати, — розповідає «УМ» знавець народної магії з райцентру Бережани Андрій Завадівський, — треба заздалегідь придбати (здачу, купуючи, не беріть, це дуже важливо!) новий лляний рушник або знайти такий удома, але щоб не був жодного разу використаний. 6–го січня ще до вечері треба постелити той рушник на столі, поставивши поряд освячений образ Богородиці з Ісусом і свічку (найкраще зелену), а самому стати обличчям на схід так, щоб усе це було перед вами. Відтак прочитайте молитву «Отче наш», потім — «Богородице, Діво, радуйся», а після цього — наступне замовляння:

«В ім’я Отця, Сина і Святого Духа

Замовляю я від 77 хвороб,

Від будь–якого болю, від нічної маяти,

Від напускної сухоти, від раку ядучого,

Від нападу падучого, від раптової біди.

Матір Божа свого сина обмивала,

Рушником лляним обтирала, —

Благослови, Господи, і мій льон також!

В ім’я Отця,Сина і Святого Духа,

Кого я (ім’я) цим рушником обітру,

З того я всі 77 хвороб зітру.

Ключ. Замок. Язик.

Амінь. Амінь. Амінь»

Якщо потім упродовж року в сім’ї хтось захворіє, то треба обтерти його тіло цим рушником, і це допоможе швидко видужати. А 7–го січня, коли всі прийшли з церкви, але ще не снідали, Завадівський рекомендує провести для здоров’я сім’ї такий ритуал. Налийте в якусь гарну тарілку свяченої води. Відтак кожний з членів сім’ї нехай підійде, змочить долоню, обітре нею чоло і промовить:

«Спаситель народився,

Світлом світу з’явився,

Спасусь і я (раб чи раба божа та ім’я)

Через Ісуса Христа,

В ім’я Отця, Сина і Святого Духа.

Амінь».

Вищеописане кожний повинен зробити тричі, а наприкінці витерти чоло тим самим рушником–оберегом. Це допоможе зміцнити і фізичне, і духовне здоров’я, а хворим — одужати.

Меланка — наш карнавал

Під старий Новий рік на крайньому півдні Тернопільщини, у селі Горошова Борщівського району, щороку відбувається дійство, подібного якому немає в Україні більше ніде. За церковним календарем 13 січня — іменини преподобної Меланії, або Меланки. За старих часів дорослі й діти цього дня переодягалися і ходили від хати до хати, розважаючи піснями, танцями та жартами всіх навколо. У наддністрянській Горошовій цей звичай не лише зберігся, а й доріс до масштабів великого свята, на яке з’їжджаються туристи, журналісти і фольклористи навіть з далекого зарубіжжя. Місцеві жителі так люблять свій фестиваль Меланок, що готуються до нього кілька місяців і, без зайвої скромності, порівнюють його з відомим карнавалом у Ріо–де–Жанейро. Оголених дівчат тут ви, правда, не побачите (клімат не той), зате будете приємно вражені розмахом фантазії та почуттям гумору простих селян. Ще восени вони діляться на «команди», придумують сценарії і власними руками виготовляють маски та ляльок для святкового дійства. Так, напередодні року Дракона серед багатьох інших персонажів карнавалу по селу розгулювало величезне чудовисько з триметровим хвостом, з пащі якого виривався справжній вогонь. Іншим разом гостей дивував Дід Мороз–гігант, усередині якого поміщалося шість осіб, а ще іншим — ціла сімейка славнозвісного зеленого Шрека. Цікаво, що учасники карнавалу завжди жваво реагують на найактуальніші події як в Україні, так і за кордоном, тому на вулицях Горошової у вигляді персонажів можна зустріти багатьох відомих людей країни і світу. Відразу після Помаранчевої революції тут було навіть встановлено боксерський ринг, на якому змагалися карнавальні Ющенко та Янукович, а всеукраїнський «підрахуй» Ківалов роботи сільських умільців виглядав справжнім монстром. Утім не менше задоволення одержують гості і від споглядання традиційних різдвяних та новорічних персонажів. Цього вечора гумор у Горошовій справді б’є ключем на кожному кроці— вона перетворюється на суцільну яскраву і гамірну сцену.

  • Масниця для миру

    Засилля реклами «русской маслєніци» в інфопросторі України вже не вражає і не печалить, а закликає до дії: пізнати власні традиції і докласти зусиль, аби їх дотримуватися. Хоча б задля власної безпеки. Та спершу розберімося з традиціями російськими. Основні атрибути тамтешньої «Маслєніци» — це «бліни» з ікрою, грибами, медом чи іншими начинками, виготовлення і спалення солом’яного опудала, гучні розваги й чаювання з самоварами просто неба, змагання… >>

  • Шик у вовні

    Ще півтора десятка років тому візиткою талановитого подружжя з Коломиї були гобелени. У цьому виді ткацького мистецтва Ярослав Сахро з Оксаною Литвин сягнули такого рівня, що їхні твори почали залюбки купувати для приватних колекцій цінителі гобеленів з України, Великої Британії, Данії, Ізраїлю, Італії, Канади, Німеччини, Польщі, Росії, США, Франції та Японії. >>

  • Кобзар Русалім

    Наше знайомство з Русланом Козленком, або ж Русалімом (це його кобзарський псевдонім), відбулося під час фестивалю епічної традиції «Кобзарська Трійця-2014». Освячення музичних інструментів на подвір’ї Михайлівського Золотоверхого собору, виступи майстрів із різних куточків України, традиційний «кобзарський чайок». >>

  • Бережіть, берегині!

    Усього два кольори — білий і червоний. А ними створено цілий світ. Пряма горизонталь — земля, хвиляста лінія — вода, хрест — вогонь. Квітка, яка означала початок життя. І — жінка з піднятими руками. Берегиня, мати–прародителька, символ життя і родючості, захисниця людей від усілякого зла, добра «хатня» богиня, що оберігає родину… >>

  • Принади архаїчної трапези

    Симпатики древньогрецького філософа Сократа навряд чи аж так піднесено, услід за вчителем, можуть нині повторити його знамениту фразу «Ми живемо не для того, щоб їсти, а їмо для того, щоб жити». У сучасному світі не все так просто, стабільно високі прибутки рестораторів — тому підтвердження. >>

  • Скарби з бабусиних скринь i душ

    У столиці українського гончарства — селищі Опішня — завершився п’ятий щорічний Тиждень національного гончарного здвиження «Здвиг–2013». Хоча насправді ця щедра на глину й таланти земля «двиготіла» під натиском грандіозного мистецького дійства майже весь місяць. Адже учасники третьої Е–літньої академії гончарства, міжнародного молодіжного гончарського фестивалю та четвертого ­ІНТЕРСимпозіуму кераміки приїхали сюди раніше. Зрештою, у рамках згаданого Тижня відбувалося десять повноцінних мистецьких конкурсів і презентаційно–виставкових заходів, у яких, крім гончарів і керамістів, демонстрували свою майстерність ковалі, фотохудожники, майстри графіті та бодіпейнтінгу, тобто художнього розпису на тілі. Найгучнішим же і водночас заключним акордом «Здвигу», власне, його апогеєм, став Національний фестиваль гончарства. >>