Християни крокують не в ногу

25.12.2007

Свято Різдва в усіх асоціюється зі святкуванням дня народження Ісуса Христа. Насправді всі християнські церкви визнають, що точна дата народження Ісуса не відома і Рідзво є винятково символічним святом, а не відзначенням чергової дати народження Спасителя.

Також добре відомо, що більшість християн світу відзначають Різдво за сучасним, григоріанським, календарем, тобто 25 грудня, а східні християни — 7 січня, бо надалі використовують у церковній практиці юліанський календар, який запровадив римський імператор Юлій Цезар ще 45 року до нашої ери. Папа Григорій ХІІІ, спираючись на астрологічні підрахунки, 1582 року здійснив корекцію календаря. Але оскільки на той час Христова Церква вже встигла розколотися на західну — католицьку і східну — православну, то в країнах православ’я просто відняли 10 днів і назвали цей кадендар оновленим юліанським. На початку ХХ століття більшість країн світу перейшла на григоріанський календар, отож нині за юліанським живуть лише бербери на півночі Африки.

Утім далеко не всі з помісних православних церков святкують Різдво 7 січня. Так, Вірменська апостольська церква відзначає Різдво Господнє 6 січня. А більшість інших православних церков — також, як і католики, 25 грудня.

На синоді православних церков у Константинополі в травні 1923 року Вселенський патріарх запропонував перевести церковне життя на григоріанський календар. Новий календар прийняли всі три найдревніші православні церкви: Константинопольська, Антіохійська та Александрійська. До них приєдналися Грецька, Румунська, Польська та Фінська. Останньою на новий стиль перейшла Болгарська православна церква у 1963 році — відтоді всі вони називаються «новокалендаристами» і святкують Різдво 25 грудня. Відмовилися перейти на новий календар православні церкви Єрусалима, Росії, Сербії, Грузії та невелика частина грецьких православних.

Те, що ми теж святкуємо Різдво за старим стилем, визначилося 1923 року. Частина Російської православної церкви виступила за перехід на григоріанський календар і за підтримки радянського уряду захопила частину церков та майна. Тодішнього патріарха РПЦ Тихона більшовики тримали у в’язниці. Але після звільнення 15 липня 1923 року він розправився з відступниками. Пізніше більшовики усвідомили переваги старого календаря, оскільки навіть релігійні свята в Країні Рад не збігалися з відповідними святами у країнах «загниваючого Заходу». Отже, теперішня ситуація є спадщиною, яку ми отримали від російських ортодоксів та радянської влади.

 

ДО РЕЧІ

У світі налічується приблизно 1,1 млрд. хри­стиян західного обряду та до 350 млн. православних.

  • Янголи, що просяться до рук

    Різдвяні свята, що починаються зі Святвечора, для багатьох українців — не тільки одухотворена трапеза з дідухом, кутею та колядками, а й добра нагода згадати про давні сакральні обереги, котрі ще з дохристиянських часів були неодмінним атрибутом у кожній українській оселі. З–поміж них — лялька–мотанка, яку вважали одним із найдієвіших «запобіжників» зла. >>

  • Неси мене, мій коню!

    «УМ» вирішила познайомитись із «живим» талісманом нового року і відвідала Київський іподром. Захоплююче було спостерігати за звичайним, буденним життям коней, за тим, як вони уживаються з іншими тваринами зі східного календаря, адже у конюшнях також мешкають собаки, кішки і навіть, як пізніше виявилось, поросята. >>

  • Анімація, монстри та віртуальний світ

    Уже традиційно наприкінці грудня Національний палац мистецтв «Україна» запрошує своїх найвибагливіших критиків — дітей з усіх куточків країни — на Головну новорічну ялинку. Цього року першими глядачами сучасного театралізованого музичного дійства у 3–D форматі стали більше 3500 малюків із дитячих будинків та інтернатів Києва та Київської області. >>

  • В Індію чи на гравюру?

    Окрім Головної ялинки в Палаці «Україна», у Києві на святкування Нового року і Різдва дітей запрошують в Український дім, Жовтневий палац, Музей Ханенків і «Мамаєву слободу». Кожен із закладів зі шкіри пнеться, щоб зачарувати своїми дійствами якомога більше дітлахів із батьками. >>

  • Чудотворець під козацькою охороною

    На голові — гетьманська шапка з пір’ям заморських птахів, у руках — ліра. Таким наші прадіди уявляли Миколая, і саме такий святий, втілення древніх українських традицій, відтепер живе в козацькому селищі «Мамаєва Слобода». Сьогодні він складає серйозну конкуренцію американському Санта Клаусу та російському Дєду Морозу — дітлахи від нього в захваті. Ще б пак! Незвичайний Микола одягнений у священичі ризи та у підбитий бобровим хутром шляхетський кунтуш (верхній одяг козаків та шляхти. — Авт.). Він не махає крючкуватою палицею, йдучи по лісу, а сидить у традиційній, оздобленій рушниками, наддніпрянській хаті, виконує на старосвітській лірі канти XVII століття і чекає на чемних дітей. >>

  • Парадний розрахунок

    Такої помпезної та заполітизованої підготовки до святкування 9 Травня українці давно не бачили. А підхід до наведення марафету з нагоди 65–ї річниці Перемоги в столиці подекуди взагалі шокує: центральні вулиці Києва чи не вперше за роки незалежної України завішені радянськими прапорами, серпами та молотами. >>