Мирослав Дочинець: Мукачів часто дарували васалам, але не мукачівців!

      Невелике місто на берегах Латориці. За останнім переписом тут проживає 80 тисяч мешканців. На третину менше, ніж в Ужгороді. За українськими мірками, Мукачів — великий райцентр. Але саме це місто останнім часом асоціюється із Закарпаттям. Кількість згадувань у всеукраїнських та світових мас-медіа про Мукачів далеко перевищила кількість згадувань про обласний центр.

      Чому? Чи є тут глибинні причини, чи це тільки цьогочасна ситуація? Про це наша розмова з одним з найавторитетніших мукачівських дослідників — журналістом і краєзнавцем Мирославом Дочинцем.

      — Пане Мирославе, по вас видно, що ви дуже горді з того, що є мукачівцем?

      — Люди поділяються на дві категорії — люди дому і мандрівники. Так-от, мукачівці в переважній своїй більшості  «домашні», тобто відчуття свого дому глибоко вкорінене в них. Бо стіни цього міста комфортні, благодатні, органічні для мешканців.

      Напевно, цим пояснюється парадокс, що чимала армія керівників, ділових людей, ба навіть відомих політиків доїздять на роботу в Ужгород і навіть за кордон, не змінюючи місця проживання. В історичному контексті саме в Мукачеві найбільш охоче селилася панівна угорська і чеська верхівка, радянські визволителі.

      Імміграційна статистика також підтверджує таку тенденцiю. З Мукачева назавжди виїздять дуже неохоче. Німці фактично не продають своїх будинкiв, аби було куди вертати бодай зрідка, угорці повертаються сюди відкривати бізнес, росіяни відправляють дітей і онуків, щоб ті вдихнули аромат вина і європейської культури. Готельні номери переповнені туристами-євреями, які навіть не думають забирати звідси останки батьків. Із сотень зворушливих історій знаю, що мукачівець залишається мукачівцем і в Єрусалимі, і в Пітері, і в Сіднеї, і в Нью-Йорку, як наш хлопець Алекс Ровт, котрий, сягнувши світових бізнесових висот, таки повернувся розбудовувати рідний Мукачів.

      — І чим ви це пояснюєте?

      — Тим, що в Мукачеві є свій особливий дух. Інакше чому б тут розташувалися найвищі духовні інстанції всіх релігій краю? Чому саме тут князь Корятович узрів благодатне місце для святої обителі — відомого на всю Україну Мукачівського монастиря? Тут є особлива геобіоенергетична домінанта, яку завжди відчували і відчувають мукачівці.

      У келії володарки Мукачівського замку Ілони Зріні, приміром, петербурзькі фахівці зафіксували енергетичний потенціал, рівний тибетським монастирям. Знаю достеменно, що одна лікар-екстрасенс щороку приїздить з Італії, щоб «підживитися» енергетичною силою монастирських стін. Ще блаженної пам'яті архімандрит отець Василій Пронін (енциклопедист, археолог, філософ, історик) зауважував, що Мукачів лежить у потужному духовному трикутнику з його трьома вершинами — замок Паланок, монастир і Червона Гора, де в печерах споконвіку селилися схимники-ченці.

      А дух, як відомо, й тіло рве до бою. Саме на мукачівських теренах найпомітніше окреслені різні національно- і соціально-визвольні рухи — антитурецький, антигабсбурзький, комуністичний, русофільський, просвітянський, і нинішній — націонал-патріотичний, під проводом лідера «Нашої України» Віктора Ющенка.

      — Але ж Мукачів, як і будь-яке закарпатське містечко, розбите на різні віри та національності...

      — Ця багатоликість не розмила цілісного образу королівського міста (милістю королеви Єлизавети Мукачів отримав магдебурзький статус), а навпаки — додала йому додаткового аромату громадянської поліфонії. Так виграє купажне вино, виброджене на різних сортах із різних винниць.

      Тільки на мукачівських лавицях почуєте неквапні бесіди статечних стариків, що непомітно для себе переходять з угорської на швабську, з російської — на закарпатський діалект, а потім завзято плескають на мітингах «Нашої України». Лише в мукачівській лазні побачите, як православний відставник любовно парить рабина.

      А як бережно ставляться в колективах до свят і традицій своїх колег! Повірте, в комунальних дворах угорець не буде виконувати грубу роботу у православний празник, і навпаки. Химерно поєднані не лише спільний побут, родичання, лексика, кулінарія, а й ментальність.

      — Ви хочете сказати, що мукачівці мають свій особливий менталітет?

      — Так, бо при своїй відмінності це — досить однорідна, самодостатня спільнота. Звичайно, череда панівних режимів залишила і тут свій психологічний відбиток — пристосуванство, недовірливість, соціальний егоїзм і політичний скепсис. Зате збереглися вроджений аристократизм духу, самоповага, непровінційність поглядів і непокірність диктату згори. Надто, коли звідти нічого доброго чекати не доводиться.

      Мукачівці не чекають зі слабкого і корумпованого центру ні милості, ні милостині. Вони красномовно підтверджують шевченківську формулу: «У своїй хаті — своя правда, і сила, і воля». Доводять, що модель успішного господарювання можна запровадити в себе вдома власними руками.

      Ця одностайність вибору і волі особливо помітно проявляється останнім часом, коли постала реальна загроза знівелювання певними силами окремішності, виразності нашого міста. Ці процеси бурлять добрий десяток років. Але мукачівцям щастить на лідерів, чого не скажеш про ужгородців і закарпатців загалом. Спочатку — Михайло Токар (Геша), фігура ще досі належно не оцінена нашою крайовою новітньою історією. У ті смутні часи він зробив більше для гармонізації соціально-криміногенної ситуації , ніж влада і весь каральний апарат. Бо не дав пролізти в Мукачів і в область дикому «безпредєлу» зі сходу, запровадив суворий порядок і регламент у стихійні ряди народжуваного в муках розборок бізнесу. За це й поплатився.

      Відтак з'явилися лідери нової формації, що поєднали в собі діловий потенціал, інтелект і політичну волю — Віктор Балога, Василь Петьовка, Ігор Кріль. Зараз стало зрозуміло всім: ці не здадуть ні Мукачів, ні Закарпаття, ні Україну. Чому вони перемагають? Тому, що їм вірять. А вірять їм тому, що вони не делеговані сюди ні адміністраціями, ні партійками, ні кланами. Вони виросли на цій землі і вросли в неї, вони хочуть і вміють її прикрашати. Як би це декого не дратувало.

      — А хіба те, що ви перерахували, не стосується решти Закарпаття?

      — Мукачів вирізняється якоюсь закодованою благополучністю. У 20—30-ті роки тут проживало до 50 відсотків євреїв і дуже багато циган. Ці народи, як відомо, оселяються лише в дуже сприятливих умовах . Можна собі уявити, як нуртувало тут ділове життя, щоб прогодувати таку армію. Старожили розповідають, що вздовж центральної вулиці стояли шеренги лотків з ананасами і кокосами, а до ресторану «Венеція» на човнах по Латориці підвозили живу заморську рибу.

      А ще наше місто споконвіку було виноградно-овочевим. Цю особливість потім розвили прийшлі болгари. Після війни на ці дві ознаки наклалася ще й мілітаристська. Річ у тім, що офіцерам Радянської армії тут так сподобалось, що вони сотнями захоплювали особняки, цілі вулиці, і звозили потім сюди трофеї з пограбованої Європи. Під непомірний офіцерський контингент доводилося створювати різні підрозділи — так Мукачів став військовим центром.

      Але це мало і свої позитивні моменти. Освічені військові були добрими інженерами, будівельниками, керівниками, що мали зв'язки з цілим Союзом. Це знадобилося в промисловій розбудові. А їхні дружини — вчительки, лікарі, артистки — внесли новий струмінь у культурне життя. Досі це єдине місто на Західній Україні, що має російський театр, найсильнішу пушкінську школу і найкращу руську баню. За це їм спасибі.

      — Звідси й знаменита фраза, що Мукачів — коли й не перше, то й не друге місто Закарпаття?

      — Якщо мукачівці й не долюблюють ужгородців, то це така собі поблажлива нелюбов родовитого дворянина до бундючного купця. Бо справді, чим хизуватися Ужгороду? Увага України прикута до Мукачева.

      Політику в краї вершать теж мукачівські хлопці — Балога, Різак ( з Бобовища), Петьовка, Нусер, Іванчо ( нехай дарує нам Ратушняк, чия мати теж із Мукачівщини). В науці і культурі здебільшого також домінують вихідці звідси. А в коридорах влади, в силових структурах?!

      Кортить перефразувати відому римську приповідку: достойники народжуються в Мукачеві, а помирають в Ужгороді. Але перед тим добряче насолять рідному місту.

      Свою слабкість Ужгород демонструє ще й тим, що вперто хоче поставити Мукачів на місце. Не знаючи при цьому свого власного місця в контексті України. Постійні нотації і насмішки з обласного олімпу зачіпають уже й рядових мукачівців. Адже їм повсякчас треба їздити в Ужгород за різними ліцензіями і дозволами, а вдома витримувати наїзди-перевірки.

      — А що стоїть за поняттям «мукачівська команда», або, як називають її опоненти, «мукачівський клан»?

      — Це — команда молодих бізнесменів, політиків, інтелектуалів на чолі з Віктором Балогою. Монолітна духом структура, хоча кожен з них — цілком самодостатня особистість. І в цьому їхня сила та успіх.

      Кажуть, Балога зробив з Мукачева європейське місто. Ні, це зробили мукачівці. Але чомусь до Балоги цього не робили.

      Команда Балоги — не рафіновані політики, а політики-менеджери, люди діла з раціональним чуттям ринку. Вони — господарі, руйнівники старих схем, чесні і справедливі керівники. Звісно, вони не святі, але ліпити горшки нашої поруйнованої економіки святі не зможуть.

      Жорсткий прес Ужгорода й Києва гартує їхній патріотизм, формує ореол мучеників. Від цього їхній імідж у Мукачеві росте ще більше. Історична паралель також на їхню користь: чужий угорський король дарує Мукачеву право на самоуправу, а свій Президент — відбирає. Що тут коментувати?

      — Золотий вік Мукачева попереду чи позаду?

      — Золоті крупинки знаходимо в усі часи. За князя Корятовича Мукачів був однією з найнеприступніших фортець Центральної Європи. В замку було 164 гармати, а гарнізон налічував понад 6 тисяч вояків. Будували дороги, розвивали торгівлю, відкривали цехи, завдяки чому місто посідало чільне місце серед поселень Середньодунайської рівнини — аж до Адріатичного моря.

      Славою овіяна народна війна під проводом Дєрдя Дожі, котрий хотів скасувати дворянство і королівські привілеї, звільнити з кріпацтва селян. Осередком повстання було обрано Мукачівський замок. Щоправда, це завершилося для Дожі розпеченим троном та терновою короною...

      Навіть період соціалістичного господарювання приніс певні позитиви. Мукачівщина гриміла врожаями і колгоспними героями соцпраці на весь Союз. Заводи працювали на космос, авіацію, будівельну індустрію. Нині майже всі великі підприємства відроджено на сучасній основі, інвестори зводять нові, капітал Східної України, Росії, закордоння відкриває свої представництва. Невпинно росте вартість метра житлової і комерційної площі. Зриме оновлення торкнулося і самого обличчя Мукачева. Мукачівці завжди охоче будувалися, а зараз спалахнула справжня епідемія заміни квартир на котеджі.

      — Як ви прокоментували б указ про запровадження в Мукачеві президентського правління?

      — Просто впливова зараз в Україні людина вирішила зробити до Нового року для своїх друзів подарунок — Мукачів на блюдечку з червоною трояндою. Вони не змогли взяти його політичною боротьбою, розумом чи хитрістю. Тому змушені були вдатися до останнього, що мали, — грубої сили. Нічого нового не сталося. Мукачів часто дарували васалам. Але з одним суттєвим уточненням — Мукачів, та не мукачівців!