Нари для «людини планети»

28.01.2004
Нари для «людини планети»

Головуючий на процесі суддя Жовтневого районного суду Олександр Антонюк так і не ризикнув прийняти рішення про звільнення братів Шимонів з-під варти.

      «Що таке порушення кримінальної справи сьогодні? Приходить, припустимо, до старшого лейтенанта Іванова його приятель, бізнесмен, і каже: «Слухай, треба конкурентів порвати...» А Іванов йому у відповідь: «Ну, сідай, пиши заяву...» Той сідає й пише заяву, що, приміром, не подобається обличчя керівника конкуруючої фірми. Старший лейтенант Іванов порушує кримінальну справу. А це надає йому право провести необхідні слідчі дії. Так, для обшуку вимагається постанова суду, але для огляду місця пригоди санкція не потрібна. І для вилучення речових доказів — теж. А речовими доказами можна вважати і документи, і гроші,  і рахунки. Все, фірму паралізовано. Зрозуміло, що кримінальна справа перспективи не має, але й фірмі кінець...» Ці слова належать уже колишньому Генеральному прокурору України Святославу Піскуну. Проте мало хто й тепер не вважає за доречне відправити їх «та до Бога».

      Звісно, покопавшись в аналах правосуддя, можна немало яскравих прикладів для ілюстрації сказаного екс-Генпрокурором знайти. Однак справа, яка розглядається у Жовтневому районному суді Дніпропетровська, навіть на такому тлі здається переконливою особливо.

 

Не ходив би ти, Миколо, в депутати

      Президент інвестиційно-промислової корпорації «Січеслав» Микола Шимон у Дніпропетровську мав репутацію бізнесмена успішного. А регалії академіка Французької та Канадської академій наук, «Людини Планети 2000 року», за версією біографічного інституту США, присутність у книзі «Золота еліта України» надавали його іміджу ще більшої вагомості. Що б там не було, про тюремні нари з таким реноме не думалося навіть у найжахливішому сні. Тож у Дніпропетровську дотепер багато хто не може збагнути, як усе блискавично могло перевернутися з ніг на голову.

      Фатальною датою, для Шимона справжнім «чорним днем», мимоволі називають 26 грудня 2001 року. Саме тоді конференція Дніпропетровської обласної організації Партії зелених висунула Миколу Івановича кандидатом у народні депутати України по виборчому округу № 29. Він був зареєстрований 23 січня 2002 року. Отже, згідно з чинним законодавством, повинен мати рівні з іншими кандидатами можливості для обрання народним депутатом. Насправді ж все складається інакше. Вже того ж 26 грудня 2001 року в офісі Шимона з'являється один з його компаньйонів з... диктофоном. А вже на початку січня заступник прокурора Жовтневого району В. Олійник порушує кримінальну справу. З якого приводу? Та з того ж — виявилося, що компаньйону Микола Іванович заподіяв тілесні ушкодження, а диктофонний запис це немовби підтверджував. Запросити ж необхідний у таких випадках висновок судово-медичної експертизи пан Олійник не спромігся.

      14 січня до справи підключається вже слідчий Криничанського райвідділу внутрішніх справ В. Кияниця. Згодом він виносить постанову про притягнення Шимона до відповідальності ще за однією статтею Кримінального кодексу, обравши щодо нього як запобіжний захід підписку про невиїзд. Потім чергова справа стосовно Миколи Івановича «шиється» у Жовтневому райвідділі міліції Дніпропетровська.

      Ще далі пішов слідчий з Красногвардійського району обласного центру А. Данильченко. Він — не більше й не менше — оголошує... розшук Шимона. І це в той час, коли Микола Іванович як кандидат у нардепи постійно виступав по телебаченню. А потім слідчий Данильченко звертається до Індустріального районного суду Дніпропетровська з постановою про обрання стосовно Шимона запобіжного засобу у вигляді... утримання під вартою, не повідомивши про своє рішення Центральну виборчу комісію.

      Отже, обклали чоловіка, що називається, з усіх боків. І вже на четвертий день після виборів Миколу Івановича беруть під варту. Після цього він мусив пройти всі кола пекла. Доходило навіть до тортур із використанням протигаза, до «хобота» якого вкладали підпалену цигарку. Наслідки таких допитів бачили співкамерники і підтвердили це письмово. Тілесні ушкодження на тілі Шимона засвідчила і судово-медична експертиза. Однак ніхто розслідувати такі справді кричущі факти у Дніпропетровську не квапиться.

Чи можуть «луснути» відразу 15 статей Кримінального кодексу?

      Це й справді важко усвідомити, але звинуватили Шимона у здійсненні злочинів, передбачених відразу п'ятнадцятьма статтями Кримінального кодексу України. Разом із ним на лаві підсудних опинилися молодший брат Іван Іванович та колишній підлеглий Володимир Бубєнчіков. Отже, йдеться вже про організовану злочинну групу. На цей фактор слід звернути увагу особливу. Бо саме Управління боротьби з організованою злочинністю УМВС України у Дніпропетровській області відіграло визначальну роль у розкручуванні цієї гучної справи. А його начальник Едуард Шевченко, як згодом з'ясується, давно був знайомий і з Шимоном, і з компаньйонами Миколи Івановича, чиїми руками стали його «пресувати».

      Слухалася справа в Жовтневому районному суді Дніпропетровська протягом цілих семи місяців. І завершилася постановою про задоволення клопотання прокурора щодо необхідності додаткового розслідування у зв'язку із суттєвою неповнотою досудового слідства та порушенням норм кримінально-процесуального кодексу, що не можуть бути усунені у ході судового засідання. Факти випливли і справді характерні. Для того, щоб зрозуміти загальну картину, досить зупинитися лише на деяких із них.

      Так, стосовно заподіяння Шимоном своєму компаньйону легких тілесних ушкоджень ще 26 грудня 2001 року прокурор звернув увагу на очевидне. Записаний на диктофон інцидент засвідчував, що їхня розмова постійно переривалася людьми, які заходили до кабінету, але жодного з них як свідка не залучили. До того ж фонограма не містить звуків боротьби чи ударів, характерних для заподіяння тілесних ушкоджень. Не зміг збагнути шановний прокурор і те, як компаньйон примудрився перевернути касету під час спілкування з Шимоном, коли диктофон не має реверсу.

      В іншому епізоді Шимону інкримінували заволодіння шахрайським шляхом майном ТОВ «Спецремтехнологія». Але й тут «мильна бульбашка» не менша — у ході судового засідання встановлено, що угоди, довіреності та накладні Микола Іванович не підписував (!), і слідством взагалі не встановлено, хто це зробив.

      Те ж саме з'ясувалося і стосовно трьох сільгосппідприємств, із фінансовими ресурсами яких Шимон також начебто шахраював. Однак у ході судового засідання довелося пересвідчитися, що він не має ані найменшого відношення до написання кредитних угод та угод застави.

      Ще наочніша картина постала і стосовно інкримінованого Шимону  незаконного відкриття валютного рахунку у французькому місті Ліоні. Сам суд пересвідчився у тому, що цього не було, винятково з матеріалів кримінальної справи.

      Отже, мимоволі виникає питання: а що тут можна розслідувати додатково? Суд на це вказує, щоправда, конкретно. Зокрема, просить встановити, у чому полягає шахрайство Шимона М. І. стосовно вказаних фінансових ресурсів, або ж те, чи писав він заяву на відкриття валютного рахунку... Отже, провину підсудного ще треба тільки доводити, але за гратами його тримають уже майже два роки, себто вже покарали нечувано жорстоко. До того ж і сам суд вважає за необхідне в ході додаткового розслідування «перевірити належним чином алібі Шимона М. І. у період здійснення злочинів». А як же презумпція невинуватостi? Це питання виникає зовсім не як риторичне.

      Окрім того, суд вважає за необхідне провести службове розслідування щодо фактів застосування до Шимона М. І. недозволених засобів при здійсненні слідчих дій у приміщенні УБОЗ УМВС України у Дніпропетровській області та слідчому ізоляторі № 3 Управління держдепартаменту з питань виконання покарань і за його результатами теж прийняти рішення. Цікавий факт, чи не правда? Адже ці «недозволені засоби» теж на кримінальну справу для винних тягнуть. Однак поки що підозрюваних у цьому людей у погонах туди не запроторюють. Тож чому щодо дотепер ні  в чому не винного Шимона та його брата цим не погребували?

       Iстинну причину багато хто у Дніпропетровську вбачає в одному. А саме в тому, що Шимон має вагомий шматок власності на деяких важливих підприємствах. Зокрема, у тресті «Дніпроміськбуд» йому аж 75 відсотків акцій належать. Тут тільки чотириповерхова будівля у центрі Дніпропетровська чого варта! Тож чому б до цього не підключити «лейтенанта Іванова», який «землю гризти готовий»?

      Тому й не дивно, що справа Шимона вже давно вийшла за рамки суто місцевого масштабу. Вона справді вельми наочно ілюструє роль правосуддя в Україні. Захищати не закон, а чиїсь приватні інтереси — так її можна стисло сформулювати. І доки подібне триватиме, про правову  державу доводиться тільки мріяти.

  • І нема на то РАДИ

    Бурхливі політичні пристрасті розгорілися у районному центрі Карлівка, що на Полтавщині, перед обранням голови районної ради. Коаліція у складі депутатів від «Батьківщини», «Блоку Петра Порошенка» та «Свободи» висунула тоді кандидатуру Петра Світлика. >>

  • Вижити за лінією фронту

    Бійця АТО, який приїхав додому на реабілітацію після поранення в зоні бойових дій, уже з новими численними травмами голови госпіталізували до реанімації. За його життя борються лікарі у Вінницькому військово-медичному центрі. >>

  • Школа войовнича

    Батькам школярів добре відома ситуація, коли син чи дочка приходять зі школи і скаржаться на однокласників — той б’ється, той обзивається, а той і взагалі проходу не дає. >>

  • ЗалізоБЕТОНні докази

    Про тривалу відсутність мешканки Вінницького району заява в поліцію надійшла від брата зниклої лише 10 жовтня, оскільки той сам намагався знайти сестру й до останнього не вірив, що її немає серед живих. >>

  • Шукайте жінку

    Відомо, що 55-річний підприємець із Туреччини займався вантажними перевезеннями різних товарів та у справах часто відвідував Миколаїв. Саме в цьому південному місті йому влаштували справжню пастку, знаючи про його підвищену пристрасть до молоденьких дівчат. >>

  • Пані невДАЧА

    Дачники стверджують, що бачили їх за цим заняттям і навіть знають в обличчя. Правоохоронці ж у листах повідомляють, що ведуть слідчо-розшукові дії. Ця історія майже анекдотична. І з неї можна було б посміятися, якби все не було так сумно. >>