Слово у бронежилеті

      Білорусам, які хоч час від часу виїздять до сусідньої України чи Росії, впадає в око відчутна різниця на медійних ринках. Бо вони добре знають реалії своєї батьківщини: сьогодні у країні існує тільки одне тиражне видання, що обстоює «перпендикулярні» до влади позиції, — «Білоруська Ділова Газета».

      Прощаючись із читачами напередодні Нового року, редакційна колегія «БДГ» повідомила про те, що перший номер року 2004-го з'явиться в кіосках 9 січня. До 13-го Мінськом уже нав'язливо курсувала чутка, мовляв, найбільш «кусючу» білоруську газету закрили. Ще за кілька днів з'ясувалося: «БДГ» не закрили, але ізолювали від читача, заборонивши її розповсюдження через державні поштові служби і системи кіосків.

      Iз редактором «БДГ» Світланою Калинкіною ми зустрілися минулого тижня, коли після багатоденних переговорів і петицій найрізноманітніших політичних сил, у тому числі з-за кордону, стало очевидним, що білоруська влада, незважаючи на юридичну неправомірність ситуації, задкувати в цій історії не збирається.

      — Ловлю себе на тому, що складно пояснити закордонному читачу, як такий алгоритм «скасування» може діяти в принципі...

      — У Білорусі існує державна монополія на поширення газетно-журнальної періодики. Її можна одержувати за передплатою через «Бєлпочту» чи купувати в кіосках «Союзпєчаті», установи, що залишилася від часів Радянського Союзу. Як усі білоруські видання, ми провели передплатну кампанію, але 30 грудня замість очікуваних «передплатних» грошей одержали від «Бєлпочти» кур'єрський лист, де повідомлялося про розірвання договору. Мотивування — «Білоруська Ділова» нерегулярно виходила торік і, отже, порушила свої зобов'язання. Звичайно ж, ми нерегулярно виходили в 2003 році, тому що в травні 2003 року протягом двох днів наша редакція одержала два поспіль попередження від Міністерства інформації, за якими пішов наказ про припинення виходу «БДГ» терміном на три місяці — для того, щоб журналісти усвідомили і виправили свої помилки. Зараз співробітники «Бєлпочти» і «Союзпєчаті» нам лаконічно сказали: «Позивайтеся, скільки хочете». Вони не приховують, що одержали відповідну команду з Адміністрації президента. Причина лежить на поверхні: у країні, де, незважаючи на єдину державну ідеологію, рейтинг президента протягом минулого року не перевищував двадцяти відсотків, повинні були знайтися винні — незалежні ЗМІ, яких практично не залишилося (адже, крім «БДГ», є профспілкова газета «Солідарність», ще одна партійна опозиційна газета і кілька незалежних регіональних видань).

      Другий шар проблеми криється в тому, що ми не можемо друкуватися в Білорусі. Як, утім, і згадана газета «Солідарність». Нам відмовили всі недержавні друкарні, бо їм усім загрожує позбавлення ліцензії на поліграфічну діяльність, якщо вони візьмуть «БДГ» до друку. У Білорусі не знайшлося «ведмежого кутка» з непідконтрольною владі друкарнею, тому ми друкуємося в російському Смоленську. Це, природно, позначається на оперативній насиченості газети, відтак ми змушені були взяти курс на аналітику.

      — Світлано, ви намагалися «домовитися»?

      — «Домовитися» можна завжди. Але на неприйнятних для нас умовах. Ще влітку, після превентивного удару, до нас їздили гінці від влади, пропонували умови. Найперша — покаянний лист президентові, мовляв, «Олександре Григоровичу, у світлі сучасної ситуації ми усвідомили, зрозуміли, що тільки ви...» Для нас такий крок позбавлений навіть елементарного бізнесового сенсу, адже в такому разі газета відразу перестане бути затребуваною, її торгова марка втратить реноме, привабливість для читача. Крім того, є ще журналісти «БДГ», які не можуть зрадити ні своїх переконань, ні своїх читачів.

      — Боротьба не на рівних... Тираж уже декількох номерів ізолювали від читача, його значна частина лежить у редакції. Що робитимете далі?

      — Це найскладніша проблема — доставка газети в регіони, адже недержавної експедиторської служби в Білорусі немає. Нашій газеті доведеться самій створити її. Зросла передплата в альтернативних кур'єрських службах, їх усього, щоправда, три і всі вони лише в Мінську, але одна з них — наша. Ми створювали її «на чорний день» у 1996 році, коли напередодні референдуму про продовження повноважень Лукашенка нам заборонили друкуватися (тоді ми друкувалися у Вільнюсі). На жаль, сьогодні ми одержуємо зведення про те, що міліція на вулиці ганяє продавців нашої газети, їм забороняють торгувати в переходах метро, біля автобусних зупинок.

      — Світлано, а може, це помста Лукашенка-людини, його «кровна образа» на книжку «Випадковий президент» (бестселером минулого року стала книжка Калинкіної та російського тележурналіста  Павла Шеремета «Випадковий президент», яку, втім, можна купити хіба що пасажирам на Білоруському вокзалі в Москві, позаяк у самій Білорусі цю книжку не продають. — Авт.)?

      — Не думаю. Писати книжку ми почали влітку, після тимчасового закриття «БДГ» — тоді на мене «навалився» вільний час. Це помста, так, але за те, що ми існуємо. Адже «БДГ» мимоволі стала ньюсмейкером у Білорусі, тому що в нашій країні унікальна ситуація: опозиційні настрої серед населення зараз неймовірно сильні, але тих, хто підтримує структуровану опозицію — партії, рухи, — дуже небагато. Сьогодні половина населення — люди, які стверджують, що ні за яких обставин не проголосують за Лукашенка. Але за кого вони проголосують — вони не знають. Проблема всього спектра громадян, які не підтримують Лукашенка, — у відсутності чи лідера, просто центру спротиву, і для всіх цих людей символом, прапором стала наша газета. Бо ми однаково критикуємо і владу, й опозицію. ...А в книзі, так, ми з Шереметом звертали особливу увагу на біографію президента, на його бізнес, а ці теми — найзабороненіші з найзабороненіших.

      ...Нещодавно спецкор «БДГ» у Гродному Ірина Маковецька заявила, що вже кілька днів їй загрожують фізичною розправою, лякають невідомі чоловічі голоси по телефону. Вона звернулася в міліцію, але її скаргу не прийняли. Перу Маковецької належить високоякісна «компра» на свіжого прем'єра Сергія Сидорського, спростувати викладені Іриною факти владі не вдалося — все аргументовано і правдиво. Журналістка пов'язує адресовані їй погрози саме зі своєю професійною діяльністю. На жаль, ні «Репортери без кордонів», ні будь-яка інша закордонна професійна організація захистити білоруських журналістів не може, і не виключено, що ближче до осені, коли передвиборча кампанія стане надто гарячою, команді «БДГ» доведеться вдягнути бронежилети.

Тіна ПАЛИНСЬКА.

Мінськ.