Куля — дурна,

      Контрактник Олександр Сахно — родом iз Чернігова. У вересні минулого року в Іраку його випадково поранив колега, вистріливши зi снайперської гвинтівки Драгунова. Куля вийшла через хребет у живіт і серйозно пошкодила внутрішні органи. Не всі думали, що він виживе. Рятували нашого вояка американські лікарі у спеціальній клініці німецького міста Ландштуль. 20-річний Саша Сахно переніс немало операцій, з них — чотири дуже складних. Останню зробили вже в Києві, в головному клінічному госпіталі 17 грудня. На Новий рік і Різдво Сашка відпустили додому, аби він відпочив у колі сім'ї. Тут його і застав кореспондент «УМ».

      Поранення Олександра Сахна викликало дуже багато запитань. Слідство з цієї справи ще триває.

      Того дня спека, як і завжди, перевалила за 50 градусів, пригадує солдат. Сашко та інші учасники подій — Сергій Щербаков, котрий випадково вистрелив, і Женя Антронов, якому належала злощасна зброя, — були вільні від чергування. Інша група якраз повернулася з патрулювання. Хлопці подалися в душ, змити з себе пил.

      Настрій у всіх був піднесений, адже збиралися святкувати день народження Сергія. Втім без 5 крапель із солдатської фляги. «Пили ми сік, а от меню було святкове — фруктові салати з різної екзотики, — пригадує Олександр. — Я вирішив покурити. Підвівся з ліжка, нахилився по сигарети. Почув постріл. Щось ніби збоку. Я розігнувся. В руках у завмерлого від несподіванки Сергія тремтіла гвинтівка. Я перевів погляд униз — і побачив велику дірку «в собі», з якої фонтаном вихлюпувалась кров...» Болю він не відчував, увесь час був при свідомості. Тому пам'ятає, як за кілька десятків секунд з'явилися, мов із повітря, лікарі. За 10 хвилин Сашко вже був у вертольоті.

      — Чому колега стріляв? «Просто не думав, що рушниця заряджена», — переконано відповідає «жертва випадку».

      «Вміють американці рятувати», — ці слова промовив головний хірург Київського госпіталю Микола Павлович Рубцов після того, як обстежив Сашка. Американським лікарям треба віддати належне: вони поставили сержанта-контрактника на ноги. Крім того, серед персоналу ландшстульської клініки в Олександра з'явилося чимало друзів. Спілкуватися теж було неважко — кілька медиків були українського походження. Своє 20-річчя, 3 листопада, Сашко відзначив теж у Німеччині. Для нього в клініці влаштували справжнє свято.

      Сашко з захватом розповідає про медичне обладнання в Ландшстулі. А які шприци! Коли укол зроблено, голка ховається в корпус. А крапельниці!. З ними Саша просто ходив по палаті (тобто система «їздила» за ним), коли почав вставати і «вчився» ходити заново. А рентген який! Привезли на ліжку до спеціального кабінету, і «завантажили» в якусь трубу, як у відомому фантастичному фільмі «П'ятий елемент»!..

      Сашко майже місяць, як удома. Здебільшого лежить, тільки інколи виходить на вулицю. Гості з квартири Сашка не вибувають: знайомі, друзі, сусіди провідують чи не щодня.

      — А Сергій Щербаков, котрий стріляв, провідував? — запитую.

      — Так. І в Києві, у госпіталі, і вдома. Разом iз Женею Антроновим, якому належала гвинтівка. Побачивши мене, живого, хлопці дуже раділи. Скажу чесно: зла ні на кого не тримаю. Ми добре знали одне одного до того випадку. А від помилок ніхто не застрахований...

      Сашко не шкодує, що поїхав до Іраку. Жаль, лишень, що потрапив у таку ситуацію, каже. Службу в Іраку згадує з задоволенням — як екзотику.

      — Перше враження, — розповідає Сашко, — що ти потрапив до парної. У день прибуття, наприклад, температура була +50 градусів. Спочатку спека дуже «діставала». Потім потроху звикли.

      Як годували? Досить добре. Страви різноманітні, на вибір. Фрукти, овочі, соки, «мінералка» з України. Воду привозили у спеціальній тарі.

      — А сало?

      — Салом і часником нас пригощав міністр оборони, коли прилітав до Іраку.

      Сашко ще показав нам свою камуфляжну «панаму» і взуття — «берці». Є чорні, а є плямисті. Ногам зручно і не паряться.

      — Олександре, відчувалося, що потрапив на війну?

      — Служба була звичайною. Патрулювали. Територія — місто Ель-Кут — була на той час тихою.

      — Що далі?

      — Поїдемо до госпіталю — треба проходити комісію на придатність до служби, — каже мама Сашка Наталя Григорівна. Саші повинні дати групу. Далі чекатимемо, поки виплатять компенсацію. А потім і про майбутню професію можна подумати. Адже Сашко не приховував, що поїхав до Іраку заробити гроші на навчання. Та от як воно вийшло... Питаю сина, може, в медичний вуз хотів би вступити, після довготривалого лікування люди часто прагнуть рятувати інших, а він відмахується. Каже: так кожен другий був би лікарем. Отож поки що Саша в роздумах. І не знімає у своїй кімнаті футбольних плакатів.

Людмила ПАРХОМЕНКО,

Олексій ГАЛЧИН.