Пейзаж, гараж і авантаж

20.11.2007
Пейзаж, гараж і авантаж

Так протестували кияни проти забудови Пейзажної алеї. (Фото Тетяни ШЕВЧЕНКО.)

Фраза з «Іронії долі» про «Третью улицу Строителей» у київських умовах звучить доволі зловісно. Нині чи не кожна центральна вулиця столиці ризикує перетворитись на «третью улицу строителей». На згадане «почесне звання» цілком заслуговує й Пейзажна алея — частина київського ландшафту між Десятинним провулком та вулицею Володимирською. Історія її недолугої забудови сягає ще радянських часів — так само, як, власне, і спроби цей ландшафт «зберегти».

 

Особливо цінні землі

На інтернет–ресурсі руху «Збережи старий Київ» — community.livejournal.com/saveoldkiev — розміщено відповідь Національної комісії України у справах ЮНЕСКО на лист адвоката Марини Соловйової, що представляє інтереси киян, які протестують проти забудови Пейзажної алеї. У відповіді йдеться про те, що в 1979 році влада УРСР визначила межі історико–культурних заповідників Києва (через 27 років, у травні 2006–го, вони були уточнені новообраною Київрадою на чолі з Черновецьким); згідно з таким рішенням, «межі ансамблю споруд Софійського собору на півночі проходять саме вздовж верхньої кромки схилу на схід до Пейзажної алеї, вздовж Пейзажної алеї до Десятинного провулку, вздовж сходів до тераси у підніжжя Десятинної гірки та вздовж кромки тераси».

Словом, Пейзажна алея увійшла до охоронної зони, яку зобов’язувалась берегти радянська держава, а також — з 1988 року починаючи (після приєднання України до Конвенції ЮНЕСКО про охорону Всесвітньої культурної та природної спадщини) — і міжнародна спільнота. Втім враження від благих намірів тогочасних владців дещо зіпсовані подіями 1985 року: тоді мешканці прилеглих будинків отримали дозвіл на зведення 18 капітальних гаражів. Усього під гаражну забудову на Пейзажній алеї виділили 885 квадратних метрів.

Не можна сказати, щоб гаражі дуже прикрасили історичний ландшафт Києва, проте так чи інакше вони простояли на своєму місці понад 20 років. А в травні 2002–го Київрада взагалі заборонила своїм розпорядженням будь–яке нове будівництво на «особливо цінних землях». Гаражі на той час уже стали приватною власністю, тож їхні господарі наївно сподівалися, що закон їх захистить. Втім п’ять років тому взагалі ніхто навіть не думав, що Пейзажну накриє масштабне будівельне лихо, порівняно з яким знесення гаражів виглядатиме цілковитою дрібницею.

Нехороший дім

Проте вже через два роки після згадуваного рішення міськради столичні депутати несподівано зраджують власному «землеохоронному» курсу і у липні 2004–го на прохання Міністерства закордонних справ відводять земельну ділянку «для будівництва, експлуатації та обслуговування житлового будинку». Природно, що у МЗС губа не з лопуцька, тож міністерство клопочеться про землевідвід не на Троєщині абощо, а на тій таки Пейзажній алеї, що в парі сотень метрів від Михайлівської площі, де трудяться працівники МЗС.

Те, що на Пейзажну алею претендує саме МЗС, не є чутками або припущеннями. Прес–служба міністерства роз’яснює охочим до правди, що свого часу мало місце звернення від МЗС до Київради «в установленому законодавством порядку». А міськрада в свою чергу дійсно видала розпорядження за номером 448/1858 від 05.07.04, яким затвердила «проект відведення земельної ділянки на перетині провулку Десятинного та Пейзажної алеї загальної площею 0,38 га». Пізніше, повідомляє міністерство, проект забудови Пейзажної алеї «було погоджено з усіма державними органами»; окрім того, законність акта Київради підтверджена низкою судових рішень, наголошують чиновники від МЗС.

Усе це і так, і не зовсім так. У 2006–му Міністерство закордонних справ мало не втратило свій будинок. З одного боку, протестували та подавали позови до суду власники злощасних гаражів, з іншого — обурилась свідома столична громадськість. Тож 9 березня 2006 року Київрада вперше в історії свого існування розглянула проект рішення, запропонований «у порядку місцевої ініціативи». Ця ініціатива стосувалась якраз будинку на Пейзажній — за припинення його будівництва було зібрано 1363 підписи. Тоді ж на сесії міськради представники Головного управління архітектури Києва озвучили інформацію про те, що ділянка знаходиться в межах заповідника «Град Володимира» і не підлягає забудові. Депутати розуміюче покивали головами і проголосували за скасування землевідведення. Та головний фактор, який вплинув на поступливість столичних «кнопкодавів», полягав у чергових виборах до місцевих рад, що загрозливо вставали на обрії.

А після 26 березня 2006 року всіх представників міської ради, само собою зрозуміло, «попустило». І будівельникам, умовно кажучи, скомандували: «Вогонь!» Першими полягли гаражі (їх власникам так і не виплатили сукупну компенсацію у розмірі 75 тисяч доларів). Відтак довкола місця забудови з’явився сумнозвісний київський зелений паркан. І робота зі зведення «мазаночки» для МЗС (бодай на рівні підготовчих процедур) почалась. А як же рішення міськради від 9 березня 2006–го, запитаєте ви? А ніяк. Його так і не підписав жоден із мерів — ані Омельченко, ані Черновецький. До того ж, як твердить автор проекту Андрій Пашенько, на сьогодні зацікавлені особи отримали висновок археологів про те, що майбутнє будівництво розгортатиметься на «малоцінних» землях, де «значних архітектурних пам’ятників не зафіксовано». Ось вам і «викривлення київського простору», про яке згадує у своїх романах письменниця Євгенія Кононенко. Викривлення, спричинені виборами і великими–великими грошима...

Бо й справді, скільки може коштувати квартира в центрі Києва, в новому будинку МЗС з масою всіляких принад? Таких, наприклад, як... індивідуальний відкритий басейн на терасі останнього поверху. Плаваючи в ньому (до речі, цілий рік!), можна споглядати Андріївську церкву, Софійський собор, весь центр і Поділ або ж, задерши голову у вечірнє небо, рахувати зорі у вигляді перекреслених латинських S...

Проти бульдозерів і парканів

До всього сказаного додати залишається небагато. Зокрема, зі слів мешканця будинку по Десятинному провулку, 7 Олександра Ахатіна «УМ» стало відомо про те, що ініціативна група киян ходила наприкінці минулого тижня з петицією до МЗС. «Зібрали 1200 підписів, щоб скасувати це рішення. Передали в МЗС повний комплект документів — для Яценюка та його заступника. Просили їх відмовитись від цієї ділянки... А ще звертались до міськ­ради — щоправда, з тим же успіхом, що й в МЗС. Довгий не раз казав, що повністю на боці киян. Проте він особисто ніяких відповідей нам не дає», — каже Олександр Васильович.

«Вони (тобто будівельники) вже тягнуть воду знизу — для комунікацій свого будинку», — говорили кореспонденту «УМ» мешканці Десятинного провулку. «Ні, — втручалися в розмову інші, — є припис виконавчої служби Міністерства юстиції про припинення будівельних робіт на час розгляду судом скарги мешканців».

Припинено роботи чи ні — сказати складно. В суботу, 17 листопада, коли у Десятинному провулку активісти організації «Збережи старий Київ» проводили акцію «Повстанський карнавал: Битва проти бульдозерів і парканів», будівельників на Пейзажній алеї точно не було. Було багато снігу, міліції та півтори сотні «повстанців». А ще на підтримку «пейзан» прибули жителі інших вулиць. Киянка Ірина Єгоренко, приміром, прийшла в Десятинний провулок із вулиці Гордієнка, яка розташована в найулюбленішому місці столичного бомонду — на Липках. Там між двома старими «сталінками» намагаються втиснути «висотку», розповіла пані Ірина. Внаслідок цього «сталінки» прийдуть у повний занепад, людей з аварійних будинків викинуть на вулицю, а на місці їхніх будинків постане ще парочка хмарочосів, переконана вона.

Кульмінаційним моментом костюмованого «Повстанського карнавалу» стало знесення двох секцій загорожі довкола майбутнього будинку МЗС. Це, зізнався один із натхненників акції Артем Чапай, «вийшло спонтанно». «Руйнування паркану не входило у плани, але люди просто намагались запобігти порушенню закону, якщо їх затримає міліція, то вона сама порушить закон», — сказав юнак у костюмі червоного командира, додавши, що акція ця цілком законна — заявку про її проведення було передано в КМДА. «МЗС мав би стежити за тим, щоб міжнародні конвенції Україною дотримувались, адже забудова відбувається у зоні, яка перебуває під охороною ЮНЕСКО», — підкреслює Артем.

Але до ЮНЕСКО — як до неба, тож «водночас із шоу треба вживати юридичних заходів», — скептично прокоментував «Повстанський карнавал» Віталій Черняховський, координатор громадської ініціативи «Форум порятунку Києва». «Це акція скоріше для підняття духу, а не для практичних рішень», — зазначив він. До речі, представники Форуму розповсюджували листівки, згідно з якими, всі біди Києва напряму пов’язані з... «Нашою Україною». І хоч з одним пунктом «звинувачувального висновку» (тим, що стосується екс–мера Києва Олександра Омельченка) авторка цих рядків цілком погоджується, однобокість звинувачень, котрі б’ють в одну і ту ж «помаранчеву» точку, не може не насторожувати.

...«Карнавал» уже почали обступати викликані на підмогу «беркутівці», а під прапором із Че Геварою промовці з лівацьких організацій кричали щось про повалення капіталізму взагалі. Чому «Остапа понесло» (ще й не у той бік), Артем Чапай пояснив просто: «Це просто люди такі зібралися різні. Але ніяка партія за нами не стоїть».

До речі, і паркан — теж стоїть. Його поновили після закінчення акції.

  • Навiщо Києву вулиця Табiрна,

    ...Я вийшов iз вулицi Пилипа Орлика, повернув на Михайла Грушевського, пересiк Богдана Хмельницького, спустився на Петра Сагайдачного... Сьогоднi в це важко повiрити, але чверть вiку тому про такi назви годi було й думати. Справдi, в перший рiк Незалежностi столиця України ввiйшла з вулицями Ленiна, Свердлова, Дзержинського, Жданова, Кiрова, Куйбишева, Орджонiкiдзе, Менжинського, Володарського, Косiора, Постишева, Мануїльського, площами Жовтневої революцiї, Ленiнського комсомолу, Брежнєва тощо. Та що там вулицi та площi, найпрестижнiшi центральнi райони столицi iменувалися Ленiнський, Радянський, Жовтневий, Московський, Ленiнградський, а в цих районах найошатнiшi вулицi носили iмена класикiв марксизму-ленiнiзму, росiйських революцiонерiв, агентiв ленiнської «Іскри» та мало не всiх членiв ленiнсько-сталiнського ЦК. >>

  • Розшукується дизайнер

    Будь-яку потрібну та корисну справу можна зіпсувати. Власне, для цього достатньо грати не за встановленими правилами, а за тими, що відповідають кон’юнктурі сьогоднішнього дня. Киянам обіцяли відкритий конкурс, на якому обиратимуть головного архітектора міста. >>

  • Митарства українського трамвая

    Кілька місяців тому на розширеному засіданні Ради директорів підприємств, установ та організацій міста Києва було підписано угоду про об’єднання зусиль київської міської влади та бізнесу щодо розвитку внутрішнього ринку задля сталого економічного розвитку міста. Свої підписи під документом поставили міський голова Києва Віталій Кличко, президент Українського союзу промисловців і підприємців Анатолій Кінах та голова Ради директорів підприємств, установ та організацій Києва Олександр Осадчий. >>

  • Чи повернуть киянам Довженків кінотеатр?

    Із плином часу залишається все менше тих, хто пам’ятає про кінотеатр імені Олександра Довженка, який колись розташовувався на проспекті Перемоги, 24а. Цю не надто ошатну споруду було знесено кілька років тому, і на її місці має з’явитися сучасний кінокомплекс. >>

  • Київ без крил

    У митрополичих палатах у «Софії Київській» того дня збирали підписи під зверненням до Кличка і Порошенка передати під музей авіації будинок сім’ї Сікорських на Ярославовому Валу, 15-б і перейменувати аеропорт «Київ» (Жуляни) на честь Сікорського. Підписатись під одним зі звернень не виходило. Активісти обидві вимоги оформили в одному листі. >>

  • Де сидять художники?

    Київ усе більше переймає європейські традиції, наповнюючи вулиці креативними елементами вуличного дизайну — від паркових скульптур на Пейзажній алеї та лавочок у вигляді чашок на Прорізній до розмаїтих нетривіальних «пам’ятників» — Їжачку в тумані, закоханим ліхтарям, табуреткам. >>