Запальничка з минулого

13.11.2007
Запальничка з минулого

Володимир Смердов (ліворуч) та його «права рука», проректор Бердянського університету менеджменту і бізнесу Борис Захаров біля нового обеліска під Чапаєвкою.

У Токмацькому районі відбулося перепоховання ще 29 загиблих воїнів, останки котрих були знайдені учасниками експедиції обласної Асоціації пошукових загонів. Таким чином, Меморіал загиблим на Пришибських висотах, відкритий у жовтні 2005 року за участі міністра оборони Анатолія Гриценка, став цивілізованим прихистком для вже 665 загиблих. Назагал, свідчать архіви і стверджують пошуковці, під час штурму лінії оборони «Вотан», влаштованої німцями від Василівки аж до Молочного лиману Азовського моря, загинуло близько 600 тисяч радянських бійців — і прах лише половини з них лежить у братських могилах, під офіційними обелісками.

 

Маргаряну від однополчан

Як і два роки тому, велелюдно було на берегах ріки Молочна під Чапаєвкою. Знову були промови, квіти і салют пам’яті на честь тих тринадцяти тисяч бійців, котрих «змолов» німецький «Вотан» у боях за Токмаччину восени 1943 року. На братській могилі відкрито стилізований пам’ятник: вертикальна конструкція з фронтової амуніції — гранат, касок і зброї, на верхівці якої ніби завмер у перерваному польоті білий журавель — символ загиблого солдата.

З–поміж кількасот учасників недавнього дійства під Чапаєвкою особливий статус мала група вірмен. Як розповіла мені прес–секретар Асоціації пошукових загонів регіону Вікторія Горбатко, під час розкопок біля скелета одного з воїнів було знайдено запальничку і годинник з дарчим надписом «Церуну Маргаряну от однополчан в день рождения. 1942 год». Без проблем встановили, що на фронт Маргарян йшов із Вірменії, і до пошуків його родичів підключилося земляцтво цієї закавказької країни в Україні. Не знали, що контакту з учасниками експедиції вже шукав Карен Маргарян — один з онуків загиблого. Мешкаючи у Запоріжжі, він прочитав про знахідку пошуковців в одній з обласних газет. Звістка полетіла у Закавказзя. На ритуал перепоховання з Вірменії прибуло три покоління родичів Церуна Казаровича — син Петик, сім’ї онуків з правнуком. Голова координаційної ради Асоціації пошукових загонів Володимир Смердов передав сину загиблого знайдені годинник і запальничку.

Змахуючи сльозу, Петик Маргарян розповів журналістам, що йому було два роки, коли батько пішов на фронт. «Зник безвісти», — скупо повідомили мамі листом восени 1943–го. Це означало, що фронтовик міг потрапити у полон, відтак сталінські сатрапи хотіли було запроторити сім’ю «зрадника» до Сибіру. На щастя, цього не сталося. Тепер солдат лежатиме спокійно біля підніжжя Пришибських висот, за безглуздий штурм яких (це вже не версія, а доконаний факт, про що «УМ» писала) радянські генерали розплачувалися чужим життям.

Чия ідея, того й гроші

За неповні три роки реалізації проекту «Незакінчена війна» на території лише Запорізької області знайдено, ексгумовано й урочисто перепоховано останки майже тисячі воїнів–визволителів. Попри регулярні запевнення багатьох можновладців, держава дистанціювалася від проблем пошукових загонів. Очевидно, віце–прем’єр–міністр Дмитро Табачник забув, що він є керівником міжвідомчої комісії з увіковічення пам’яті жертв війни і політичних репресій. Володимир Смердов зневірився у тому, що ця поважна, з огляду на повноваження, державна структура коли–небудь зважатиме на реалії регіонів. І зіслався на недавній гіркий досвід апелювання до Києва: «Біля токмацького села Трудове, на цвинтарі фронтового госпіталя наші загони «Обеліск» і «Полігон» знайшли останки ще 83 учасників прориву німецької лінії оборони «Вотан». Та комісія Табачника відмовилася фінансувати наші роботи, мотивуючи, що у 50–х роках, мовляв, перепоховання відбулося! Ми не винні, що тодішня влада допустила помилку, перенісши у братську могилу лише 77, а не всіх померлих у госпіталі».

Пошуковцям було б що показати Дмитру Табачнику, якби той коли–небудь по дорозі в Бердянськ «до тещі на млинці» завернув на Пришибські висоти. Запорізькі «афганці», проректор Бердянського університету менеджменту і бізнесу Борис Захаров, керівник сільгосппідприємства «Мирний» Микола Савченко розповіли б йому, скільки коштів затрачено на, власне, пошуки і перепоховання, обеліски і пам’ятники, уквітчення схилів, залитих колись кров’ю «гарматного м’яса», яким були прості воїни для офіцерів–фанатиків.

Меморіал під Чапаєвкою кращає і без підтримки уряду Віктора Януковича. Пан Савченко зініціював облаштування просто неба Музею воєнної техніки, у чому сподівається на допомогу особисто міністра Анатолія Гриценка. Ідея ж закладення величезної вази–клумби, на зразок побаченої паном Миколою «десь у Європі», вже реалізовується: шанувальник історії на власні кошти закупив і вже висадив на Меморіальному комплексі 1650 кущів лише троянд, біля пам’ятників зеленітимуть сотні дубів, сосен і берізок...