Клінічний випадок

06.11.2007
Клінічний випадок

Один із корпусів Жовтневої лікарні. Поруч — розпочате будівництво. (Фото Укрінформ.)

Столична нерухомість стає непристойно дорогою. Скажімо, ціни на наймані помешкання в Києві сягнули нечуваної позначки: знайомі, що винаймали однокімнатну квартиру в районі метро «Дружби народів» за 400 доларів, змушені підшукувати інші квадратні метри, бо власник квартири попередив, що з Нового року орендна плата становитиме 700 плюс витрати на комунальні послуги. Висновок зі сказаного напрошується такий: наймати житло в стольному граді тепер нерентабельно, вигідніше піднапружитись і купити його у повну власність. Щоправда, більшості бажаючих доведеться напружуватись усе життя. Зате ті, хто може дозволити собі поповнити список майна квартирою в центрі міста, є вельми бажаними клієнтами на ринку нерухомості. Задля них уповноважені особи підуть на екстраординарні кроки, включно з будівництвом на місці лікарень абощо. Наразі йдеться, зокрема, про Жовтневу лікарню і події довкола неї, що розгорнулися останнім часом.

 

Дещо з угод п’ятирічної давнини

Центральна міська клінічна лікарня цього місяця святкує 132 роки з моменту заснування. На даний момент вона складається з десяти клінік, в тому числі й із Центру ендокринології та обміну речовин, про який ітиметься нижче. В дореволюційний час ця лікарня звалася Олександрівською. Ім’я російського царя (Олександра ІІІ) та сакрального для більшовиків місяця підкреслювали статус закладу. Жовтнева лікарня вважалася такою, що зібрала під одним дахом найпрофесійніших фахівців, зокрема й Миколу Амосова, котрий за життя очолював відділення кардіології. Нині міська влада повернула їй назву «Олександрівська» (чи не на честь Олеся Довгого?!), відкинувши варіант з назвою «лікарня №13» (випадково ця цифра виявилася «вільною», оскільки в місті не було «нещасливого» шпиталю). Мабуть, знавець Булгакова Черновецький до всіх своїх інших екзотичних рис додає ще й схильність до забобонів, хтозна...

Якщо говорити про добу незалежності, то вже досить тривалий час Жовтнева лікарня потерпала від нестачі фінансування, потребуючи чималих капіталовкладень на ремонт старих корпусів та побудову нових. Ситуація стала критичною в 2002 році. Тоді ж адміністрація лікарні уклала інвестиційну угоду з корпорацією «Проміндустрія» та групою «Еліта–Центр», яка полягала ось у чому: із 20 гектарів землі, що належать лікарні, остання передає інвесторам один гектар в обмін на побудову ними консультативної поліклініки, адміністративно–господарського комплексу та відділення патологоанатомії. Цю угоду підтримав і тодішній міський голова Києва Олександр Омельченко, проте далі паперових договорів справа не пішла.

Днями мине п’ять років із моменту, коли комерсанти з «Проміндустрії» взяли зобов’язання розпочати на території лікарні масштабне будівництво. За цей час компанія отримала у власність і частку вже неіснуючої «Еліти», ставши монополістом на виконання замовлення. Але невдовзі виявилося, що ділянки, яку отримали від лікарні інвестори, їм не вистачає. «Проміндустрія» 26 червня 2007 року заявила, що бажає мати ще 0,174 га площі для паркінгу, який вона планує звести поруч із запланованим корпорацією адміністративно–торговельним комплексом. Але така схема вже була застосована в Київському опіковому центрі, кажуть лікарі. Там інвестори так само зобов’язалися побудувати нові корпуси в обмін на землевідводи. Спочатку учасники угоди зійшлися на одній ділянці землі, але згодом забудовникам знадобився ще шматочок, а потім — ще, ще і ще. У підсумку центр отримав лише котельну, а приватники — чималу територію.

Була міська — стане районна

Ситуацію із землею Жовтневої лікарні міська влада вивертає на свою користь. Зараз, в очікуванні обіцяних нових корпусів, лікарі Жовтневої працюють в екстремальних умовах, приймаючи хворих у аварійних будинках. За версією Черновецького, а точніше підконтрольної йому муніципальної преси, останніми роками адміністрація закладу робила все можливе, аби зумисне зруйнувати лікарню. В цьому люди мера звинувачують «клан Бідних»: Валерія Бідного — колишнього заступника міністра охорони здоров’я і, за сумісництвом, заступника Олександра Омельченка з питань медицини та соціального захисту, і його сина Валентина Бідного — нинішнього головного лікаря Жовтневої лікарні.

Їм же закидають і те, що на території закладу ведеться «немедичне будівництво» (йдеться, вочевидь, про власний проект «Проміндустрії», право на яке корпорація отримала, взявши зобов’язання допомогти медикам із новими корпусами). Всі попередні домовленості лікарні з інвесторами буде скасовано, повідомила заступниця Черновецького Ірена Кільчицька. Але й це ще не кінець історії. За її ж словами, Жовтнева лікарня «не є центральною ні за своїм станом, ні за показниками». Відтак на лікарню чекатиме ще одне покарання — пониження її в статусі до районного медичного закладу.

Уперше питання про пониження статусу Жовтневої лікарні до рівня районної на сесії міської ради порушила Людмила Качурова — депутатка фракції «Регіонів» і секретар комісії Київради з питань охорони здоров’я та соціального захисту. Джерела «УМ» у Київраді стверджуют ь: якщо назвати Качурову і Кільчицьку подругами буде перебільшенням, то принаймні полум’яними однодумцями ці дами є насправді. Схоже, що задум щодо Жовтневої лікарні від самого початку полягав у тому, щоб звинуватити адміністрацію в недбалому ставленні до закладу, яке призвело до його відчутного занепаду, плюс додати до обвинувачень лобізм інтересів інвесторів із «Проміндустрії» та «Еліти–Центру», а відтак усунути від керівництва «клан Бідних», а саму лікарню зробити районною.

При цьому закон «Про столицю» дає в руки зацікавленим особам міськради всі можливості для реалізації такого плану, включно з ігноруванням позиції Міністерства охорони здоров’я. А позиція ця полягає в тому, розповів у інтерв’ю «УМ» Валентин Бідний, що медики включно з міністром категорично проти подібних реорганізацій Жовтневої лікарні. А ще, додав він, небезпека полягає в тому, що статус районної лікарні виключає наявність при ній консультативної поліклініки зокрема. Тобто необхідність будувати це приміщення відпадає. А раз так — землю, заплановану під будівництво, можна використати для інших цілей. І не факт, що зиск із цього матиме «Проміндустрія». Якщо з цією корпорацією угода буде розірвана, зацікавленою стороною може виявитися будь–який інший забудовник, який, можливо, вже має негласну домовленість з Кільчицькою або Черновецьким.

А далі події можуть розвиватися й за зовсім абсурдним сценарієм: районну «Олександрівську» лікарню приєднають до іншої районної лікарні — медиків працевлаштують на новому місці, старі корпуси ліквідують через їхній аварійний стан, і в самому серці міста вивільняться, таким чином, 20 гектарів (!) дорогоцінної землі. На їхню вартість, щоправда, дещо негативно вплине ландшафт місцевості, адже Жовтнева лікарня «котиться» згори по вулиці Шовковичній до вулиці Басейної. Та все одно: йдеться про вельми ласий шматочок Києва між Кловом та Бессарабкою. Тобто про мільйони й мільйони доларів.

Відторгнення ендокринології

Перший етап у ліквідації Жовтневої лікарні сьогодні вже пройдено. 25 жовтня сесія міськради ухвалила рішення про реорганізацію Центральної міської клінічної лікарні і підпорядкування її Головному управлінню охорони здоров’я. «Ані лікарям, ані мешканцям столиці, які обслуговуються в лікарні, хвилюватися нема чого. Працівникам закладу не загрожує скорочення, а хворим — зменшення кількості ліжко–місць», — бадьоро запевняє мерська газета «Вечірній Київ».

На даному етапі, можливо, все так і є. Але — підкреслимо! — на даному етапі. Бо про те, які розклади можуть чекати на лікарню в найближчому майбутньому, вже було сказано. До речі, те ж видання повідомило й про відторгнення від Жовтневої лікарні відділення ендокринології, яке Київрада черговим своїм рішенням (від того ж таки 25 жовтня 2007 року) переносить до ще не створеного ендокринологічного центру на базі лікарні №16.

У відділенні ендокринології, що на вулиці Пушкінській, рішення Київради зустріли з величезним обуренням. Ця установа (у різні роки вона носила різні назви, остання — Міський клінічний центр ендокринології та обміну речовин Центральної міської клінічної лікарні) існує з 1956 року, має у своєму складі 33 ендокринологи і 23 лікарі інших спеціальностей, а також стаціонар на 100 ліжок із трьома відділеннями та консультативну поліклініку. Приєднати заклад до лікарні №16 неможливо з цілого ряду причин, запевнили «УМ» у відділенні ендокринології. І тому, що лікарнею №16 керує пан Микола Гульчій — хірург, а не ендокринолог за фахом. («У нас різна ідеологія», — підкреслювала в розмові з «УМ» лікар–методист Любов Драган, маючи на увазі другорядну роль хірургів у вирішенні проблем щитовидної залози і їхнє, за словами Драган, бажання скористатися зі страху киян перед раком цього органу). І тому, що у 16–й лікарні представлена саме хірургія щитовидної залози і зовсім немає досвіду лікування іншої широко розповсюдженої категорії «ендокринологічних» хворих — пацієнтів із цукровим діабетом.

Проте пояснення цього злиття медичних закладів зовсім не в тому, що міська влада різко змінила «ідеологію» і віддала перевагу хірургічному втручанню, відкинувши терапевтичний шлях. Відділення ендокринології має не таку велику площу, як Жовтнева лікарня, проте знаходиться у милому і затишному куточку Києва, до того ж — у самому його центрі, адже вулиця Пушкінська розташована між вулицею Богдана Хмельницького і бульваром Тараса Шевченка, поруч із Володимирською та Хрещатиком. Ціна на землю та нерухомість у цьому місці — більш як захмарна, а ліквідація закладу вивільнить чималу площу землі. До того ж, додатково вдарить по позиціях Жовтневої лікарні вцілому.

Космос проти Януковича?

Провідний фахівець міського центру ендокринології на Пушкінській Валентина Явнюк надала «УМ» листи від Мороза Януковичу та від Януковича Черновецькому, Азарову і Медведьку. У першому спікер парламенту V скликання просить Януковича вступитися за Жовтневу лікарню. Внизу звернення рукою Мороза написано — дослівно! — таке: «P.S. В.Ф.! Це фактично найбільша у Києві, всім відома і доступна лікарня. Її треба врятувати». Сам Янукович обходиться без лірики, доручаючи підлеглим «розібратися, вжити заходів», а також «поінформувати разом із проектом відповіді Голові Верховної Ради».

У Київраді «Україні молодій» розповіли, що серед міських депутатів представники лише двох фракцій — БЮТ та Блоку Кличка — стали на захист «усім відомої і доступної». Решта обранців проблему проігнорували. Мер Києва Черновецький новації своїх колег іще не підписав, обіцяючи, що не зробить цього до особистої зустрічі з медиками. Тож останні чекають на цю знаменну подію, проте не надто вірять у зміни на краще.

Цікаво, чи переплюне київська влада сама себе у воістину космічному розбої? Чи не виявить одного пречудового ранку Президент України чи депутати Верховної Ради, що їхні приміщення на Банковій та Грушевського волею Черновецького передані забудовникам через злиття вказаних інстанцій з Рахунковою палатою, Організацією Об’єднаних Націй чи орбітальною станцією «Мир»?!

  • Навiщо Києву вулиця Табiрна,

    ...Я вийшов iз вулицi Пилипа Орлика, повернув на Михайла Грушевського, пересiк Богдана Хмельницького, спустився на Петра Сагайдачного... Сьогоднi в це важко повiрити, але чверть вiку тому про такi назви годi було й думати. Справдi, в перший рiк Незалежностi столиця України ввiйшла з вулицями Ленiна, Свердлова, Дзержинського, Жданова, Кiрова, Куйбишева, Орджонiкiдзе, Менжинського, Володарського, Косiора, Постишева, Мануїльського, площами Жовтневої революцiї, Ленiнського комсомолу, Брежнєва тощо. Та що там вулицi та площi, найпрестижнiшi центральнi райони столицi iменувалися Ленiнський, Радянський, Жовтневий, Московський, Ленiнградський, а в цих районах найошатнiшi вулицi носили iмена класикiв марксизму-ленiнiзму, росiйських революцiонерiв, агентiв ленiнської «Іскри» та мало не всiх членiв ленiнсько-сталiнського ЦК. >>

  • Розшукується дизайнер

    Будь-яку потрібну та корисну справу можна зіпсувати. Власне, для цього достатньо грати не за встановленими правилами, а за тими, що відповідають кон’юнктурі сьогоднішнього дня. Киянам обіцяли відкритий конкурс, на якому обиратимуть головного архітектора міста. >>

  • Митарства українського трамвая

    Кілька місяців тому на розширеному засіданні Ради директорів підприємств, установ та організацій міста Києва було підписано угоду про об’єднання зусиль київської міської влади та бізнесу щодо розвитку внутрішнього ринку задля сталого економічного розвитку міста. Свої підписи під документом поставили міський голова Києва Віталій Кличко, президент Українського союзу промисловців і підприємців Анатолій Кінах та голова Ради директорів підприємств, установ та організацій Києва Олександр Осадчий. >>

  • Чи повернуть киянам Довженків кінотеатр?

    Із плином часу залишається все менше тих, хто пам’ятає про кінотеатр імені Олександра Довженка, який колись розташовувався на проспекті Перемоги, 24а. Цю не надто ошатну споруду було знесено кілька років тому, і на її місці має з’явитися сучасний кінокомплекс. >>

  • Київ без крил

    У митрополичих палатах у «Софії Київській» того дня збирали підписи під зверненням до Кличка і Порошенка передати під музей авіації будинок сім’ї Сікорських на Ярославовому Валу, 15-б і перейменувати аеропорт «Київ» (Жуляни) на честь Сікорського. Підписатись під одним зі звернень не виходило. Активісти обидві вимоги оформили в одному листі. >>

  • Де сидять художники?

    Київ усе більше переймає європейські традиції, наповнюючи вулиці креативними елементами вуличного дизайну — від паркових скульптур на Пейзажній алеї та лавочок у вигляді чашок на Прорізній до розмаїтих нетривіальних «пам’ятників» — Їжачку в тумані, закоханим ліхтарям, табуреткам. >>