На церемонії закриття кінофестивалю «Молодість» його художній керівник Андрій Халпахчі влаштував для глядачів невеличкий сповідальний сеанс, під час якого зізнався, що зазвичай упродовж фестивального тижня він подумки підганяє події. Мовляв, дуже багато роботи, і хочеться, щоб усе швидше закінчилося. Але цього року пана Халпахчі охопили протилежні емоції. «Все настільки цікаво і добре, що не хочеться, щоб фестиваль завершувався», — розчулено зізнався він. І Андрія Яковича зрозуміє кожен, хто останню декаду жовтня провів разом із «Молодістю». Проблемою №1 для учасників та гостей кінофоруму стала рекордна кількість фільмів — 400 (цей показник на «Молодості» був зазвичай удвічі меншим). Фільми в кінотеатрі «Київ» показували цілодобово, причому одночасно у різних залах (плюс покази в інших кінотеатрах). Тож переглянути все, навіть якщо припустити, що тиждень можна обійтися без сну, не було ніякої можливості. Втім і побаченого вистачить для того, аби зрозуміти: що–що, а криза середнього віку «Молодості», якій уже 37, не загрожує. Бо на цей фестиваль з’їжджаються режисери, які в «Молодості» бачать оту алегоричну точку опори, завдяки якій вони планують перевернути увесь світ.

Скандальний канадський режисер Девід Кроненберг у тілесних метаморфозах із психологічними трилерами «Муха» (1986) і «Екзистенція» (1999) пройшов Крим, Рим і мідні труби. Здається, що він знає все про те, як можна познущатися з тіла і як його перетворити до невпізнанності. Картина «Порок на експорт» (2007), яка ввійшла в програму Фестиваль фестивалів на «Молодості», підкупила глядача іменем режисера і головним призом у Торонто. Квитків на вечірній сеанс не було ще з обіду. Всіх цікавило, що ж із цього разу втяв мастак жаху Кроненберг. Загалом, фільм — про російську мафію в Лондоні, про закони їхнього королівства, ритуальні вбивства і зіткнення чорного світу з білим.