Українська мафія, секс і радіація з діаспорним акцентом

31.10.2007

Скандальний канадський режисер Девід Кроненберг у тілесних метаморфозах із психологічними трилерами «Муха» (1986) і «Екзистенція» (1999) пройшов Крим, Рим і мідні труби. Здається, що він знає все про те, як можна познущатися з тіла і як його перетворити до невпізнанності. Картина «Порок на експорт» (2007), яка ввійшла в програму Фестиваль фестивалів на «Молодості», підкупила глядача іменем режисера і головним призом у Торонто. Квитків на вечірній сеанс не було ще з обіду. Всіх цікавило, що ж із цього разу втяв мастак жаху Кроненберг. Загалом, фільм — про російську мафію в Лондоні, про закони їхнього королівства, ритуальні вбивства і зіткнення чорного світу з білим.

Перші кадри — недоумкуватий племінник перукаря перерізає лезом горлянку елегантного чоловіка. Наступна картина — 14–річна дівчина, стікаючи кров’ю, народжує немовля і віддає Богу душу. А далі закручується історія детективного розслідування лондонської медсестри акушерського відділення, родом з Росії, яка знаходить щоденник покійної теж росіянки. Медсестра впевнена, що візитка одного ресторану із зошита допоможе знайти родичів дитини, і заходить до власника на борщ. Він, як виявляється згодом, «злодій у законі» і «король російської мафії». Щоденник повії з його борделю розкриває всі злочини татуйованих бандюків, але головним чином, таємницю — батька народженої дівчинки.

Якщо б цей фільм знімався на кілька років раніше, то про Україну ніхто б не згадував як про окрему державу, в кращому випадку це була б окраїна великої Росії. Але не тепер. Кроненберг зрозумів, що це абсолютно різні народи. Тому круті «злодтї в законі» з Росії, а одна з повій, яка показується у всій красі, — українка. Бандитський шофер, щоб довести принцу мафії, що не голубий, мусить скористатися послугами однієї з дівиць. Він вибирає білявку, яка українською з англійським акцентом співає пісню про солов’я. Коли між ними зав’язується діалог, до речі, українською, стає зрозумілим, що шофер зовсім не бандит і не з Сибіру.

Інша канадська стрічка — «Витвори уяви» (2006) молодого режисера Керолайн Комбз — викликала у кінокритиків шквал невдоволень. Мовляв, забагато великих кадрів, незрозумілий сценарій, заплутана історія. Історія про емігрантів — брата і сестру з України — писалася з 1991 року. Сценарист давно дружить з українцем, багато читає про історію України, сам емігрував до Канади з сусідньої країни, тому відчуття чужинців йому близьке. Каже, що це не тільки історія українських емігрантів, хоча вони на першому плані. Дівчина головного героя Ярослава приїхала з Пакистану, та вона швидко змогла адаптуватися до чужої країни і добре заробляє. Славко теж хоче прижитися у канадському містечку, створити сім’ю, тому відмовляється розмовляти українською. Натомість його сестра Катя ніяк не може забути історії свого дитинства, як зник батько і вбили матір. В уяві вона перевтілюється у матір і намагається зрозуміти, що трапилося насправді. Місцева річка є одним із головних героїв. Каті вона нагадує Славуту, так дівчина називає Дніпро, де плавали мертві мутанти, восьминогі корови. А дівчині Ярослава Сучонг — красиву пакистанську річку. Режисер не розуміє української, тому Катя у «Витворах уяви» ледве вимовляє деякі фрази, проте багато знає про Голодомор і життя предків. Як каже Керолай Комбз, стрічка «Витвори уяви» йшла у канадських кінотеатрах і викликала велике зацікавлення до України. Виходить, українці стають модними у західному кінематографі.