Бульвар невігластва

27.10.2007
Бульвар невігластва

Харківський парк імені Горького: запам’ятайте його таким. (Фото автора.)

Були нашими, стали їхніми. «Регіональна» більшість Харківської міськради дала згоду, аби почати знищувати центральний парк імені Горького, і дозволила дорубати напівживий сад Шевченка. Аргументи «помаранчевих» і «біло–сердечних» опозиціонерів, можливо, й зачепили когось із більшовиків за живе, але жорстка партійна дисципліна вкотре зробила своє. Ліс рук після монотонної промови міського голови — і сотні дерев в одну мить пішли під сокиру.

 

Дорога, як троянський кінь

Центральний парк імені Горького екологи називають легенями міста. Навколо автомобільні затори і газовий сморід, а тут, на узбіччі центру, — 200 гектарів справжнього лісу: вікові дуби і клени, тінисті алеї, хіба що не ручні білочки. Люди приходять сюди навіть узимку, бо кращого місця, де міська душа відпочила б від бетону й метушні, у Харкові просто немає. Недавно здавалося, що так буде завжди. І ось приголомшлива новина. Депутати дозволили прокласти через парк дорогу, яка з’єднає центральну вулицю Сумську з палацово–котеджним містечком у Сокольниках. Поселення харківської еліти, як стало відомо в ході жорстких дискусій, уже вросло у рекреаційну паркову зону і вкрай потребує шляхової розв’язки.

Сама «розв’язка» під назвою «Бульвар Парковий» коштуватиме 40 мільйонів гривень, проляже на площі довжиною майже півтора кілометра і знищить два гектари лісу. До того ж дорога, що була презентована як конче необхідна, матиме всі ознаки класичного проспекту — дві смуги руху в один бік і стільки ж у протилежний. Плюс вузенька смужка для велосипедистів і доріжки для пішоходів. Склалося враження, що ділова еліта Харкова, яка заселила «віпівські» Сокольники, буде тільки тим і зайнята, що снуватиме бульваром туди–сюди, плюнувши на свої службові обов’язки. Але ця скринька, як з’ясувалося на останній сесії міськради, відкривається ще з більшим скрипом. Адже проштовхнута завдяки покірній більшості депкорпусу дорога — це свого роду троянський кінь, з якого у потрібний час посипалися численні об’єкти та об’єктики. Вони оточать «транспортну розв’язку» з усіх боків і проковтнуть ще з десяток гектарів лісового масиву. Більше того, на ці новобудови вже видано документи, під деякі з них давно риють котловани, а сам бульвар потрібен не стільки Сокольникам, скільки новим губителям парку.

Блискуча арія великого містифікатора

Рішення знищити ліс депутати приймали у два заходи. Спочатку зібралися за три дні до виборів, але одразу покинули залу засідань — хтось таємничий повідомив про закладену в приміщенні мерії вибухівку. Через три дні після виборів усе пішло як по маслу. Причому за всіма канонами театру абсурду. Опозиціонери і науковці дружно волають «пробі», змальовуючи сумну картину загибелі рекреаційної зони та вимагаючи, згідно з законом, проведення громадських слухань. Але тут слово бере міський голова Михайло Добкін, монотонно виголошує довгу промову і депутати, мов зачаровані, слухняно натискають кнопки.

Талант великого містифікатора, до речі, працював на повну потужність кілька місяців поспіль. Спочатку мер втішив харків’ян тим, що бізнесмени, яким потрібна ця дорога, фінансують її будівництво самі. Мовляв, з бюджету місто не виділить жодної копійки. Проте вже через кілька днів вічно заворожена «регіональна» більшість, з подачі все того ж таки пана Добкіна, дає добро на 100 тисяч казенних гривень для виготовлення проектної документації. Причому за цю суму синьо–білі проголосували ще до того, як дозволили саме будівництво — ляльководи смикають мотузки своїх маріонеток без зайвих церемоній.

Партію троянським конем міський голова теж виграв блискуче, традиційно напустивши у вічі непроглядного туману. Спочатку він говорив, що тільки життєва необхідність змушує його погодитися на бульварний проект і, аби підсолодити гіркий присмак від цієї оборудки, обіцяв прокласти дорогу винятково околицею парку. На запитання «Чи з’являться обабіч нового шляху традиційні заправки та СТО?» мер заперечно хитав головою. Мовляв, що ви, ніякого автосервісу. Але одразу ніяковіючи уточнював, хіба що, можливо, якесь невеличке кафе побудуємо — куди сьогодні без цього?

Коли ж туман розвіявся, харків’янам відкрилася зовсім інша реальність — жорстока і цинічна. Яка там «кафешка»! Посеред лісу невдовзі виростуть три великі комплекси — спортивно–туристичний, спортивно–розважальний і просто розважальний. «Добро» на ці об’єкти дали депутати минулого скликання, — виправдовується мер, — і ми тут ні до чого». Але зразу ж пропонує проголосувати ще за дві новобудови — сучасний готель з усією інфраструктурою і якісь загадкові «тимчасові апартаменти» загальною площею п’ять гектарів. Тут же з’ясовується, що котеджі в парковій зоні будуватимуть теж, а заява мера про те, що дорога потрібна, аби «підперти» нею Сокольники і завадити їм переступити кордон рекреаційної зони — черговий блеф. Можна подумати, що палаци в елітному містечку ростуть у живій природі, мов гриби чи бур’ян, нехтуючи дозволом міської влади.

Спроба окремих ентузіастів поборотися проти готелю і поготів зазнала гучної поразки. Виявляється, цей об’єкт увійшов до програми підготовки Харкова до «Євро–2012», отож кожного, хто пробував теоретично знайти для нього інше місце, апріорі оголошували противником однієї великої спортивної ідеї.

Зауваження на кшталт «Якщо ми розуміємо недолугість рішень, прийнятих попередниками, то давайте їх відмінимо», потонуло в промовах про законослухняність. Але це зовсім не завадило депутатам у ході останніх сесій скасувати близько двохсот таких земельних «дозволів», які призначалися в основному бізнесменам від опозиції та членам їхніх родин. Обурений депутат–«нашоукраїнець» Андрій Руденко (його матері виділили раніше не гектари, а всього 7 соток і не в елітних Сокольниках, а на «пролетарській» Салтівці) навіть припустив, що мер із секретарем міськради Кернесом тепер уже переслідують усіх Руденків Харкова, а потім перекинуться на городян, прізвища яких закінчуються на українське «ко». БЮТівці, у свою чергу, схильні шукати в усій цій вакханалії перш за все економічний інтерес. «Чотири роки теперішня влада не протримається, — каже керівник обласного осередку блоку Олександр Фельдман. — Їм залишилося місяць–півтора керувати містом, тому вони поспішають отримати передоплату за проданий парк».

Слова, слова, слова...

Цікаво, що до виборів проти знищення парку імені Горького виступали не лише БЮТівці та «нашоукраїнці», а й «регіонали», включаючи голову обласної організації ПР (він же голова Харківської обласної ради) Василя Салигіна. На партійному сайті синьо–білих була розміщена досить зворушлива заява. «Виконком і рада харківського відділення ПР, — йшлося у ній, — не дозволить знищити один із найстаріших парків Харкова, який є візитною карткою нашого міста та улюбленим місцем відпочинку харків’ян багатьох поколінь. Рішення про прокладення дороги напередодні 100–літнього ювілею парку виглядає ще більш цинічно». Пролунало і більш патетичне «ні» персонально від партійного боса. «Василь Салигін категорично не допустить прокладання автомобільної дороги через одну із перлин Харкова — парк імені Горького — незалежно від політичної належності зацікавлених у цьому структур».

Народний депутат — «регіонал» минулого скликання Дмитро Святаш, що добре знається на автомобільному бізнесі, зі свого боку, виступив проти бульвару, керуючись екологічними міркуваннями. «Якщо ця дорога пройде через парк, — сказав він, — то по–перше, викиди шкідливих речовин (зокрема, тетраетилу свинцю), яких зараз немає, — там будуть. І відповідно столітні дерева, вікові дуби, сосни опиняться на межі вимирання. Як наслідок, не лише те, що знаходиться на місці майбутньої дороги, а й у радіусі 10—15 метрів від неї, просто зникне». Він також вважає, що Бульвар Парковий не тільки не вирішить проблему пробок по вулиці Сумській (ще один аргумент влади на користь «пробивки»), а навпаки ускладнить її. «Я не бачив жодної автомобільної хорди, яка б робила чотири вигини і три гострих кути. Це безграмотно з точки зору містобудування».

Появу нового провулка, перпендикулярного центральній магістралі, не схвалюють і вчені. «Якщо з’явиться ще одне перехрестя на Сумській, — каже завідуючий кафедрою проектування шляхів Харківського Національного автошляхового інституту Віталій Ряпухін, — то у таких умовах нормально вулиця функціонувати не зможе. Її пропускна спроможність різко впаде, і ми матимемо там постійні затори».

Після патетичних заяв партійного керівника Михайло Добкін обіцяв порадитись зі старшим товаришем і винести з даної проблеми спільне рішення. Порадились — і винесли. Парк рубатимуть. І не лише для дороги. Вибори наразі вже закінчились, маски можна скинути, ордени та медалі теж. Останні, до речі, у пана Салигіна, мов у видатного державного діяча, вже не вміщаються на грудях — нашій владній та бізнесовій еліті чомусь завжди всього мало.

А проте, аби уявити, що від вищезгаданої паркової зони залишиться з часом, достатньо пройтися ще більш давньою перлиною міста — садом Шевченка. Природнім куточком його назвати тепер практично неможливо. Це скоріш за все поодинокі дерева між численними харчевнями, які з шаленим апетитом проковтнули увесь навколишній простір. Але цього виявляється замало. На останній сесії депутати таки підтвердили свій давній намір збудувати там ще й дельфінарій та «чортове» колесо. Більш символічного вибору навмисне не вигадаєш.

  • Тече вода, тече брудна

    Більш як двадцять років триває екологічна сага про забруднення території на кордоні Молдови (Сороки) й України (Цекинівка, Ямпільський район ) через річку Дністер. І весь цей час — лише перемовини, передмови й постскриптуми. А тим часом зношена труба промислових відходів завдовжки 6,2 км через Дністер продовжує забруднювати басейн річки як на території Вінниччини, так і нижче за течією — в Одеській області. >>

  • Сміттєві війни

    Найчастіше ущерть переповнені сміттєві звалища в Україні гниють десятиліттями через відсутність коштів на їх впорядкування. Але в Люботині, де полігон твердих побутових відходів (ТПВ) скоро дійде до будинків містян, сталася нетипова як для вітчизняних реалій історія. >>

  • Колекція, що пастки плете

    У нашому світі мешкає приблизно 40-45 тисяч видів павуків, а їхня кількість така велика, що кожна людина на відстані п’яти метрів біля себе знайде цю істоту. Науковці вивчають унікальні властивості павутини та, ґрунтуючись на дослідженнях, розробляють надміцні волокна чи біоматеріал, на якому зможуть вирощувати людську шкіру. >>

  • У ліс ходити — ліс любити

    Перший фестиваль шкільних лісництв відбувся на Черкащині. Участь у ньому взяли десять команд, по одній від кожного лісгоспу. Під час фестивалю школярі, а всі команди прибули у спеціальній формі, придбаній лісництвами, наввипередки демонстрували свою любов та шану до лісу. >>

  • Епідемія пожеж може повторитися

    Пожежі торф’яників були однією з головних тем упродовж тривалого часу для значної частини українців. Благо, забруднене повітря, яке перевищувало навіть у деяких районах столиці норму в 6 разів (зрозуміло, у навколокиївських епіцентрах загорань ситуація була ще гіршою), почало приходити в норму. >>