17 жовтня містобудівна рада столиці нарешті обрала і затвердила найкращий варіант проекту Меморіалу жертвам Голодомору. Автор його — народний художник України Анатолій Гайдамака, якому допомагали спеціалісти компанії «Проектні системи». Першу чергу Меморіалу мусять звести поблизу Лаври за гроші столичного бюджету до наступної осені, тобто до 75–річчя скорботних подій.
Де притулити Меморіал?...
Перед тим, як постала чітка картина майбутнього Меморіалу, було розпорядження Президента Кучми, два укази Президента Ющенка та Закон «Про Голодомор 1932—1933 років в Україні», які зобов’язували столичну владу до його будівництва. Довго не могли обрати ділянку, адже печерські пагорби всі як один зсувонебезпечні. Зрештою на початку цього року міськрада виділила для будівництва ділянку по вулиці Гетьмана Мазепи (тоді Січневого Повстання) 15–а, між Києво–Печерською лаврою та Парком Слави. Кияни знають зелений схил, який утворює тут ніби амфітеатр.
Галявина й справді гарна, з оглядового майданчика вгорі відкривається чудовий вигляд на Дніпро і лівобережний Київ, тож захаращувати її будівлями Анатолій Гайдамака не хотів з самого початку. «Завдання було, щоби була меморіальна і музейна частина, аби було емоційно й художньо, — розповідає архітектор. — В решті була свобода: хто що придумає. Музей планувався підземний — я від початку вважав (та і тепер вважаю), що на цьому місці треба якнайменше будувати». Однак тут запротестували геологи, бо схил досить «вологий» і складається з крихких грунтів. Уже зараз він «помережаний» люками дренажних свердловин. Від ідеї підземного музею довелося відмовитися на користь сходово–терасного варіанту, а сам музей має розміщуватися біля підніжжя схилу.
З будівництвом на схилі між обеліском Слави та Церквою Спаса на Берестові погодилася і містобудівна рада. Таким чином Меморіал ніби впишеться у комплекс пам’яток Києво–Печерської лаври. А потрапити сюди можна буде алеєю через парк з вулиці Мазепи.
Дзвіниця і душі–хрестики
Центральною частиною меморіалу стане дзвіниця, в якій майже кожен сантиметр наповнений символами. До дзвіниці з боку вулиці вестиме алея, на якій людей зустрічатимуть янголи на колінах та дівчинка з колосками.
Сама дзвіниця символізує хрест із дашком, такий як ставили при дорогах: по великому наскрізному хресту буде вирізано у кожній із чотирьох стін. Нижче буде багато менших хрестиків: «Стіни дзвіниці прорізані тисячами хрестів, маленьких і великих, ніби душі людей, які загинули, — пояснює свій задум Анатолій Гайдамака. — Нижнім ярусом, під хрестами, піде мозаїчний іконостас на чотири композиції: Розп’яття, Сходження до пекла, Страшний суд, Вічна свіча. Ідея така, що маленькі хрестики складаються ніби у зоряне небо, а великий хрест над ними і форма даху утворюватимуть ніби придорожній хрест. Удень хрести просвічуватимуться, як вітражі, а вночі залишатимуться темними на тлі білих стін». До дзвіниці можна буде зайти помолитися.
Навколо вимощеного бруківкою круглого майданчика, на якому стоятиме дзвіниця, ляжуть дванадцять пар жорен: « Двадцять чотири жорна навколо дзвіниці творитимуть годинник, — розповідає архітектор. — На кожному лежатиме по тисячі колосків, разом двадцять чотири тисячі — стільки людей вмирали за одну добу».
Далі схилом спускатимуться сходи з трьома рядами чорних гранітних плит — «Чорні камені України», на яких викарбують назви сіл та імена людей, які померли з голоду.
Сходи ці вестимуть схилом далі вниз, до алеї, де розташують круглий майданчик із ще одним обеліском — хрестом, в основі якого лелека з розгорнутими крилами. Горло лелеки перетягнуте колючим дротом. Композиція називається «Перерваний політ».
Будівництво комплексу планують закінчити наступного року. Але це ще не все. Найскладніша друга черга Меморіалу — музей Голодомору. На даху музею буде невелике кругле озерце. Місток, простягнутий до його середини, закінчуватиметься сходами, які спускатимуться всередину приміщення. Вигляд музею буде суворий, дах дещо стилізований під стріхи українських хат. Біля входу стоятимуть два товарних вагони «Схід–Захід», якими в часи Голодомору перевозили людей.
«Цей проект у моїй душі, — зінається архітектор. — Хоч я сам не пережив Голодомор, але народився в селі, яке його пережило, слухав розповіді старших. А в 1947 році теж був голод, хоч і не такий страшний. Так що це не випадкова тема для мене».
Від слова до діла...
Хоч площа ділянки, яку відвела Київрада під меморіал, становить 0,77 гектара, Анатолій Гайдамака не виключає, що на втілення всього проекту знадобиться близько п’яти гектарів.
Детального плану будівництва ще немає. «Це лише попередня концепція, — каже пан Гайдамака, — ми тут ще будемо все пропрацьовувати, креслити кожну деталь».
Втім навіть цей ескіз викликав дискусії під час обговорення на містобудівній раді. Архітектор Анатолій Цвєтков відзначив, що пропорції дзвіниці треба узгодити з навколишнім архітектурним краєвидом, а саме з обеліском у Парку Слави та дзвіницею Лаври. Відтак дзвіницю Меморіалу, яка, за проектом, мала бути 27 метрів заввишки, на думку пана Цвєткова, треба дещо понизити. Архітектор Андрій Миргородський вважає, що до листопада 2008 року, чергових роковин Голодомору, можна збудувати першочергову частину Меморіалу — дзвіницю та меморіальну алею з чорними каменями, а музей зводити вже тоді, коли його концепцію затвердить Мінкультури. За розпорядженням столичного мера Леоніда Черновецького, проектування і будівництво всього меморіалу повинні відбутися протягом 2007—2009 років.
Ідеї Меморіалу розвивали і втілювали на кресленнях і схемах ще десяток спеціалістів компанії «Проектні системи». «Ми, до речі, за свою роботу не отримали ще жодної копійки, — каже Анатолій Гайдамака. — А винагороду протягом конкурсу скоротили втричі. Шістдесят тисяч гривень, тобто одинадцять тисяч доларів — смішні гроші за такий проект».
Замовником проекту виступило комунальне підприємство «Дирекція реставраційно–відновлювальних робіт». Детальних оцінок ще не проводили, однак орієнтовна вартість проекту, на думку спеціалістів «Дирекції», — понад 80 мільйонів гривень.
