У Європарламенті радять Україні створити коаліційний уряд з опозицією
Депутатка Європарламенту Віола фон Крамон переконана, що нинішня українська влада мала б об’єднатися з опозицією та включити її представників до виконавчих органів влади. >>
КОМЕНТАРІ З ПРИВОДУ
27.10.2007
Юрій Якименко,
директор політико–правових програм УЦЕПД ім. Разумкова:
— Зараз складається «дежа вю 2006 року». Триває обговорення коаліції та її формату. Це нормально, головне, щоб воно закінчилося добре — формуванням дієздатного парламенту, а потім і уряду. Чи закінчилася політична криза із проведенням виборів? Політикам треба буде домогтися ефективної співпраці між Президентом, урядом і парламентом. Зокрема, йдеться про усунення тих суперечностей у законодавстві, які заклали конфлікти між органами влади. З–поміж іншого, йдеться про конституційну реформу, закон про Кабінет Міністрів.
Володимир Фесенко,
голова правління Центру прикладних досліджень «Пента»:
— Ідеальний формат для влади — коли весь трикутник (Президент, Прем’єр, спікер) належить одній команді. На жаль, цього нема і не буде в найближчій перспективі. Тому залишається варіант, коли політикам треба формувати стосунки. І чим вищим буде рівень взаємної довіри, — тим успішніші будуть стосунки. Але головна проблема стосунків у цьому трикутнику — перспектива президентських виборів. І тут було б добре, якби кандидат на посаду Прем’єра й кандидат на посаду спікера чітко визначилися, може, навіть зробили заяву, що вони або відмовляються від претензій на президентську посаду, або беруть зобов’язання шукати спільного кандидата. Інакше ця конкуренція заважатиме співпраці. Буде стан хоч і прихованої, але внутрішньої політичної війни.
Сергій Телешун,
зав. кафедри політичної аналітики та прогнозування Національної академії держуправління при Президентові України:
— Дострокові вибори були способом вийти із кризи. Водночас вони не усунули основних кризових суперечностей у розподілі влади. Це, по–перше, стосується закону про Кабінет Міністрів. Друге питання — прийняття регламенту Верховної Ради, причому не у вигляді постанови, як є зараз, а у формі повноцінного закону, що регламентуватиме не тільки діяльність депутатів, а й стосунки між основними гілками та суб’єктами влади. Третій — закон про главу держави. В нас досі діє закон «Про Президента УРСР», латаний–перелатаний доповненнями. Виходить, ніби Президент є, а держави — нема.
