Ще донедавна від словосполучення «торгівля людьми» віяло суворим середньовіччям, і аж ніяк ця проблема не стосувалася нас, українців. Це було чимось далеким, міфічно нереальним, аж поки в числі інших пострадянських (і не тільки) народів українці не поїхали у світи шукати кращої долі. Там вони і відчули, що таке бути рабом. Хто меншою мірою, хто більшою, але суть цього новітнього раб­ства одна: людина та її гідність принижені.
Лучанка пані Валентина М. давно хотіла виступити по телебаченню і відверто розповісти правду про свої закордонні заробітки. Але й досі боїться. Людина, яка відкривала їй візу в Італію, відбуває зараз покарання. А злочинні угруповання, що живляться за рахунок заробітчан, надійно прикриваються і владою, і правоохоронцями. Вона просто повернулася в Україну і працює, як і раніше, медсестрою. Шукати примарного щастя деінде її тепер нічим не заманиш...