Поховані дощем

16.10.2007
Поховані дощем

Шанси на життя тих, хто опинився серед руїн, у наступні після вибуху дні понижувала холодна погода. (Фото РЕЙТЕР.)

Суботнього ранку в Дніпропетровську йшов дощ. Нудний і затяжний. Але навіть у страшному сні не могло наснитися, що він комусь коштуватиме життя. На жаль, саме так і сталося.

 

Дим не без вогню

Коли опівдні приятель із міськ­виконкому повідомив мені про те, що «десь на Перемозі» вибухнув будинок, відразу пригадалася подібна біда, що сталася в 1997 році. Тоді за якусь мить пішла під землю ціла дев’ятиповерхівка — свою «чорну» справу зробили ґрунтові води. Усі мешканці тоді якимось дивом урятувалися. Але все одно не вірилося, що Дніпропетровськ знову прославиться трагедією значно жахливішого масштабу.

Близько 17–ї години зателефонували з облдержадміністрації: о 17.30 планується вихід до преси Прем’єр–міністра Віктора Януковича у приміщенні розташованої поруч із місцем вибуху 76–ї школи. На таксі притьмом мчу туди. Адреса трагедії — Мандриківська, 127. Це — в глибині гамірної Набережної імені Леніна. Однак проїхати туди правоохоронці не дозволяють. На місці переконуюся, що поспішав даремно — Янукович на бозна–скільки затримується.

Принагідно намагаюся роздивитися зруйнований будинок. Це й справді щось страшне. У третьому під’їзді якимось дивом уціліла тільки задня стіна. Усе інше завалилося десь до рівня третього поверху. Рятувальники, які розбирають завали, працюють украй обережно — там можуть перебувати люди. Чотирьох удалося звідти витягнути — щоправда, двох лікарям урятувати не вдалося. Пішли чутки про те, що нещасні телефонують близьким із мобільних телефонів просто з–під завалів. Дивлячись на страхітливе звалище, у це майже не віриш. Дійсно, згодом і міністр з надзвичайних ситуацій Нестор Шуфрич офіційно заперечить, що такі чутки безпідставні. Але для рідних та близьких — це не аргумент. Вони ладні зачепитися за найостаннішу рятівну соломинку — чекають поруч із міліцейським кордоном, що оточив місце трагедії, до останнього. Найвразливіші час від часу впадають в істерику.

Особливо всім запала в очі молода жінка, яка безперервно ридає. Присутні про неї розповідають жахливі й водночас суперечливі історії. Із самою нещасною мені вдалося поспілкуватися тільки наступного дня. На мій великий подив, Ольга Безсонова (так назвалася жінка) нікого з рідних не втратила. Сама вона і взагалі перебувала на роботі. А син із чоловіком дивом зорієнтувалися в ситуації і разом з сусідкою по тамбуру встигли вискочити на подвір’я. По дорозі намагалися достукатися і до сусідки по сходовому майданчику Олени, яка, знали, перебувала вдома з двома доньками — 14–ти та 2 років. Менша дитина хворіла, отож про те, що вона могла опинитися з мамою на вулиці, не могло бути й мови. І вже другий день вкрай згорьована Ольга Безсонова привселюдно оплакувала всіх трьох. «А оце їхній батько», — хтось показав на ставного чоловіка.

Намагаюся з ним поспілкуватися, але де там — нещасний мене не помічає, хоч і стоїмо впритул. Тут же, у приміщенні 76–ї школи, де розташувався штаб трагедії, дізнаюся, що офіційно впізнано тільки вісьмох загиблих. І серед них — 14–річна Даша Бірюкова. Її мами та сестри у сумному списку поки що не було. Під вечір 14 жовтня Нестор Шуфрич повідомить про тринадцятьох загиблих. При цьому один чоловік помер через дві години після вибуху внаслідок серцевого нападу — на свою біду, він мешкав у приватному будинку поруч із місцем трагедії. Загалом щонайменше два приватні будинки добряче зруйновані вибуховою хвилею. І їхні мешканці також потребують житла, але про це поки що ніхто офіційно не заявляє.

Найголовніша версія — підвищений тиск газу

Нарешті журналісти дочекалися Віктора Януковича. Прем’єр–міністр до слів був не надто охочий. Ото тільки й повідомив, що уряд на рахунок Дніпропетровського міськ­виконкому перераховує для надання допомоги потерпілим 5 мільйонів гривень, ще 3,5 мільйона виділяє безпосередньо мерія і 1 мільйон — облдержадміністрація. Представники мас–медіа намагалися почути з вуст Віктора Федоровича підтвердження того, що люди напередодні повідомляли про надмірний тиск газу у своїх квартирах, але ніхто на це не реагував. Прем’єру нічого не залишалося, як пообіцяти в усьому розібратися.

Міський голова Іван Куліченко оприлюднює ймовірні адреси майбутніх квартир для потерпілих. Це — недобудований будинок поблизу місця трагедії та два переобладнані колишні гуртожитки по Героїв Сталінграда. Також мер назвав грошову суму, на яку потерпілі можуть розраховувати при отриманні нового житла, або на грошові компенсації — 7600 гривень за квадратний метр. У лавах присутніх від почутого помічаю серйозну збентеженість. По–перше, їх відразу не привабила перспектива мешкати у переобладнаних гуртожитках, а по–друге, за таку ціну навряд чи щось купиш. Та й з інвесторами недобудованого будинку ще ніхто переговорів не вів.

Тут же зустрічаю головного лікаря Міського пологового будинку № 2 Людмилу Падалку, депутата облради. Вона — вся у враженнях від зустрічі зі своєю пацієнткою, вагітною жінкою, мешканкою найбільш зруйнованого третього під’їзду. Та розповіла, що буквально перед вибухом намагалася запалити газ на плиті, але вогонь несамовито рвонув з–під усіх конфорок. І вони з чоловіком, зметикувавши, що пахне бідою, притьмом кинулися на вулицю. Від будинку ледь встигли відійти метрів на двадцять, як страшенний вибух, здалося, струсонув увесь світ.

Мені довелося переконатися, що такі відчуття довелося пережити не лише мешканцям
127–го будинку. Моя давня знайома Зоя Максименко мешкає звідси метрів за сто. Але коли близько 10–ї години ранку запалила газ, полум’я, здалося, охопило всю плиту. Перелякана глянула у вікно — багато мешканців, прихопивши якісь пожитки, вже висипали на вулицю. Зрештою, рвонуло саме у третьому під’їзді 127–го будинку. Тепер багато хто каже, що могли злетіти у повітря і кілька будівель.

І навряд чи доводиться сумніватися, що комусь коштував життя саме дощ. Була б гарна погода, багато хто суботнього дня вдома не сидів би.

Більше того, не з одних вуст мені довелося почути майже детективну історію про те, що за лічені хвилини до вибуху якісь таємничі особи на чорному «Міцубісі» намагалися щось зробити у газовому колодязі. Отож загуляли розмови про терористичний акт. Але згодом генеральний директор ВАТ «Дніпрогаз» Ігор Іванков зізнався: то він із кимось приїздив... особисто після того, як о 9.47 самописці зафіксували неприпустиме підвищення тиску газу в мережі. Вже о 10.10 він був на місці і, начебто, газ перекрив особисто. А хвилин через п’ятнадцять рвонуло.

Отож тепер розглядається три найвірогідніші версії. Перша — заводський брак обладнання. Друга — людський фактор (читай — недбалість). Третя — втручання сторонніх осіб у газову мережу. Під останньою насамперед маються на увазі несанкціоновані врізки. Але остаточні висновки все ж за експертами.

Надія помирає останньою

Ще раз підходжу до міліцейського кордону. Вкрай згорьовані рідні та близькі спостерігають за роботою рятувальників, незважаючи ні на що. Двоє жінок намагаються дати раду третій, у чорній хустині, яка, здалося, вже виплакала всі сльози. Чоловік, вочевидь з її близьких, неохоче повідомляє, що до щойно придбаної квартири вони вселилися тільки тиждень тому...

Рятувальники працюють вкрай обережно і тільки вручну. Через кожні півгодини роботи роблять п’ятихвилинну паузу — раптом у тиші почують звуки заваленої людини... На жаль, не чути нічого...

Невдовзі після Януковича приїздить Юлія Тимошенко і відразу йде до місця трагедії. Шуфрич — поруч із нею. Весь час намагається щось пояснювати. Близько опівночі Юлія Володимирівна збирає свою команду і представникам двох найтерплячіших телеканалів обнародує план їхніх дій. По–перше, БЮТівці беруть під контроль розслідування кримінальної справи стосовно винуватців трагедії. По–друге, вони робитимуть усе можливе для того, щоб усі потерпілі отримали житло, яке їх повністю влаштує, а не яке нав’яжуть. По–третє, згадані 7600 гривень за квадратний метр Юлія Володимирівна назвала нереальними і пообіцяла вже на понеділок повідомити про ситуацію на ринку житла. По–четверте, пообіцяла задіяти всі існуючі в Україні благодійні фонди і перші виплати зробити вже наступного дня. Так воно, зрештою, і сталося. Вже в неділю зранку БЮТівці роздавали по 2000 гривень кожному потерпілому. 11 бригад, організованих БЮТівцями, взялися вставляти шибки у вікнах сусідніх із потерпілим будинків. А до 76–ї школи, де оголосили вимушені канікули, поки що на тиждень, звозять теплі речі.

Увечері спостерігати за навколишніми будівлями моторошно. У них відімкнули не лише газ, а й електроенергію. Отож мікрорайон оповитий суцільною темрявою. Згодом буде офіційно повідомлено, що відімкнено від мереж 5200 будівель.

Усіх потерпілих, які потребували медичної допомоги, оперативно доставлено до лікарень. Таких виявилося близько 30 осіб. Когось після обстеження відпустили відразу, а комусь довелося робити термінові операції. Нестор Шуфрич заявляє про 25 врятованих. Проте довелося пересвідчитися, що багато людей самостійно зорієнтувалися в ситуації і встигли вибігти на подвір’я. Як от школяр Коля Глубоченко, що привернув увагу пов’язкою на голові. Вони мешкали у другому під’їзді. Тієї трагічної миті перебували вдома з мамою та братом. Усі троє, зорієнтувавшись у ситуації, вчасно вибігли на вулицю...

 

P.S На момент, коли матеріал був підготовлений до друку, прес–служба МНС повідомила, що внаслідок вибуху загинули 15 людей, 17 перебувають у лікарнях, ще 7 вважаються зниклими безвісти...

* * *

За фактом вибуху прокуратура Дніпропетровської області порушила кримінальну справу. Головного інженера та першого заступника «Дніпрогазу» затримано.

* * *

Із завалів зруйнованого будинку вже вивезено близько 100 вантажівок «КрАЗ» з уламками (орієнтовно тисячу тонн). Загалом треба вивезти 2–3 тисячі тонн уламків. Під час розбирання конструкцій знайшли 99,5 тисячі гривень та 20 тисяч доларів. Всі гроші задокументовані і до встановлення власників зберігатимуться в міліції.

  • Загинув за Батьківщину? Доведи

    60-річна Тетяна Горячевська пригадує, що спершу син Олександр не посвячував її з чоловіком у свої задуми. Він був інженером-теплотехніком за освітою, після закінчення вишу працював на Полтавському тепловозоремонтному заводі за фахом. >>

  • На чужині — не ті люди...

    Українці вже звикли до того, що війна в нас називається АТО, окупанти — сепаратистами, а біженці — переселенцями. Кажуть, що так зручніше «батькам нації» вести міжнародні перемовини. Це, у свою чергу, теж виявилося лише черговою брехнею і призвело фактично до капітуляції України перед так званими тимчасово непідконтрольними територіями. >>

  • «Русскій мір» у нашій церкві служити не буде»

    Село Черневе, що в Глухівському районі на Сумщині, — невелике, ледве чотириста мешканців набереться. Проте неабиякі пристрасті вирують нині в цій сільській глибинці, розташованій усього за якихось п’ять кілометрів від російського кордону. >>

  • Батько солдата

    Ця історія починається з Майдану. Олексій Кабушка пригадує, що потрапив на Майдан іще тоді, коли його, по суті, не було. Дізнавшись про те, що Віктор Янукович відмовився підписати у Вільнюсі договір про євроінтеграцію, відчув, що потрібно вирушати до Києва. Приїхав на Майдан годині о 19-й, але там нікого не було. Чоловік навіть розгубився: невже він сам такий? >>

  • «Нашим хлопцямна війні Бог дає інші очі»

    Доки ми з Юрієм Скребцем спілкувалися, він увесь час відволікався на телефонні дзвінки. Усі вони переважно стосувалися поранених українських воїнів, життя яких від самого початку бойових дій на Донбасі дніпропетровські лiкарi рятують постійно і цілодобово. >>

  • Зона як заповідник

    Чорнобиль і через 30 років після аварії на атомній станції є загадкою. Ми відправилися туди в організований тур, прихопивши власний старенький дозиметр 1987 року випуску... Нагадаю, напередодні 30-х роковин із часу вибуху на ЧАЕС Президент підписав указ про створення Чорнобильського радіаційно-екологічного біосферного заповідника. >>