Місія здійсненна

Серед тисячі мешканців Нової Чорториї, що в Любарському районі на Житомирщині, немає жодного, хто б не знав імені Івана Осадчука. Голова тутешнього колгоспу в 30–х роках, він зумів забезпечити селян хлібом і таким чином врятувати від Голодомору. Згадка про відважного голову з покоління у покоління передавалася тут у лихі часи пошепки. Днями земляки встановили пам’ятник Іванові Осадчуку. Таких голів колгоспів, хто, рятуючи людей, зумів протистояти сталінському молоху, що скосив 7 мільйонів українців, у 1933 році були одиниці.

Герой нашого села

На спорудження пам’ятника кошти збирали всім селом. Виготовили його ще два роки тому з ініціативи тодішньої голови сільради Галини Іщук. Цьогоріч новий сільський голова Леонід Воронюк завдяки спонсорським внескам підприємців району облаштував місце для пам’ятника, отож вересневого дня гранітний Іван Осадчук постав у Новій Чорториї.

— Іван Осадчук — герой для нас. Завдяки його старанням у списках жертв Голодомору немає жодного нашого односельця. Це при тому, що в ті страшні 1930–ті роки населення Любарського району скоротилося на 30 відсотків. У сусідньому селі Корости тоді загинуло 377 людей, а у Великих Деревичах поховали 131, — розповідає «УМ» Леонід Воронюк.

Іван Сидорович Осадчук народився в 1901 році в Новій Чорториї, у сім’ї селянина–«середняка». Його батько помер, коли хлопцеві було чотири роки. Іван закінчив два класи школи — більше у цьо­му селі просто не вчили. Ото і вся його освіта. Після демобілізації з Червоної армії був обраний головою сільради Нової Чорториї, потім працював головою новочорторийського кредитного товариства, головою райсуду земкомісії. Словом, йшов сходинками досить успішної, як для глибинки, партійно–господарської кар’єри.

У 1930–му Осадчук організував і очолив колгосп у Новій Чорториї. За словами старожилів, він був дуже жорстким, принциповим, але справедливим головою.

А потім прийшов 1933–й рік, який поставив перед Осадчуком складний вибір: як вірному комуністові, стати гвинтиком у механізмі знищення української нації, або...

«Якби не Іван Осадчук, не вижило б наше село»

Про те, що люди гинуть від голоду, жителі Нової Чорториї знали зі страхітливих переказів від родичів та знайомих із сусідніх сіл. За кілька кілометрів люди вимирали цілими сім’ями.

— Якби не Осадчук, не вижило б наше село, — розповідає Ольга Архипівна Жук, яка в Голодомор була підлітком. — Він організував при колгоспі ясла, де всіх дітей намагалися погодувати, доглянути, поки батьки працювали на полі. Зерно планово віддавали владі, але Осадчук знайшов спосіб прогодувати село. По–сусідству, в Мирополі, стояв кінний полк Червоної армії. Іван домовився з командуванням полку: постачав їм корм для коней в обмін на борошно. Батьки пошепки колись казали, що голова ще й зерно для селян ховав у лісі.

Якось жителька села на ім’я Мотря пішла на поле красти солому — хотіла протопити у хаті, де мерзли її діти. Голова колгоспу застав жінку за крадіжкою (в ті часи це була карна справа). «Ой, Мотрю, що ж мені з тобою робити?» — запитав Осадчук, а потім зауважив, що більше ніхто не бачив «злочину», і допоміг селянці довезти солому додому.

Як при таких антивладних діях голова колгоспу Нової Чорториї залишався не знищеним — залишається таємницею. З архівних документів відомо, що представник районної влади на прізвище Буденний приїжджав до Нової Чорториї і критикував Осадчука. Ось про що свідчить лист під грифом «цілком таємно» РПК 19/у 32№1/с (подаємо мовою оригіналу): «Зайшовши в канцелярію сільради, тов. Буденний цікавився, скільки разів мінялися плани хлібозаготівлі в бік збільшення, одноразово ругав (матерними словами) голову колгоспу, члена партії, він же секретар партосередку тов. Осадчука у присутності колгоспників. Тов. Осадчук висловлювався грубо. «Що ви зустрічними та перезустрічними плянами довели селян до гибелі... Ви знаєте, що ви всю Правобережну Україну своїм керівництвом поставили проти нас... Передайте телеграму в Москву, щоб знарядили сюди хліб». Місцеві історики вважають, що партійні ревізори не здогадувалися про «альтернативну» систему забезпечення сільчан хлібом, яку, на свій страх і ризик бути страченим, запровадив Осадчук.

Чесноти патріота

...Після війни 1941—1945 років, коли Іван Осадчук повернувся з фронту, він продовжив головувати у Новій Чорториї. Післявоєнні тяжкі роки, голод 1946—1947 років пройшли для села без помітних втрат.

Помер Іван Сидорович у грудні 1963 року, залишивши по собі теплу згадку в серцях односельчан і образ, овіяний легендами. Кажуть, що голові колгоспу навіть являлась Божа Матір, яка наказувала гарно ставитись до селян.

Часто ми, виправдовуючись тим, що життя дуже складне, шукаємо своє «місце під сонцем», переступаючи через загальнолюдські чесноти. Бути людяним у тих складних умовах зумів селянин Іван Осадчук. Справа у все тій же проблемі вибору. Тож добре, що у Новій Чорториї героєм для молоді є український голова колгоспу, а не, приміром, Брюс Уілліс.

Людмила КОРНІЙЧУК