Погруддя Тарасові Шевченку в Шевченківському парку міста Христинівка. (Оксани ТАБАШНЮК.)
На Черкащині, в місті Христинівка, урочисто відкрили відновлений парк та пам’ятник Тарасу Шевченку: заради такої події до районного центру прибули голова РНБУ Іван Плющ та черкаський «губернатор» Олександр Черевко. Бронзове погруддя Кобзаря невипадково з’явилося в цьому парку, адже виконком міської ради вирішив назвати його Шевченківським.
Хоча трохи дощило, але мешканців міста зібралося там чимало — майже чотири тисячі. Люди, котрі живуть у Христинівці, хотіли на власні очі побачити у всій красі відреставрований парк, котрий довгий час був занедбаний. Тепер у парку обладнано сучасні алеї, встановлено альтанки, милують око одинадцять паркових скульптур, а при вході відпочивальників вітають «сторожі» — леви. Тут також проведено освітлення і встановлено ліхтарі під старовину, такі, як на Невському проспекті у Санкт–Петербурзі, а ще є бронзовий фонтан — слон у натуральну величину. Для тамтешньої малечі тут є дитячий майданчик «Рошен» — недарма міський голова Микола Наконечний спеціально їздив за ним до Петра Порошенка. У Шевченківському парку підлітки Христинівки відтепер можуть також пограти в теніс на тенісному корті і поганяти м’яча на футбольному полі із штучним покриттям. У парку є охорона, а мешканців міста просять у парк не заїжджати не лише на авто, а й на велосипеді, аби відпочинок був для усіх комфортним та затишним.
«Благоустрій парку імені Шевченка та встановлення погруддя обійшлося в один мільйон гривень. Невелику частину цих коштів внесла міська влада, а все інше — спонсори, котрі повірили нашому міському голові Миколі Наконечному, що наше місто можна зробити красивим», — розповів «УМ» заступник міського голови Христинівки Олександр Кучеренко.
Засилля реклами «русской маслєніци» в інфопросторі України вже не вражає і не печалить, а закликає до дії: пізнати власні традиції і докласти зусиль, аби їх дотримуватися. Хоча б задля власної безпеки. Та спершу розберімося з традиціями російськими. Основні атрибути тамтешньої «Маслєніци» — це «бліни» з ікрою, грибами, медом чи іншими начинками, виготовлення і спалення солом’яного опудала, гучні розваги й чаювання з самоварами просто неба, змагання… >>
Ще півтора десятка років тому візиткою талановитого подружжя з Коломиї були гобелени. У цьому виді ткацького мистецтва Ярослав Сахро з Оксаною Литвин сягнули такого рівня, що їхні твори почали залюбки купувати для приватних колекцій цінителі гобеленів з України, Великої Британії, Данії, Ізраїлю, Італії, Канади, Німеччини, Польщі, Росії, США, Франції та Японії. >>
Наше знайомство з Русланом Козленком, або ж Русалімом (це його кобзарський псевдонім), відбулося під час фестивалю епічної традиції «Кобзарська Трійця-2014». Освячення музичних інструментів на подвір’ї Михайлівського Золотоверхого собору, виступи майстрів із різних куточків України, традиційний «кобзарський чайок». >>
Усього два кольори — білий і червоний. А ними створено цілий світ. Пряма горизонталь — земля, хвиляста лінія — вода, хрест — вогонь. Квітка, яка означала початок життя. І — жінка з піднятими руками. Берегиня, мати–прародителька, символ життя і родючості, захисниця людей від усілякого зла, добра «хатня» богиня, що оберігає родину… >>
Симпатики древньогрецького філософа Сократа навряд чи аж так піднесено, услід за вчителем, можуть нині повторити його знамениту фразу «Ми живемо не для того, щоб їсти, а їмо для того, щоб жити». У сучасному світі не все так просто, стабільно високі прибутки рестораторів — тому підтвердження. >>
У столиці українського гончарства — селищі Опішня — завершився п’ятий щорічний Тиждень національного гончарного здвиження «Здвиг–2013». Хоча насправді ця щедра на глину й таланти земля «двиготіла» під натиском грандіозного мистецького дійства майже весь місяць. Адже учасники третьої Е–літньої академії гончарства, міжнародного молодіжного гончарського фестивалю та четвертого ІНТЕРСимпозіуму кераміки приїхали сюди раніше. Зрештою, у рамках згаданого Тижня відбувалося десять повноцінних мистецьких конкурсів і презентаційно–виставкових заходів, у яких, крім гончарів і керамістів, демонстрували свою майстерність ковалі, фотохудожники, майстри графіті та бодіпейнтінгу, тобто художнього розпису на тілі. Найгучнішим же і водночас заключним акордом «Здвигу», власне, його апогеєм, став Національний фестиваль гончарства. >>
