«...Останній прихисток негідників»

26.09.2007
«...Останній прихисток негідників»

З нагоди сумнівного ювілею вкотре перевидали всуціль брехливий роман Фадєєва. (Фото Укрінформ.)

Що принаймні значна частина влаштованих Луганською обласною радою заходів iз приводу начебто 65–річчя заснування підпільної організації в Краснодоні носила характер саме істеричний, вказує хоча б заява голови представницького органу Валерія Голенка. Виступаючи на одному з фінальних мітингів «програми», він добазікався до того, що, мовляв, «якби жили ці хлопці в ранні християнські часи, їх назвали б святими або мучениками». Присутній на тій же трибуні луганський митрополит Іоанікій тактично промовчав...

 

Думка цікава, однак подібні заяви «люди в цивільному» при здоровому глузді та нормальному психічному стані не роблять. Якщо вони не перезбуджені тривалою пропагандистською обробкою. А очманіти в «підготовчий період» було від чого. Достатньо сказати, що за останні півроку саме тільки Луганське обласне державне телебачення «прокрутило» відомий витвір сталінського кінореалізму під назвою «Молода гвардія» разів десять. Як не більше. Та ще й інші телекомпанії додали... градусу. По кілька разів на день з усіх місцевих екранів про невмирущий подвиг «молодогвардійців» нагадував директор однойменного краснодонського музею Анатолій Нікітенко зі спеціально відзнятих роликів, що демонструвався в паузах між передачами. Власне, й самі передачі не оминали «топ–теми». І вся ця вакханалія супроводжувалася заклинаннями про необхідність «патріотичного виховання молоді». До речі, перший урок нинішнього навчального року для школярів Луганщини також розпочався з екскурсу в історію «Молодої гвардії».

Ті, хто ностальгував за радянським минулим, мають бути задоволені: все відбувалося за випробуваними сусловськими канонами. Переважна ж більшість луганчан, особливо ота сама недовихована (в зазначеному дусі) молодь, зачувши знайомі ноти музичної заставки, оперативно клацала пультами. Дякувати Богові й нашій демократії з її свободою слова, навіть на Луганщині жоден Голенко (або Тихонов з Єфремовим) поки що не мають змоги пригрозити з екрана: «Я тобі поперемикаю!». А були й ті, кого, м’яко кажучи, дивувало намагання натхненників кампанії максимально приховати всі документальні відомості про те, що відбувалося в маленькому шахтарському Краснодоні з липня 1942–го по лютий 1943 років. Їм цілком достатньо роману одіозного радянського «класика»–стукача.

«Молода гвардія» — суцільна самодіяльність молоді

Існування будь–якої нелегальної організації можна підтвердити дуже небагатьма способами. Перший — це видати всі наявні документи тих органів, за чиїм наказом створювалося підпілля: НКВС, військової розвідки тощо. Але на сьогодні офіційно заявлено: «Молода гвардія» є суцільною самодіяльністю молоді. Керівна роль компартійних структур в її діяльності — звична пропагандистська побрехенька. В такому разі — на якій підставі розповсюджується міф про комсомольське підґрунтя організації? От якби знайти бодай якийсь архів «Молодої гвардії» — тоді було б про що говорити. Але його немає. Отже, і другий спосіб ми вимушені відкинути. І — принаймні теоретично — поставити питання про суто український характер молодіжного підпілля. Між іншим, в день сумнівного «ювілею», 21 вересня, в Донецьку зустрічався з молоддю Євген Стахів, провідник похідної групи ОУН–Схід якраз в ті самі часи, коли діяла «Молода гвардія», і щодо цього існують не лише спогади, а й залізні документи. У тому числі — в архівах КДБ. Слід сказати, пан Євген не стверджував, буцімто він брав участь у створенні краснодонського підпілля. Але на Луганщині він точно бував і доволі непогано знав тогочасну обстановку. Так, до слова: дончани і Стахів взаємно один одному сподобалися. І не було зафіксовано жодної провокації з боку «червоних» чи «біло–блакитних»...

Третій, можливо, найпереконливіший — знайти б та оприлюднити кримінальні справи, що їх вели окупаційні структури по краснодонському підпіллю: Абвер, фельджандармерія, місцева поліція абощо. Прочитавши обвинувальну частину вироку польового суду, можна було б встановити, за що саме розстріляно Олега Кошового або Любов Шевцову. І от ситуація: переважна більшість архівів Третього рейху потрапила до рук хлопців із холодною совістю та гарячими руками; «Молода гвардія» — в «золотій десятці» пропагандистських міфів Радянського Союзу, але жодного папірця на його підтвердження досі ніхто в тих архівах не знайшов. Невже військова контррозвідка чи якесь там повітове гестапо не поспішило похвалитися перед берлінським начальством розкритою агентурною мережею? Ви в це вірите?

От і виходить, що вся розгалужена «молодогвардійська» міфологія тримається на фадєєвській фальшивці та на спогадах уцілілих підпільників. От тільки хотів би я подивитися на того «мемуариста», який би за часів товариша Сталіна спробував згадати щось, що хоч трохи не вкладається в офіційну версію... Та й потім, за хрущовської «відлиги», відхилення дозволялися не надто значні. Наприклад, із числа «зрадників» виключили комісара організації Віктора Третьякевича — і відразу стало незрозумілим, хто ж тоді її «здав». І міф почав тріщати й сипатися ще тоді.

Є ще один масив документів: слідчі справи зрадників (у лапках і без), що їх вели органи НКДБ і НКВС (особливо відразу після того, як німці були вибиті з Луганщини). Деякі з них досі лежать в архіві Управління СБУ; в «Україні молодій» півтора роки тому було надруковано статтю за матеріалами однієї з таких справ. От би луганські «комсомольці» взяли та й видали збірку таких матеріалів. Народ із них довідався б про період окупації багато для себе нового і несподіваного. Але чомусь замість документів перевидають роман Фадєєва. Мало того, настирливо проштовхують цей твір у шкільні програми. «З метою виховання патріотизму!» — пояснюють «комсомольці». Їхні попередники вже намагалися виховати народ на брехні. Наслідки відомі...

Звичайні краснодонці ювілейний мітинг проігнорували

...Аж ось настав урочистий день. 21 вересня до Краснодону з’їхалися численні гості; з Москви «причвалав» навіть цілий потяг тамтешніх... патріотів. Роль головного російського патріота, зрозуміло, виконував штампований московський «українолюб» Костя Затулін. Московський гість, глянувши на шоу свіжим оком, мабуть, несподівано для себе вголос здивувався, що «не для всіх подвиг «молодогвардійців» став приводом прийти на мітинг». Та більше Костянтин Федорович ділився з господарями думками про себе, коханого. Зокрема поскаржився кореспондентові одного з луганських сайтів (належить нардепу від ПРУ Володимирові Ландику): «Когда я приезжаю в Украину, всегда чувствую на себе внимание и отеческую заботу СБУ... Мне смешно и грустно, что деньги налогоплательщиков Украины тратятся на то, чтобы подглядывать и подсматривать, где я бываю и чем занимаюсь. У нас, в России, конечно, хватает своих глупостей. Но это все называется провинциализм, и плохо, что переходит в Украине в государственную политику.»

Як на мене, це явна ознака манії переслідування. Бо звідки він взяв, що ним опікується саме СБУ, а не хтось інший? Може, наші спецслужби і виглядають... «провінційно», але якось важко уявити, буцімто агент, що «підглядає» за самозакоханим московським політиком, стане пред’являти йому посвідчення. Утім це вже не має прямого відношення до свята луганського «патріотизму».

Звичайно, не міг не відмітитися в Краснодоні Віктор Янукович. От тільки на цей день у Прем’єра–відпускника було заплановано відразу чотири заходи (зокрема й такі, на яких мав би бути присутнім аж ніяк не відпускник), а тому його появу на мітингу в легендарно–героїчному містечку пересічний обиватель сприйняв як сцену з відомої опери Джоаккіно Россіні: «Фігаро тут — Фігаро там». З іншого боку — організатори дійства не змогли зібрати під свого шефа бодай трохи пристойну кількість статистів, що навіть від затулінського ока не приховалося. Як відзначив вищезгаданий сайт, усього присутніх зібралося близько двох тисяч. Якщо відняти від цієї кількості чотириста пасажирів московського «потяга дружби», численну челядь самого Януковича (не знаю, до кого віднести уповноважену ПРУ з прав людини Ніну Карпачову — мабуть, вона вважає себе самостійною фігурою) і цілу купу місцевих можновладців — виявляється, пересічні мешканці області на дешеву пропаганду тепер задурно не купуються.

Питається: нащо ж було взагалі влаштовувати подібні шоу? Очевидно, відповідь криється у відомій істині, чітко сформульованій Львом Толстим: «Патріотизм — останній прихисток негідника». Себто: якщо тобі немає чого пред’явити народові — тисни на теми подвигів предків. Народ не те щоб насправді захоплювався подібними розмовами — просто, він втрачає на деякий час упевненість у спілкуванні зі своїми «слугами». Але ненадовго, і люди починають усе менше звертати увагу на «героїчне» базікання своїх «вождів» і все більше — на їхні панські маєтки, на добре відгодовані пики. За які, слід гадати, й віддавали свої молоді життя молоді краснодонці...

На жаль, луганських «захисників» російської мови справжні російські класики геть не цікавлять.

  • Викинемо орду із Храму

    Кремлівський цар Ірод, прикидаючись миротворцем, винайшов нову формулу брехні, твердячи, що, мовляв, «русскіє і украінци — єдіний народ». Але ж звідки тоді споконвічна війна вовків в овечій шкурі проти нашої Вітчизни, чому геніальний Василь Симоненко писав: «Україно, ти моя молитва, ти моя розлука вікова, гримонить над світом люта битва за твоє життя, твої права»? >>

  • «Марусю, мовчи! Тут на базарі яєць більше, ніж у нас картоплі»

    Весна вже покликала господарів у поле. На базарах не проштовхнутися: люд вибирає насіння та міндобрива, шукає, чим би земельку покропити, щоб бур’яни не росли і зайвий раз не брати сапу до рук. «Візьміть ще оцей перепарат, під корінь внесете. Він стимулює ріст і зміцнює рослину», — припрошує продавець молоду жіночку, яка купує яскраві пакети з імпортним насінням. >>

  • Загиблих треба шанувати, а не робити з них дороговкази

    У 2012 році в лісовому урочищі поблизу села Мощена, що біля Ковеля, з’явилося нове військове кладовище. Навесні 1944 року тут точилися кровопролитні бої за Ковель, тому солдатських поховань у цій місцині є ще чимало. Відшукати їх і навіть ідентифікувати — справа благородна й необхідна. Бо війна справді не закінчена доти, доки не похований її останній солдат. >>

  • За бабці Австрії і під Російською імперією

    На початку ХХ століття Українська держава відновила свою незалежність, яку два її історичних сусіди — західний (Польща) та північний (Росія) — хитрощами, підступністю та збройною агресією ліквідували, а Україну загарбали та поділили між собою. >>

  • Рахівниця й тоталітаризм

    Як відомо, минулорічної весни наше Міністерство культури заявило про необхідність створення в Україні музею тоталітаризму, який би розкривав весь масштаб злочинів комуністичного режиму проти українського народу. >>

  • Норвезькі остарбайтери

    Лубенський благодійний фонд «Надія і Батьківщина» впродовж багатьох років розшукує в Україні громадян, які під час Другої світової війни були вивезені на примусові роботи до Норвегії, і підтримує творчі контакти з відповідними норвезькими установами. >>