За паспортом — Людмила, насправді — Олексій

У паспорті Олексія Катренка з села Мошни Черкаського району написано, що він — Людмила. Сам же 52–річний чоловік вважає себе Олексієм: заради цього він переніс сім операцій зі зміни статі, переживши навіть клінічну смерть. Та тільки життя не стало для цієї людини легшим.

«Вашу дитину й так упізнають»

Його хата з червоної цегли потопає у квітах на вулиці Жовтневій. Тепер Олексій мешкає тут один, а ще зовсім недавно в нього була дружина Світлана. Разом вони прожили 9 років, а потім жінка залишила Олексія. Сусіди кажуть, що ця пара була дружною, але їх розлучили родичі Олексія, які буцімто наговорили, що Світлана мешкає з ним заради будинку. Ображена жінка й пішла. Тепер Олексій сумує за нею, йому важко згадувати про Світлану, він каже, що жили з дружиною непогано, в господарстві мали свиней, розводили качок та курей. Світлана добре готувала, але найбільше Олексію подобався її капусняк.

На мить він замовкає, а потім говорить «УМ» з якоюсь особливою тугою: «Я вже нічого не хочу в цьому житті — я ж трансвестит. Через це і доля в мене нелегка з самого дитинства: був хлопчик, тоді стала дівчина, а після 20 років я став — ніхто! У мене два імені, за паспортом я — Людмила, але вважаю себе Олексієм». Він пригадує, як мати йому розповідала, що коли його народила, то в усіх немовлят бирки на руках були, а він без бирки. «Мати запитує, чого ж моє дитя без бирочки? Акушерки й кажуть: вашу дитину й так упізнають», — Олексій схвильовано витягує цигарку й закурює. Каже, що за своє життя не раз чув за спиною насмішки про себе. Навіть рідний батько, і той не любив його та кричав матері, мовляв, «забери це вовченя, бо вб’ю».

У дитинстві мати в’язала Люді бантики, одягала платтячка, але при цьому дитина завжди носила штани. Олексій виносить з хати фотоальбом і показує фотографії, на яких він ще Людмила.

«Це моя мама, це ось батько, це брат Коля. А це я, у мами на руках сиджу, бачите, в платті та штанях», — говорить Олексій і розповідає, як відразу після школи був дружкою у своєї подруги Лариси на її весіллі та показує фото, де він, у білому платті до колін, поряд із нареченою.

Свого часу Олексій Катренко закінчив торговельний технікум в Києві і працював в Черкасах продавцем. На підтвердження цього демонструє знімки, де він уже в чоловічому вбранні. Тут же фото дівчат, з якими Олексій колись зустрічався. Дівчат нарахував до десяти. «Ось Наташа, а це Ратха, вона з Казахстана. Їм сім’я потрібна була, діти, а від мене дітей не може бути. Тому я їх відпускав», — невесело пояснює, гортаючи альбом.

«І там я вмер!»

Свою першу операцію зі зміни статі Олексій Катренко зробив у Києві у дев’яностих роках минулого століття. Гроші на неї люди зносили з усього се–ла — 5000 гривень назбирали: люди в селі жаліють Олексія. Було йому тоді 38 років. Каже, що оперували його почергово дві бригади. Таких людей, як він, було там п’ятеро. Їм усім швидко зробили операції, а над Олексієм лікарі 13 годин простояли.

«І там я вмер! Бачив той тунель, був він чорний–чорний, а світло — яскраве–яскраве. Неймовірний політ! Побачив там я церкву із золотими банями, і люди з дітьми йшли — усі в білому, і руки на грудях складені. Зайшов я в ту церкву, а там Микола Угодник на престолі сидить. Я впав перед ним на коліна і заплакав. Тоді святий піднімається, очі в нього не чорні, як ото малюють, а голубі–голубі. Як він на мене подивився! А потім каже: «Альоша, повертайся! Ти потрібний людям!» Я взяв його за руку, прокидаюся, а наді мною професор весь у крові. Що вони мені робили — не знаю», — каже Олексій. За його словами, загалом він переніс сім операцій, але після випадку з клінічною смертю від інших операцій, які ще потрібно було зробити, його відмовила мама.

Років із десять тому Олексій почав займатися лікуванням людей. Він розповідає, що знахарські знання йому перейшли від матері. Говорить, що багатьом людям допоміг. Каже, що за лікування грошей не просив, хто скільки міг, скільки і платив.

«Я знаю, що Бог дасть мені сили. Я перестану пити і стану на ноги — раз Бог повернув мене на землю й сказав, що я потрібний людям. У мене все буде добре», — каже він із сльозами. Нині батьки його померли, немає вже й старшого брата. А з двома молодшими сестрами, каже Олексій, він не спілкується. Говорити про це не хоче. Каже, що виживати йому допомагає місцевий бізнесмен, він і одяг дає, і харчі.