Фантобум

18.09.2007
Фантобум

Володарі золотих і бронзового Кадуцеїв, українські письменники Марина та Сергій Дяченки і Федір Березін (ліворуч).

Світ матеріальної реальності трохи втомив і навіть набрид. Люди активно шукають спосіб розширити кордони власної уяви про себе та Всесвіт і масово скуповують фантастику. Її формат дозволяє відповісти на деякі насущні питання, повернути хід історії, змоделювати майбутнє, і при цьому не отримати «на горіхи» від нуднувато педантичних науковців. Можливо, саме тому інтерес до харківського конвенту «Зоряний міст» зростає з фантастичною швидкістю.

 

Блиск золотих Кадуцеїв

На дев’ятому році своєї історії «Зоряний міст» отримав в Україні офіційне визнання. З вітальним листом до учасників конвенту звернувся Президент Віктор Ющенко, назвавши Харків столицею вітчизняної фантастики. А заодно (цю подію письменники вже встигли назвати фантастичною) наказав вручити голові оргкомітету фестивалю Миколі Макаровському орден «За заслуги». Розчулений орденоносець зі своєю відзнакою на грудях гордо проходив усі чотири дні конвенту, на що була дуже поважна причина. В історії існування подібних фестивалів (а таких заходів у світі тепер проходить чимало) ні їх учасники, ні організатори не отримували настільки високих нагород. Принаймні конкретно — за «фантастичну» діяльність.

Нагороди на самих письменників, завдяки старанню Харківського ювелірного заводу, посипалися просто золотим дощем. Одна з них цього року вручалася вперше. Організатори подумали і вирішили заснувати приз для тих учасників фестивалю, які за дев’ять років отримали найбільшу кількість головних відзнак «Зоряного мосту». Тобто «Філософських каменів» і бронзових, срібних та золотих Кадуцеїв. Цю нагороду вилили з чистого золота у вигляді дракона — точної копії бронзового крилатого «учасника» конвенту, який на кожному заключному вечорі фесту тримає головну нагороду «Мосту» — рубіновий «Філософський» камінь.

Приємно, що переможцями у цій номінації стали наші співвітчизники Марина та Сергій Дяченки. За дев’ять років харківського фантастичного дійства вони отримали 4 золотих, по 2 срібних та бронзових Кадуцеїв, 2 призи читацьких симпатій і, що просто неймовірно, свій власний «Філософський камінь». Останній, як відомо, вручають не за конкретну книгу, а за особливий внесок у розвиток світової фантастики. Ще два золотих дракони полетіли до рук російських письменників Володимира Васильєва та Олександра Громова.

До речі, Марина та Сергій Дяченки піднімалися на сцену за нагородами цього року двічі. Після триденного голосування учасники конвенту віддали їм золотий Кадуцей у номінації «Роман» за нову книгу «Vita nostra». Таку ж відзнаку отримали В’ячеслав Рибаков — за «серіал» «Зірка полин» — і дебютант фестивалю Сергій Малицький. Останній був неабияк здивований власному успіхові, оскільки свою «Місію чужоземця» написав у формі казки.

Сергій Павлов і «Філософський камінь»

У фантастиці є жанр, що має назву альтернативна історія — описані події могли б і справді відбутися, якби на тому чи іншому відрізку часу щось сталося по–іншому. За словами доцента–фізика Миколи Макаровського, холодна війна, в яку кілька десятиліть тому не на жарт втяглися дві світові імперії — СРСР та США, могла б і не завершитися відносним миром, якби Харківський інститут монокристалів не виростив перший у світі штучний рубін, який назвали краплею крові дракона. Техніка, створена з вкрапленням унікального мінералу, набувала фантастичних властивостей, оскільки той дозволяв бачити невидиме, чути те, чого почути неможливо, дістатися туди, що за межею людських можливостей. «Якби я цю штуку показав років 30 тому, — говорить Микола Макаровський, — то ви б мене дуже довго не побачили. Якщо ж менш фантастично, то йдеться про надзвичайно складну систему, організовану із атомів таким чином, що вона працює, мов гігантський прилад. Виростити такий рубін навіть японці досі не можуть. Раніше не могли, бо бракувало коштів. Тепер уже можуть, але не знають як».

Так ось, саме з цього дивовижного мінералу інститут монокристалів виготовляє щорічно головну нагороду «Зоряного мосту». Окрім Дяченків, «Філософський камінь» отримали Борис Стругацький, Олесь Бердник, Василь Головачов, Кір Буличов, Гаррі Гаррісон. Останнього, вже дуже літнього письменника, нагорода знайшла не в Харкові, а в Києві, куди він теж прибув на фестиваль фантастики. Організатори харків’ян попередили, що номінанта викликати на сцену не треба, оскільки в того хворі ноги. Мовляв, найкраще спуститися до зали і вручити нагороду просто на місці. Але тут сталося диво. Як тільки письменник побачив велетенську краплю дракона на золотому ланцюжку, то кулею злетів на сцену, збивши на своєму шляху кількох телеоператорів, схилився на одне коліно і в свої 80 із хвостиком, мов лицар, отримав престижну нагороду.

Цього року крилатий дракон приберіг магічний артефакт для російського письменника Сергія Павлова, якого по праву називають учителем багатьох фантастів сучасності. Своїм відомим романом «Місячна райдуга», за словами фахівців, він буквально ввірвався у Всесвіт, покінчивши з вузько технічним і соціальним стандартом цього літературного жанру.

Літературний Вавилон

Майже півтисячі учасників «Зоряного мосту» не лише обирали шляхом голосування кращі книги, грали у «Що? Де? Коли?» та пейнтбол, блукали Планетарієм і на повну котушку «фуршетили», а ще й серйозно опікувалися літературним процесом. На секцію «Другий млинець», яку для фантастів традиційно проводять харківські письменники Олег Ладиженський та Дмитро Громов, прийшло понад три сотні слухачів. Родзинкою програми став виступ французького письменника, перекладача і мовознавця Андре Кабаре, який приїхав до Харкова зі своїм сином.

Під час Другої світової війни з Харкова на Захід депортували жінку з донькою–співачкою. Остання у Нормандії згодом зустріла священика, який заради кохання відмовився від сану і одружився з нею. Ще трохи пізніше в них народився син Андре. Приїзд на батьківщину своїх предків і сам фестиваль настільки сподобалися французькому письменнику, що він, без зайвої скромності, сам напросився на десятий, ювілейний, конвент.

У кращих традиціях Вавилону пройшов і семінар «Втілення мрії», де вперше був презентований фільм Єгора Кончаловського «СМЕРШ–ХХІ», знятий за кількома романами Василя Головачова. Його герой — капітан контррозвідки Матвій Соболєв у виконанні Ігоря Петренка, воюючи з корумпованими чиновниками, був втягнений у двобій Інфархі та Монарха Темряви. Тобто класичну війну сил добра та зла.

У березні наступного року презентація кіношної новинки пройде одразу у двох містах — Москві та Харкові. Привезти цю стрічку в Україну для більш широкого показу Василь Головачов погодився після доволі курйозного випадку. Прочитавши імена письменників, які ввійшли до першого в історії жанру збірника «Фантасти сучасної України», він жартома обурився, що серед шістдесяти прізвищ не знайшов себе. На зауваження упорядників «ти ж вважаєшся москвичем», той вигукнув сакраментальне «цій країні я віддав 20 років життя» і ледве не пустив гірку сльозу. Тоді раптом усі згадали, що, як і більшість успішних людей Росії, пан Головачов має українське коріння і що він дійсно народився та виріс у Дніпропетровську. «Ну якщо ти наша людина, — не розгубився голова оргкомітету фестивалю Микола Макаровський, — то березневу презентацію «СМЕРШу» проведеш і в Харкові». Відступати тому було нікуди.

Фантастична індустрія

За словами Олега Ладиженського, щороку на «Золотому мості» дебютує близько ста молодих авторів. Виходить, чим стрімкіше земна цивілізація занурюється у світ матеріальних потреб, тим популярнішою стає фантастика. Письменники цього жанру без вагань відповідають на запитання, які століттями безнадійно мусолять вчені, і навіть самі пропонують на вибір по кілька варіантів розвитку подій. Цей літературний продукт так прийшовся читачам до смаку, що видавці тепер беруть фантастів на особливу замітку. І якщо раніше відомі видавництва присилали на «Зоряний міст» по одному другорядному клерку, то сьогодні приїздять цілими делегаціями, на чолі з поважними керівниками.

Але разом із фантобумом прийшли і нові проблеми. Сьогодні, на думку фахівців, ринки країн СНД просто переповнені низькопробною фантастикою. Тому конвенти, подібні до харківського, служать для вдумливих читачів ще й свого роду дороговказом. Книги, що стали лауреатами, однозначно рекомендовані для прочитання.