Україна без Ізраїлю розбереться яких Героїв вшановувати
Кого перепоховувати на українській землі, кому віддавати українські державні почесті та кого вшановувати в Україні – це не ваша справа. Ваша думка з цього приводу не цікава. >>
Ми – загартований найвищим гартом народ, славний нащадок давньої Руси-України, який століттями виборював власну незалежність. (Фото ПЦУ)
Розпочинається відлік 30-го року новітньої історії нашої держави, відколи здійснилася споконвічна мрія наших предків – жити в незалежній країні. Шлях до незалежності був довгим і складним, повним втрат і перепон, століть неволі, утисків, переслідувань та репресій.
Однак дорога правди, істинна дорога до справедливості, якою би складною не була, завжди веде до перемоги. І державна незалежність України, відновлення якої проголошено у 1991 році – є здобутком та перемогою сучасників і всіх тих, хто назавжди залишився в нашій пам’яті. Ми не маємо права втратити цей дорогоцінний здобуток, ми повинні примножувати та утверджувати нашу перемогу щоденними добрими справами та молитвою.
Українці – добрий і миролюбний народ, для нас свобода, гідність, щирість і справедливість завжди були і є основоположними цінностями. Ставши суверенною державою, ми не претендували на чуже, не розпочинали воєн. Ми прагнули зберегти своє, дане нам Господом, – право жити у своїй країні, працювати на власній землі, розмовляти і молитися у своїй державі рідною мовою та мати свою незалежну Українську Православну Церкву.
Ми – загартований найвищим гартом народ, славний нащадок давньої Руси-України, який століттями виборював власну незалежність, здобув її, але й нині змушений оберігати від зазіхань агресорів свою територію, економічну самостійність, національну культуру, історичну пам’ять, віру врешті-решт.
Тож попереду – ще велика праця, і ми маємо разом її звершувати в єдності й любові один до одного і до країни, в якій Господь сподобив нас із вами жити. Бо вибір в нас один – йти вперед дорогою правди та з Божою допомогою.
Сьогодні, звершуючи молитву за Україну на території Святої Софії Київської, просив у Господа нашого Ісуса Христа, щоби Він подав духа мудрості та благочестя, духа любові до Матері нашої єдиної і неподільної України та один до одного, усій нашій державі справедливий мир та єдність, укріпив усіх нас у добрі, злагоді й любові!
Кого перепоховувати на українській землі, кому віддавати українські державні почесті та кого вшановувати в Україні – це не ваша справа. Ваша думка з цього приводу не цікава. >>
Заява МЗС Ізраїлю у якій Голову ОУН Андрія Мельника звинувачують у «голокості» - відверта провокація і підігрування московській пропаганді. Ця заява не має нічого спільного з історичною правдою. >>
Перепоховання Андрія Мельника та його дружини є початком перепоховань видатних українських діячів могили яких були розпорошені чужими землями. Але тепер Україна починає повертати їхні імена, їхню спадщину і їхнє місце в нашій національній історії. >>
Це не лише перепоховання. Це — акт великої історичної справедливості. Це — повернення пам’яті. Повернення нашої державної тяглості. Повернення тих імен, без яких неможливо скласти повну історію української нації. >>
Пам'ять про жертв політичних репресій – не лише сторінка минулого, а пересторога для сьогодення і майбутнього. >>
Коли наш воїн, наш звитяжний лицар Микола Андрійчук відходить у вічність, сама українська земля, в образі цього благородного птаха, приходить віддати йому останню шану. Це не просто лелека. Це — дух нашої нації, це голос тисячолітньої історії, що схиляє голову перед подвигом Героя. >>