Робота і любов у Феррарі

14:09, 12.10.2017

Нещодавно почув ще кілька цікавих розповідей із циклу «Італійські історії». Моїх улюблених, із фірменною заробітчанською парадоксальністю...

Три активні українки поїхали працювати у це шикарне середньовічне місто із не менш фешенебельною назвою. Дві вчинили традиційно і пішли доглядати лежачих феррарських сеньйорів, а третя, Вєрка, найшустріша і найпрогресивніша із усієї трійці – влаштувалася у невелику піцерію.

Господар піцерії, на заздрість подружкам, виявився нежонатим. І доволі швидко Вєрка офіційно стало сеньйорою. Тобто, і аморе, і дружиною на тлі свіжоспеченої «Маргарити».

«Італійська мрія», втім, тривала недовго. Вже через кілька місяців Вєрка заявила, що новий статус – більше мінус, ніж плюс. Вірніше, значно більше мінус.

«Ну а бо шо?!!» – казала вона на щодалі рідших зустрічах з подругами. І наводила аргументи.

По–перше, у піцерії працювати вона залишилася. А робочий день став тривати довше, бо треба було ще залишатися, коли йшов геть найманий персонал.

До цієї роботи додалася нова. «Треба ще варити вдома, убирати і гладити його рубашки», – перечисляла Вєрка.

І все це безкоштовно! Бо якщо раніше дівчина отримувала нормальну зарплату, то тепер вимагати у законного чоловіка ставку і преміальні було би якось не того...

Щодо прибутковості бізнесу у Вєрки відбуваються періодичні дискусії із судженим. «Він каже, шо великі налоги, ше якісь штрафи, показує бумаги, а шо я у тих бумагах розумію на італійському язику?», – логічно аргументувала вона.

І найсумніше для свіжоспеченої дружини: «Жити у тому його домі я можу, але продати… ну якщо із ним щось… то ні! Він одразу попередив».

…Століттями, не втрачаючи свого лоску, стоять розкішні палаци Феррари. І якби хтось міг знати, скільки дівочих мрій залишилося у них нереалізованими!