У ці дні в багатьох містах нашої країни відзначають Новруз.
Зазвичай це регіони, де компактно проживають азербайджанці, казахи, курди, таджики, узбеки та інші народи, що мають подібні традиції. У столиці свято тривало на кількох локаціях.
У Центрі культури та мистецтв Дніпровського району заходи організував Азербайджанський культурний центр за підтримки місцевої влади.
Тут свої таланти демонстрували представники 16 національностей. Лунали пісні, були майстер-класи з національних танців, демонстрували вироби майстрів.
За казахськими традиціями весну зустрічали у Києві в Юрті Незламності, що в парку Шевченка (під егідою народного депутата, голови міжпарламентської групи дружби з Казахстаном Сергія Нагорняка).
Концертна програма та казахські пригощання зробили захід теплим і затишним. До речі, традиції Новруза дуже сильно переплітаються з українськими. Приміром, Свята вечеря в ніч на 21 березня — фактично як наш Святвечір.
Ще паралелі: стрибання через вогнище — як на українське свято Івана Купала; виконання дітьми пісень за солодкі подарунки — майже як Різдвяна коляда. І навіть фарбування яєць — як у нас на Великдень.
Передують Новрузу «чотири вівторки», кожен з яких символізує певну стихію. А починається свято з того, що кожна родина на своєму подвір’ї розпалює багаття тонгал.
І старий, і малий стрибають через нього сім разів. Побутує думка, що вогонь очистить людину від скверни, захистить від темних сил, а все найгірше, що було в старому році, згорить у полум’ї.
Вогонь не заливають водою. Після того, як він сам згасне, попіл збирають юнаки та дівчата й відносять подалі та розвіюють. У такий спосіб сім’я позбавляється усіх напастей.
За старих часів у ніч перед Новрузом кожна сім’я запалювала на даху свого будинку стільки смолоскипів, скільки людей проживало в ньому. Тепер факели замінили свічками за святковим столом.
Підготовка до свята розпочинається з пророщування пшеничного зерна — обов’язкового атрибута святкового столу. А вже за кілька днів до Новрузу господині готують традиційні солодощі. В азербайджанців це шекербура, пахлава, бадамбур, кураб’є.
За святковим столом збирається вся родина, родичі, друзі. Господиня подає сім страв — символічну данину Сонцю. Люди вірили, що у відповідь світило обдарує родину теплом і багатим урожаєм.
Цікаво, що подавали продукти, назва яких починається на букву «с» — су (вода), сюд (молоко), себзі (зелень), сірке (оцет), сумах (сушений барбарис), сім’ю (каша з пшениці), сепанд (рута) і семені (зелень пророщеної пшениці), а королем святкового столу є плов.
Окрім їжі, на стіл ставлять символічні предмети: дзеркало, свічку та фарбовані яйця. У деяких східних народів існує міф, що земна куля тримається на рогах величезного бика.
Упродовж року міфічна тварина втомлюється й перекидає земну кулю з одного рогу на другий, що і є причиною зміни років. Тому люди ставлять фарбоване яйце на дзеркало і дивляться: щойно яйце гойднеться, бик «перекинув» земну кулю на другий ріг, а це означає прихід нового року. За столом, побачивши символічне розгойдування яйця на дзеркалі, всі поздоровляють одне одного й бажають усіляких гараздів.
Один зі святкових звичаїв називається Новруз пайі. Господині пригощають пловом і ласощами сусідів або друзів. Ті у відповідь повертають тацю зі своїми смаколиками.
Багато є звичаїв, спільних для всіх національностей, хто відзначає Новруз. Проте є й відмінності, і це лише свідчить, що ми різні, але єдині.
В Україні мешкає понад 120 національностей, і всі вони проживають у мирі та злагоді. До слова, 30 вересня 2009 року Новруз було включено ЮНЕСКО до репрезентативного списку нематеріальної культурної спадщини людства.
