Сьогодні, 20 грудня, Василь Сліпак мав би святкувати свій 45-й день народження.
Український оперний співак, соліст Паризької національної опери, волонтер, учасник бойових дій на Донбасі народився 1974 року Львові.
Василь Сліпак — вихованець Львівської хорової капели «Дударик».
Попри рідкісний голос (контртенор), до Львівського Вищого державного музичного інституту імені М. В. Лисенка (тепер — Львівська національна музична академія імені Миколи Лисенка) вступив не одразу. Але багато виступав, гастролював разом з уславленим колективом.
1992 року став студентом класу сольного співу народної артистки України, лауреата Національної премії України імені Тараса Шевченка, професора Байко Марії Яківни, під керівництвом якої оволодів великим репертуаром із творів українських і західноєвропейських композиторів.
Ще 22-річним, у 1997-му, він успішно подолав конкурсне випробування на вступ до складу Паризької національної опери. Його унікальний голос дав змогу почати сольну кар’єру у Франції, а потім виступати по всій Європі.
Ніколи Василь Сліпак не забував про Україну. На початку 90-х, наприклад, солідаризувався з людьми з особливими потребами, був серед перших, хто долучилися до руху «Віра і світло», спільноти «Веселка», що утворилася при храмі святих Володимира і Ольги у Львові.
Допомагав організовувати духовні притулки для молоді; долучався до концертів у колоніях для неповнолітніх, аби морально підтримати тих, хто опинився за ґратами. У 2004 році був учасником Помаранчевої революції. Це при тому, що співак 19 років прожив у Парижі. За цей час йому двічі пропонували французьке громадянство, і двічі він відмовлявся, бажаючи бути громадянином України.
Під час Революції гідності мав контракт в Опері — тому не міг прибути у Київ. Та з початком Євромайдану очолив волонтерський рух: координував у Франції громадські акції, спрямовані на підтримку України. Співак став активним учасником усього, що відбувалося в діаспорі: підтримав Паризький Євромайдан, який триває від 24 листопада 2013 року. Скажімо, 24 листопада в Парижі на площі Прав людини (Трокадеро) навпроти Ейфелевої вежі був одним з організаторів акції на підтримку Євромайдану в Україні. Тоді на заклик Репрезентативного комітету української громади Франції з Парижа та інших міст Франції близько 300 осіб вийшли на мітинг під прапорами України та ЄС. Василь відправляв на Майдан передачі з гуманітарною допомогою, збирав гроші, влаштовував благодійні концерти.
Уперше поїхав на війну, яку веде Росія на сході України, у травні 2014 року. Вирушив туди, де брали добровольців. Пробув там понад місяць. Позивний «Міф» на честь оперного Мефістофеля з’явився одразу. Воював у Пісках, у районі Донецького аеропорту. Брав участь у боях за Авдіївку у складі 1-ї окремої штурмової роти 7-го окремого батальйону Добровольчого українського корпусу (ДУК ПС).
Для Василя Сліпака, дуже активної людини, завжди було важливо бути там, де він потрібен: на сцені і на війні. «Як чоловік можу бути на війні, а як артист — можу робити максимальну промоцію України у Франції», — казав він.
Удруге поїхав на фронт у вересні 2015-го, в село Водяне під Маріуполем, на лінію зіткнення, у жовтні повернувся до Парижа. Улітку 18 червня 2016 року почалася третя його поїздка на Донбас: доправляв зібрану допомогу захисникам-добровольцям і планував залишитися там на півроку. Але 29 червня, виконуючи бойове завдання як кулеметник, загинув у бою близько 6:00 від ворожої кулі, яку випустив снайпер із великокаліберної гвинтівки…
Герою України Василеві Сліпаку навічно 41 рік. Якби не його смерть — небагато людей знали би про його доброчинність і патріотизм. Бо не був хвальком.
