Загиблі герої війни та їх історії: жовтень 2019 року

12:56, 04.11.2019
Загиблі герої війни та їх історії: жовтень 2019 року

Дев’ять українських воїнів загинули внаслідок бойових дій у жовтні.

 

Наймолодшому було 22, найстаршому – 41, пише Новинарня.

 

Серед полеглих героїв – вісім чоловіків та одна жінка. Усі – зі Збройних сил. По одному сержанту й прапорщику, решта – солдати й матроси.

 

Із дев’яти бойових втрат жовтня – одразу шість жертв ворожих снайперів; два воїни загинули від обстрілів, один – від підриву під час проведення інженерної розвідки.

.

                                      Юрій Тишик

 

Волиняк Юрій Тишик був ровесником Незалежності — народився 27 липня 1991 року в селі Мизове Старовижівського району.

 

Увечері 3 жовтня під час чергування на блокпосту на передовій у Луганській області Юрій був смертельно поранений у голову кулею ворожого снайпера.

 

Залишилися дружина і маленький син, мати й сестра.

                                                             Олег Ремінний

 

Олег Ремінний народився 10 грудня 1985 року в місті Шпола Черкаської області.

 

На військову службу пішов у травні 2017-го, підписавши контракт. І фактично одразу потрапив у зону бойових дій.

 

Загинув 33-річний воїн 4 жовтня 2019-го у Мар’їнському районі (під селищем Тарамчук), внаслідок ворожого обстрілу. За даними пресцентру ООС, цей район російські найманці обстрілювали з РПГ та стрілецької зброї.

 

Залишилися мати, брат та донька.

                                                                            Іван Дейкун

6 жовтня близько четвертої години дня бойовики обстріляли позиції 28 омбр ЗСУ в районі міста Красногорівка на Донеччині з кулемета. Кулі калібру 7,62 мм прошили грудну клітку Івана в кількох місцях.

 

Побратими встигли винести його з позиції й занести в реанімобіль, але внаслідок сильного крововиливу в легені боєць помер за лічені хвилини.

 

Поховали воїна на Алеї героїв міського цвинтаря Новоукраїнки. Залишилися мати, дружина та 16-річний син.

                                               Юрій Волк

Хлопець народився 10 вересня 1997 року в селі Себине Новоодеського району на Миколаївщині. Зростав у багатодітній сім’ї: усього їх у батьків було восьмеро. Дітей виховувала мати.

 

10 жовтня під час ворожого обстрілу старший солдат Юрій Волк знову був поранений (за попередньою інформацією, працював снайпер), але на цей раз — смертельно.

 

                                                        В’ячеслав Кубрак

 

В’ячеслав Анатолійович Кубрак народився 11 квітня 1986 року в селі Миролюбівка Нововоронцовського району Херсонської області.

 

8 жовтня, виконуючи чергове бойове завдання з проведення інженерної розвідки в зоні ООС, підірвався на невідомому вибуховому пристрої.

 

Лікарі боролися життя воїна три дні. Смерть виявилася сильнішою. В’ячеслав помер у Дніпровській обласній клінічній лікарні ім. Мечникова 11 жовтня.

 

                                                    Юрій Громович

36-річний Громович був стрільцем – помічником гранатометника. У 2014-2015 роках служив у ЗСУ за мобілізацією (третя хвиля). Воював у районі н.п. Трьохізбенка й Щастя. 29 березня 2019-го повернувся на військову службу, підписавши контракт.

 

“…Вичікуючи, ніби хижаки здобич, кати вистрілили тоді, коли боєць глянув у бійницю. Перший постріл був у залізний щит, другий – у Юрія. Ворожі позиції на цій ділянці фронту недалеко від наших, тож нелюдам знадобилась мить, аби здійснити підступний план. Куля влучила у шию і вийшла через грудну клітину. Побратими оперативно евакуювали бійця. Вже через кілька хвилин він був у санітарній машині, але поранення виявилось важким, несумісним з життям. Юра помер…” – розповіли в підрозділі.

 

Поховали воїна в Харкові, на Алеї слави Безлюдівського кладовища (№18), під черговим синьо-жовтим прапором.

 

Залишились батьки, дружина та 6-річний син, який цього року став першокласником.

 

                                                            Ярослава Никоненко

 

Ярославі Никоненко було 36. Для матері звістка про її смерть саме на передовій стала окремим шоком: Слава не розповідала рідним, що їде на фронт.

 

Жінка-військовослужбовець Ярослава Никоненко зі 101-ї бригади охорони Генштабу ЗСУ близько 15:30 загинула під Мар’їнкою на Донеччині від кулі ворожого снайпера.

 

Життя Ярослави Никоненко обірвав постріл у голову.

 

Залишились мама, сестра і 13-річна донька Софія, яка жила в Миргороді.

 

                                                                  Степан Криль

Морпіхові Степану Крилю було 26. Він народився 14 грудня 1992 року в селі Байдівка Старобільського району Луганської області.

 

Загинув – на Донеччині. Увечері 16 жовтня на позиції поблизу села Водяне у Приазов’ї (Волноваський район) життя воїна 36-ї окремої бригади морської піхоти ВМС ЗСУ обірвала куля ворожого снайпера.

.

Степан виховувався в інтернаті як сирота. У Збройних силах України — з 2015 року. Пішов захищати суверенітет України і волю рідного Донбасу. Звання у ВМСУ — старший матрос.

                              Віталій Носкевич                         

 

Віталій Михайлович Носкевич народився 10 серпня 1984 року в Коломиї на Івано-Франківщині.

 

Тривалий час працював на заробітках за кордоном. У 2017-му підписав контракт на військову службу.

 

“Він був надзвичайно веселою, доброзичливою дитиною, – розповів журналістам учитель Віталія Іван Дмитерко. – Запам’яталося, як він на 8 Березня не забув про дівчат, жінок (а педагогічний колектив це в основному жінки) і для всіх купив маленькі квіти. Подарував їх кожній дівчині, не шкодуючи грошей на емоції і їхні посмішки”.

 

Поховали воїна на Алеї Слави міського кладовища Коломиї. Залишилися батько і брат.

 

Як повідомляла УМ, унаслідок бойових дій впродовж вересня загинули й померли від ран 13 воїнів. Наймолодшому був 21 рік, найстаршому – 47