Цей день в історії: зі Слов'янська розпочалася АТО на Донбасі

Навесні 2014-го озброєні російські терористичні угруповання проникли у східні області України. Спочатку вони почали захоплювати органи місцевої влади донбаських міст, а згодом перейшли і до прямих військових дій. У відповідь на вторгнення диверсійних загонів 14 квітня 2014 року указом в.о. Президента України Олександра Турчинова було введено в дію рішення Ради національної безпеки та оборони України (РНБОУ) про проведення антитерористичної операції (АТО). Протидія збройній агресії Росії у форматі АТО тривала до 2018 року, коли її було змінено на операцію Об’єднаних сил..

 

 

Як відомо, у зв’язку з напруженою ситуацією на сході України, що склалася на середину квітня 2014 року, зокрема силовими захопленнями ряду українських міст – Слов’янська, Горлівки, Краматорська, Костянтинівки, Лиману (тоді - Червоного Лиману), Бахмата (тоді – Артемівська), Покровська (тоді – Красноармійська), 14 квітня тодішній Секретар РНБО і виконувач обов’язків президента України Олександр Турчинов підписав указ про введення в дію рішення РНБО «Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України».

 

Вже вранці наступного дня на півночі Донецької області розпочались активні бойові дії. 15 квітня в рамках операції з антитерору український спецназ звільнив від російських сепаратистів аеропорт Краматорська. Того ж дня кілька ротних тактичних груп ЗСУ, а також підрозділи Нацгвардії України вийшли на ближні підступи до Слов’янська і організували його блокування.

 

Перше серйозне бойове зіткнення українських військових з незаконними збройними формуваннями відбулося 2 травня, коли в небі над Слов'янськом за допомогою переносного зенітно-ракетного комплексу було збито гелікоптер сил АТО, що дало підстави вважати, що на боці супротивників діють кваліфіковані російські військові. Те ж саме підтвердилося і після проголошення так званих ДНР і ЛНР, коли найважливіші посади там зайняли громадяни Росії, що мали стосунок до її спецслужб. Починаючи з 22 травня між силами АТО і збройними формуваннями сепаратистів почались регулярні бойові дії.

 

Цього дня у 2014-му з російської території в Донецьку область був спрямований озброєний загін на чолі з Ігорем Стрєлковим (справжнє прізвище Гіркін) — співробітником російських спецслужб, який у лютому-березні 2014 році брав участь у кримських подіях. Цей загін захопив будівлю міського відділку міліції Слов’янська. Тоді було озброєно чимало місцевих проросійських колабораціоністів.

 

Озброєний загін Гіркіна у складі 52 бойовиків був добре тренованим та екіпірованим, адже активно діяв під час кримських подій. Частина з них брала участь і в штурмі 13-го фотограмметричного центру в Сімферополі 18 березня 2014 року, коли загинув перший військовослужбовець ЗСУ в російсько-українському конфлікті – прапорщик Сергій Кокурін.

 

 

Перекинуті в район Слов’янська та Краматорська спецпідрозділи СБУ і Збройних Сил України прийняли перший бій зранку 13 квітня в Семенівці, передмісті Слов’янська, потрапивши у засідку проросійських бойовиків, у якій загинув капітан СБУ «Альфа».

 

Одночасно із подіями в Слов’янську почались захоплення відділків міліції та адміністративних будівель у Краматорську, Горлівці, Костянтинівці, Червоному Лимані (нині Лиман) та Артемівську (нині Бахмут), Красноармійську (нині Покровськ).

 

Вранці 15 квітня в рамках операції з антитерору український спецназ звільнив від російських сепаратистів аеропорт Краматорська. Того ж дня кілька ротних тактичних груп ЗСУ, а також підрозділи Нацгвардії України вийшли на ближні підступи до Слов’янська і організували його блокування.

 

Чому для вторгнення був обраний Слов’янськ?

По-перше, варто зазначити, що ситуація у Слов’янську дуже відрізнялася від попередніх заворушень на Донбасі. Якщо раніше будь-які захоплення адміністративних будівель та відділків міліції відбувалися силами неозброєного населення, то в Слов’янську все було інакше – гарно підготовлені і добре озброєні люди в балаклавах захопили 110-тисячне місто і взяли владу у свої руки.

 

Чому для вторгнення було вибрано саме Слов’янськ? Існує кілька причин. Це і тактичне значення – його називають воротами Донбасу, оскільки він розташований на міжнародній трасі М-03, і перекриття її відрізає увесь рух з північного заходу, харківського напрямку, до агломерацій індустріального Донбасу. Також не дуже великий розмір міста, важливе географічне положення та сама символічна назва Слов’янська. Цікавим є факт, що у 2013 році Слов’янськ здобув перше місце на Параді вишиванок у Києві – його делегація до столиці була найкращою і найчисленнішою – понад 700 учасників.

 

Які підрозділи української армії першими прийняли бій

Після заходу загону Гіркіна під Слов’янськ перекинули аеромобільну роту 1-го батальйону 80-ї аеромобільної бригади на бронетранспортерах під командуванням старшого лейтенанта Вадима Сухаревського з позивним «Борсук». Рота прибула з району Луганського аеропорту, який бійці зайняли 8 квітня, попередньо здійснивши марш через усю Україну зі Львова.

 

 

З Луганської області були перекинуті також підрозділи СБУ «Альфа», які мали повернути під контроль захоплену будівлю СБУ. Через події під Слов’янськом їх було відкликано. Згідно з планом, групі СБУ мали надати підтримку з бронетранспортерів 80-ї бригади, бронетехніку планувалося також надати підрозділу СпП МВС «Омега» під командуванням Анатолія Стерльченка, котрий на гелікоптерах Мі-8 висаджувався і брав під контроль аеродром у  Краматорську. У районі Краматорська діяла десантна рота 25-ї ОПДБр.

 

 

26 травня була проведена перша масштабна операція українських військових: за участю авіації та десанту відбувся бій за Донецький аеропорт, в результаті якого було знищено близько сотні терористів. 4 червня був звільнений Лиман, а 13 — Маріуполь.

 

На початку липня сили АТО кардинально змінили тактику ведення бойових дій і перейшли до стрімкого наступу. 5 липня звільнили Слов'янськ і Краматорськ, наступного дня - Бахмут, 21 липня — Торецьк, 30 липня — Авдіївку, 1 серпня — Красногорівку, 5 серпня — Мар’їнку, а бойові дії перемістились на південь Донбасу.

 

В серпні 2014 року українські військові вели бої за важливий стратегічний об’єкт - місто Іловайськ.  Силам АТО майже вдалося оволодіти містом, але після прямого втручання російських регулярних військ наприкінці серпня, іловайське угрупування опинилося в оточенні. Зрештою це призвело до втрати фактичного контролю над окремими районами Донецької та Луганської областей та підписанням Мінських домовленостей.

 

Черговий виток загострення обстановки на фронті стався у січні-лютому 2015 року. Найбільш складна ситуація склалася в районі Донецького аеропорту та Дебальцевого. Бойовики, маючи підтримку підрозділів збройних сил РФ, намагалися будь-якою ціною ліквідувати Дебальцівський виступ та захопити Донецький аеропорт, тим самим примусивши Україну йти на політичні поступки. Однак, наші військові, які були змушені залишити Дебальцево, уникнули оточення і не дали російським окупаційним військам просунутися вглиб української території. 12 лютого у Мінську було досягнуто домовленості про нове перемир'я, які були закріплені у «Комплексі заходів по виконанню Мінських угод». Саме ці домовленості припинили активну фазу АТО, і надалі опір російсько-окупаційним військам в основному перейшов у формат позиційних боєзіткнень.

 

Українській армії вдалося зупинити наступ ворога, але й на сьогодні частина Донецької та Луганської областей України залишаються під окупацією проросійських бандформувань. Утім найнепоправнішим є людські жертви. За шість років війна забрала життя понад 13 тисяч українців, з них близько 4-х тисяч — військовослужбовці. Майже півтора мільйони українців змушені були залишити рідні домівки і стали біженцями, внутрішньо переміщеними особами, а ті, хто залишився на окупованих територіях, або на межі зіткнення, щодня наражаються на смертельну небезпеку.

 

У січні 2018 року Верховна Рада ухвалила закон «про реінтеграцію Донбасу». Відповідно цього закону замість Антитерористичної операції, яка офіційно припинилась 30 квітня 2018 року, оголошено про початок Операції об'єднаних сил.