Розслідувач фанатизму: рецензія на книжку Люка Гардінґа «Вторгнення»
У Люка Гардінґа, політичного журналіста лондонської Guardian, вийшла в Україні вже друга книжка. >>
Пісня народилася під впливом пережитого в рідній Бучі. Тій самій, фото могил з якої незабаром облетять увесь світ. (Фото з відкритих джерел)
Поет і музикант із Бучі Міха Апокриф, який пережив у рідному місті справжнє пекло, написав пронизливу пісню під назвою «Обійми ці могилки в саду». Її вже співають в Україні та за кордоном.
Проте мало хто знає, хто є автором цих вражаючих рядків та що пісня народилася під впливом пережитого в рідній Бучі. Тій самій, фото могил з якої незабаром облетять увесь світ.
«Я бачив війну з перших днів. Мій будинок розташований на межі з Гостомелем. І вранці 24-го я йшов з магазину та бачив ці вертольоти, що летіли бомбити аеропорт, - розповідає Михайло. -Але в той момент ще не було розуміння і навіть думки про те, в якому пеклі всі ми незабаром опинимося».
Він зазначає, що не тільки він, а й інші бучанці не думали нікуди втікати з рідного міста. Але потім почалися постійні обстріли й бомбардування.
«Коли літали бомбардувальники, це напевно було найжахливіше, що я до того бачив. Бо коли літак летить надзвичайно низько, буквально торкаючись верхівок дерев, і ти не знаєш, що і куди він скине наступної миті, – це не передати словами, - каже Міха. - У нас не було погреба, ми ховалися в маленькій центральній кімнатці в будинку і молилися. Згодом почали бігати до сусідів у підвал. Було дуже холодно.
Потім вимкнули світло та газ і вже починалася боротьба за виживання навіть на такому - побутовому - рівні. Найбільше постраждали люди з околиць. Бо коли почалася евакуація, щоб добратися туди, треба було пройти багато блокпостів. Якщо в родині були інваліди, лежачі люди, як у моїй родині, добратися туди не мали шансів».
У якийсь момент, розповідає хлопець, у нього з’явилося стійке відчуття, що треба йти.
Міха Апокриф.
«Здавалося, що коли я вирвусь, то зможу якось допомогти вибратися моїм рідним, - каже він. - Ми з сусідом пішли, але я не можу вам передати, що вартувало пройти оці кілометрів п’ятнадцять від Бучі до Романівського моста. Ми йшли, бігли, падали під мінометним обстрілом. Десь там разом із рюкзаком загубив свій ноутбук із усією творчістю. Але ми вибралися. Проте легше не стало – я не тільки не міг нічим допомогти своїм рідним (бо далі з евакуацією стало ще гірше), навіть не знав, як вони і що з ними, бо тривалий час не мав із ними зв’язку».
На щастя, всі його рідні вижили в тому пеклі самі ще й врятували чимало покинутих господарями тварин. «Вони герої, бо практично голодуючи, ділилися останньою їжею з тваринами, уяви не маючи, скільки доведеться ще протриматися самим», - каже музикант.
Рядки із майбутньої пісні почали народжуватися ще в Бучі, в підвалі сусідського будинку, розповідає Міха Апокриф.
«А другу частину тексту я дописував в Києві, коли переглядав новини з Бучі, - каже автор. – Згодом виклав текст на своїй сторінці у фейсбуці і на моє прохання покласти текст на музику відгукнулась Галина Капріян, вона ж Amelika Ocean. Вона зробила дуже класну мелодію зі своїм приятелем і сама ж записала пісню. Далі її почали співати інші люди. Я вже чув чимало версій. Мені всі виконавці подобаються, бо кожен вкладає щось своє, але, звісно, в першу чергу Галині подяка, що так тонко і глибоко відчула ці мої слова та зробила чудову мелодію».
Він додає, що скоро мають вийти ще деякі пісні на тексти, які писались у ці важкі часи.
У Люка Гардінґа, політичного журналіста лондонської Guardian, вийшла в Україні вже друга книжка. >>
Ніхто із сучасників, напевно, не міг до 24 лютого 2022 року уявити переповнені залізничні вокзали, з яких українці їхали від страшної повномасштабної війни. >>
Дерев’яні ляльки-мотанки на людський зріст, картини, інсталяції та скульптури представлені у Києві на виставці «Невидима рука». >>
Культовий український письменник, публіцист, громадський діяч та блогер Дмитро Капранов помер у віці 56 років. >>
Нові літери з унікальним історичним шрифтом встановили на станції столичного метро «Площа Українських Героїв» в ніч на 12 квітня. >>
Колись Прохорівка була улюбленим місцем української інтелігенції. До маєтку Максимовича на Михайловій горі приїжджали Тарас Шевченко й Микола Гоголь. Кобзар тут проводив останні вільні дні в Україні до свого арешту у 1859 році. >>