Заручники Бахуса

11.09.2007

Відучити алкоголіка від чарки — справа у багатьох випадках якщо не безнадійна, то дуже–дуже складна. І річ тут не лише у фізичній та психологічній залежності від випивки чи в неможливості вийти з кола своїх друзів–п’яниць. Як стверджує керівник Київської міської кризової психіатричної служби, психіатр Орест Чубко, іноді вийти чоловіку з п’яного угару заважає... власна дружина. І найцікавіше, що сама жінка ні за що не визнає своє «підривної діяльності»

 

Ігри підсвідомості

«Узяти таку ситуацію: чоловік п’є запоями, пропиває всі гроші, виносить речі з хати, абсолютно не цікавиться успіхами дітей у школі чи проблемами дружини на роботі, — розповідає Орест Чубко. — Відповідно всю турботу про сім’ю бере на себе жінка. На її тендітні плечі лягає все — і заробляння грошей, і ведення господарства, і виховання дітей. Жінці важко, вона хоче, щоб чоловік повернувся до нормального життя. Втім цього не відбувається, і через деякий час жінка фактично стає главою сім’ї. Аж тут чоловік отямився, пройшов лікування і перестав пити. Він хоче повернути собі втрачені керівні функції, а жінка, звикнувши вирішувати все самостійно, вже не хоче віддавати владу. Виходить конфлікт! Свідомо жінка рада, що чоловік змінився, а для її підсвідомості краще, щоб чоловік і далі пив!».

За словами фахівця, у цій, здавалось би, парадоксальній ситуації всім керує закон інерції. Спочатку жінці було важко взяти на себе функції глави сім’ї, а потім стало шкода віддавати владу. Бо ж влада — це найсильніший наркотик із усіх придуманих людством...

«І як такі конфлікти зазвичай розв’язуються? — поцікавилася «УМ» в Ореста Чубка. — Мабуть, через розлучення?»

«Не завжди, — відповів психіатр. — Буває, подружжя знаходить спільну мову. Якщо жінка розумна, вона й далі буде керувати, а чоловік буде думати, що він щось вирішує. Все залежить від людей. Але буває, що чоловік, не здолавши опору своєї «половини», знову повертається до чарки. І, на жаль, таких випадків в Україні чимало...»

Цілуй мені ноги, покидьку!

Водночас, як засвідчують російські психіатри, на теренах колишнього СРСР трапляються й інші «збочення». Як часто дружини алкоголіків бідкаються, що «благовірний» і п’є, і кулаками розмахує, але розлучатися з таким чоловіком не хочуть. Адже п’яничка, коли проспиться, буде дружині руки цілувати й навколішки падати, вимолюючи вибачення за свої «вибрики». Сміття винесе, посуд помиє, може принести квіти чи навіть купити дорогий подарунок. Заради зворушливих сцен примирення багато жінок готові терпіти перегар, п’яні лайки та бійки. Але головне для таких жінок — навіть не гроші й подарунки, а приниження чоловіка, насолодження його каяттям та почуттям провини. І навіть якщо після успішного лікування чоловік повернеться до тверезого життя, така дружина або спровокує новий запій, або зініціює розлучення. Тому що жити з постійно тверезим чоловіком, який добре знає собі ціну, жінці не хочеться...

Тому–то, як наголошують психологи, недостатньо вивести алкологіка із запою та позбавити його фармакологічної залежності від випивки. Головне — з’ясувати стосунки з оточуючими, які (найчастіше несвідомо) знову й знову змушують людину «заглядати в пляшку».