Цьогорічне літо вже традиційно мало насичену фестивальну програму. Деякі з фестів уже стали легендами («Шешори», «Країна мрій», «Махно–фест», «Терра–Героїка»), деякі тільки стартують («Славське рок–фест», «Під Каменем»), а про деякі коли чуємо, то аж слина котиться туди потрапити («Сігет», «Вудсток», «Планетарне око»).

От і закінчилася золота пора фестивальних гулянь до світанку. Час підбивати підсумки. А хто краще це може зробити, як не музикант, ведучий і журналіст! Не довго думаючи, де знайти такого універсального знавця, пригадався Павло Нечитайло. За цими всіма критеріями він підходить найкраще — вокаліст рок–чумацького гурту «Пропала грамота», який виступав «Під Каменем», ведучий фестивалю «Шешори Подільські», автор програми про етнічну музику «Варган» на радіо «Київ», яку нещодавно закрили. Павло без вагань погодився погомоніти: призначив зустріч після репетиції на досить пізню годину. Зустрілися у Зеленому театрі в Маріїнському парку.

Кому пощастило провести літо з рюкзаком за плечима і об’їздити чи не всю Україну, той напевне знає і «Країну мрій», і «Славське–рок», і «Під Каменем», і «Пршистанек Вудсток» врешті–решт. А якщо так, то про київський гурт «ДримбаДаДзиґа» інформація долітала неодноразово. Банда, як себе називають четверо музик (Сашко Новиченко, Сергій Хіцун, Віталій Єрмак, Сергій Соловій) і вокалістка (Інна Прокопчук), зібралася близько року тому, а почали грати разом лише навесні. У суботу, 1 вересня, вони знову з самого ранку подалися до Європи — на «П’яту бесіду східних культур у Пасленку». Ми перехопили молодців дорогою і дещо розпитали про музичну Польщу і фестивальну Україну.

«Абди–абди, люлі–люлі нані–нані», — так заколисувала Росава Киргизію на фестивалі колискових цього літа. Як не дивно, але про рок– чи етнофестивалі ми більш–менш знаємо, а от про колискові навіть Росава до цього часу нічого не відала. За місяць прийшла до неї звістка з Тянь–Шаню, що її раді бачити і чути на фестивалі колискових «Планетарне око». Зібрала співачка торбу ляльок–мотанок, жменю колискових, прихопила вишиванку і поїхала за враженнями на киргизький острів Тянь–Шань за 250 км від Алмати. Пробула там аж п’ять днів. Навчилася співати казахською, надивилася на всілякі колиски, зробила гарного човника і розказала голландцям, киргизам, казахам, німцям, чехам, грекам, китайцям, росіянам про українську музичну культуру.