А в нас під морем — газ!

18.08.2007
А в нас під морем — газ!

Мiстечко на водi, платформа «Штормова»: до найближчого берега — понад сто кiлометрiв.

                ...Білий із жовто-блакитною смужкою вертоліт, як і просили пілотів фотокореспонденти, зробив два кола у відкритому морі — і тільки тоді, хитнувши вперед носом, почав різко знижуватися на квадратну металеву платформу. Тілом, знизу догори, пішла якась неприємна холодна хвиля, адже розміри злітної платформи, як здавалося, лише трохи перевищували габарити нашого гвинтокрила.

                Перед тим як потрапити на борт чартерного МІ-8, проходиш митний догляд і отримуєш у закордонний паспорт штамп «Вибув з території України». Логіка зрозуміла: за дванадцять морських миль від берегової лінії закінчується територія нашої держави. Далі — нейтральні води.

                Платформа «Штормова», на яку ми за хвилину успішно приземлилися, розташована щонайменше за сто кілометрів від берега. Повітряний шлях із материка займає майже годину. Глибина «нічийного» моря тут — 53 метри. А під товщею води, на глибині понад дві тисячі метрів, залягають поклади природного газу. Бригада «Штормової» за добу видобуває його майже два мільйони кубометрів. Для прикладу: цього вистачить, аби забезпечити добове споживання газу трьох таких міст, як Сімферополь.

                У Чорному та Азовському морях стоять на хвилях ще чотири платформи, подібні до «Штормової». Спеціалісти одностайні: їх мало б бути значно більше.

 

«Коли сильно штормить, лягаємо швидше спати, щоб цього не бачити»

                Перший представник господарів, який вітає нас на клаптику штучного берега, — безіменний пожежник у захисному сріблястому комбінезоні космічного вигляду. В руках — широкий гофрований шланг, націлений прямо у пасажирів. «Техніка безпеки — навіть найменша іскра тут може виявитися фатальною», — пояснює заступник начальника платформи Віктор Павлов. На цій вахті він найстарший. Два тижні у морі працює начальник платформи, два інші — його заступник.

                Після короткого «Ласкаво просимо» — тривалий і скрупульозний інструктаж: що треба робити у випадку надзвичайної ситуації.

                — Члени комісії, — підняв наш статус Віктор Миколайович, — мають власний евакуаційний засіб — вертоліт. Тому після сигналу тривоги одразу ж займаєте свої місця.

                — А ви залишитеся?

                — Так.

                За вікном яскраво світило майже біле південне сонце, десь далеко внизу хлюпали неймовірного кольору морські хвилі, і будь-яка думка про небезпеку миттю втікала з голови.

                «Купатися категорично заборонено, — перехоплює наші погляди заступник начальника платформи. — Тут дуже сильна течія, навіть спортсменам важко виплисти». У літню спеку працювати на металевій платформі не можуть навіть бувалі. Тоді бригаді влаштовують майже південноамериканську «сієсту»: довгий полуденний відпочинок за рахунок вечірньо-нічних годин праці. Взимку працівникам дуже псують настрій пронизливий вітер та шторми. Коли над морем мете снігом (курортники у таке ніколи не повірять, але можу заприсягнутися — мете доволі часто і дуже сильно), то платформа «Штормова» починає успішно виправдовувати свою назву.

                «Буває, що так хитає!.. Вiд незвички важко, а потім звикаєш, — розповідає кухар «Штормової» Ганна Бутенко. — Коли сильний шторм, ми намагаємося швидше закінчити свою роботу і лягти спати — тільки б цього всього не бачити».

                Регулярно добиратися на роботу вертольотом можуть дозволити собі або дуже серйозні олігархи, або прості чорноморські газовики. Таким же шляхом на платформу у відкритому морі доставляють продукти, воду, життєво необхідні запаси. Собівартість «підводного» газу, враховуючи немалі кошти на побудову, установку платформи, її обслуговування, виходить утричі більшою, ніж того, який видобувають на суші. Але всі затрати дуже швидко окуповуються. Все одно цiна виходить зовсім невисокою — близько 200 гривень за кубометр.

Шейхи на Тарханкуті

                Неофіційно існують дві версії про чорноморські запаси вуглеводнів —оптимістична та песимістична. За першою, розлом у земній корі, який починається біля чорноморських берегів України, простягається до ... Кувейту. Тому, мовляв, дуже ймовірно, що якщо старанно зайнятися розвідкою надр, то результат може виявитися просто феноменальним для нашої Вітчизни. Скептики розповідають історію про одну з відомих транснаціональних компаній, яка на початку 90-х дуже активно цікавилася чорноморськими родовищами. А один із продажних чиновників нібито взявся допомогти нафтовим «акулам» та передав їм безцінний пакет досліджень ще радянських та українських геологів. Після цього інтерес до чорноморського шельфу з боку потенційних інвесторів різко вщух.

                Істина зазвичай буває десь посередині. Торік із Чорного та Азовського морів видобули 1 мільярд 276 мільйонів кубометрів газу, 78 тисяч тонн газоконденсату та понад десять тисяч тонн нафти. Перша нафта, до речі, пішла тільки торік — на мілководному прикерченському шельфі. «Три з половиною тисячі метрів просверлили — пусто! — згадують працівники цей історичний день. — Після деяких вагань вирішили заглибитися ще на п'ятсот метрів. Нафта пішла, але було видно, що там явно не промислові запаси. Тоді постала дилема: згортати пошуки шкода, стільки ж грошей витратили! З іншого боку, викидати їх на вітер також не раціонально. Зрештою, вирішили ризикнути. І на глибині 4 500 метрів виявили одразу газ, конденсат і нафту. Не знали навіть, куди подіти цих двісті тонн: резервуарів для зберігання у нас немає, шляхи транспортування також не передбачені. Довелося ставити заглушки — до кращих часів. Грошей поки що не дали. А ми тепер думаємо: може, це дійсно другий Кувейт?!».

Копайте, хлопці, глибше!

                Робота геолога — це свого роду лотерея. Існуючі у сучасному світі технології змушують працювати з досить невеликою ймовірністю результату. На знімках видно, що під землею «щось» є. А що саме — просто порожнина, підземне озеро чи жадана нафта, — буде зрозуміло, коли свердло опуститься на необхідну глибину. Середній «коефіцієнт успішності» — показник, яким оперують добувні компанії, — у світі становить 0,3. В Україні навіть трохи більше — 0,5—0,6.

                Прогнозовані ресурси вуглеводнів у Чорному та Азовському морях дозволяють вести мову про понад півтора трильйони кубометрів у газовому еквіваленті. Це третина від усіх запасів України. Левова частка «морського газу» міститься на північно-західному шельфі, грубо кажучи — між Кримом та Одесою. Тут працює не тільки «Штормова» — схожих і дещо менших платформ «натикано» у цьому районі найгустіше. Перспективно виглядають континентальний ухил і глибоководна впадина — майже 350 мільйонів тонн викачуй хоч зараз. Якщо, звичайно, зумієш працювати на таких глибинах. Лише ненабагато менші запаси — у прикерченському шельфі та акваторії Азовського моря. Хоча й працювати тут, незважаючи на мілке море, також нелегко — через тридцятиметровий шар намулу. «Вганяєш сваї, а вони входять, наче в пісок, — кажуть буровики. — Ми навіть думали: та скільки там може бути цього «болота»?! Ну десять метрів, ну п'ятнадцять. А виявилося...»

                Компанія «Чорноморнафтогаз», яка поки що «ексклюзивно» експлуатує морські надра, працює на дев'яти родовищах. Голіцинське і Штормове дають на сушу газ і конденсат, Семеновське (на суші) — нафту, інші — Архангельське (в Чорному морі), Стрілкове, Північно-Казантипське і Північно-Булганакське (на Азові), а також Джанкойське та Задорненське (на суші) — спеціалізуються лише на газі. Останнє і найновіше родовище — Одеське —планують ввести в експлуатацію наприкінці нинішнього року. За попередніми оцінками, воно найперспективніше за всі часи роботи на наших морських шельфах.

На «трубі» комфортніше, ніж у морі

                Незважаючи на всі труднощі, дослідження морського дна могло б просуватися набагато активніше. Причини, які гальмують його, можна умовно поділити на об'єктивні та делікатні. Адже, з одного боку, освоєння надр — процес недешевий i технологічно складний. Підготувати до експлуатації одну свердловину — це десятки мільйонів гривень.

                З іншого боку, в чиновника, який віддає накази на найвищому рівні, має бути державницьке бачення — чим вигідно, а чим невигідно займатися нині та у дещо віддаленій перспективі. А з останнім у наших урядів — далеко не все гаразд. Тому займатися пошуком родовищ, освоювати, облаштовуючи свердловини та впроваджуючи нові технології, — для них, звичайно, цікаво. Але значно цікавіше знайти своє стратегічне місце на газовій чи нафтовій «трубі», яка заходить на територію України. Прибутки, як хлопці підрахували, незрівнянно вищі.

                Тільки один штрих: уряд зменшив кошти на геологорозвідувальні роботи вп'ятеро — зі 150 до 30 мільйонів доларів. Голова правління «Чорноморнафтогазу» Анатолій Присяжнюк скаржиться, що кілька років тому вони планували збільшити видобуток газу всемеро. Нині ж не мають грошей для таких амбітних планів. Одна з причин — закон про бюджет-2007, який зобов'язує підприємство продавати газ тільки населенню. А це не понад 720, а всього 290 гривень за тисячу кубометрів. Крім того, приватні споживачі витрачають багато газу взимку, а влітку реалізувати його важко. «Сьогодні мені нікуди подіти газ», — каже пан Присяжнюк.

                Але найцікавіше, що галузь уже який рік продовжує акробатично стояти на шпагаті й посилено міркувати, чи займатися розробкою родовищ самим, чи «продатися» іноземцям?

                Думки фахівців із цього приводу розділилися. Одні вважають, що приток іноземних інвестицій — благо у будь-якому випадку. Мовляв, краще поділитися прибутком із сильним партнером, ніж, мов собака на сіні, жити на родовищах і не використовувати їх.

                Інша думка — зважаючи на кон'юнктуру цін, а надто, що «чорне» золото невдовзі коштуватиме більше, ніж традиційний жовтий метал, розкидатися такими можливостями не варто. Навіть якщо ці можливості доволі гіпотетичні.

З iсторiї питання

                ...Першу нафту під кримськими берегами намагалися знайти ще брати Нобелі. Спроба вдалася в інших — у 1886 році. Кримські татари винайшли своє ноу-хау, витягали нафту з копанок за допомогою кінських хвостів і використовували її як пальне та для освітлення житла. Газом зацікавилися значно пізніше — після Другої світової війни. Нині надра суходолу на українському півдні вивчено на 90 відсотків, дно морів — усього на чотири. Тому в цій історії ще все попереду.