Українцям нiчого втрачати

14.01.2004
Українцям нiчого втрачати

Мавпа, що чіпляється за гілку дерева, якого нема: дурощі чи вміння триматися на плаву? (Малюнок Володимира КАЗАНЕВСЬКОГО.)

Про керівні кадри та клани

      Отже, з новим роком усіх нас! З новими сподіваннями та новою твариною, яка представлятиме цей рік. Щоправда, мавпа («обличчя» року 2004-го) за жодною міфологією не потрактована як втілення вроди чи розуму, чи будь-якої іншої позитивної риси. Навіть у казках мавп не люблять, тому що вони «постійно збираються завести свої закони та звичаї, але так ніколи і не заведуть, бо пам’ять у них коротка, не довше учорашнього дня», — це за версією Кіплінга, знавця джунглів і тамтешнього життя. А які закони вдасться «завести» Україні під патронатом мавпи – зеленої дерев’яної мавпи зі східного гороскопа, яким ми так ревно захоплюємось? Хоча зараз йтиметься не про законотворчість у вузькому розумінні цього слова, радше, про закони буття. Рік щойно почався, і по перших його днях, по перших подіях ще рано судити про те, чим він зрештою наповниться та завершиться. Проте ці події варто принаймні відзначити, підсумовуючи першу декаду нового року.

      «Україна молода» вже відслідковувала стрімке оновлення прокурорських кадрів, яке почалося після призначення на посаду керівника ГП Геннадія Васильєва. Тому в цій публікації ми не будемо торкатися даної теми, лише нагадаємо, що Васильєв був обраний Генпрокурором 18 листопада минулого року, а вже станом на кінець грудня він встиг замінити підлеглих йому посадовців у Дніпропетровській, Луганській, Донецькій, Закарпатській, Рівненськiй, Харківській, Вінницькій областях та у Криму — у цих регіонах були призначені нові обласні прокурори. Причому ті, кому випала козирна карта у вигляді подібних призначень (якщо покладатися на поінформовані джерела та на офіційну інформацію про зроблену ними кар’єру) мають пряме чи опосередковане відношення до «донецьких», з коріння яких походить, власне, і сам Генеральний прокурор.

      За прокурорською чехардою, якою Васильєв приголомшив передноворічну країну, з поля зору дещо випав інший кар’єрний «зсув». Йдеться про людину, що повертається у когорту можновладців після деякого затишшя у власному публічному житті. Не треба особливо напружувати пам’ять, аби пригадати Миколу Обіхода — заступника Генпрокурора часів Михайла Потебенька, якого нині указом Президента призначено на посаду заступника голови СБУ. Свого часу доля Обіхода стала одним з перших наслідків «поселення» Святослава Піскуна на Різницькій, котрого, як ми пам’ятаємо, Верховна Рада благословила портфелем Генпрокурора на початку липня 2002 року (після того, як його попередник Михайло Потебенько був обраний нардепом за списком Компартії). Буквально кілька днів потому Піскун задовольнив прохання Обіхода про відставку, через що пан Микола був змушений «з жалем» залишити «чудовий колектив працівників прокуратури, який я досі вважаю своїм» — це сльозливе зізнання прозвучало з його вуст в інтерв’ю газеті «Дзеркало тижня» (за 20—26 липня 2002 року), з якого ми зацитуємо іще пару тверджень.

      Наголошуючи на власних звершеннях та чеснотах, пенсіонер Обіход зарахував до свого дебету те, що йому та його команді «довелося стати тими людьми, які своєю роботою в 1998—1999 роках значною мірою не допустили приходу до державного керівництва через президентські вибори Павла Лазаренка — людини, яку обвинувачують у різних країнах не тільки в пограбуванні власного народу, отриманні хабарів.., а й в інших злочинах. Гітлер, як ви знаєте, також прийшов до влади демократичним шляхом, і куди цей вибір привів Німеччину врешті-решт — усім добре відомо. На жаль, на його шляху до владного олімпу не знайшлося правильного поліцейського або прокурора...», — говорив відставлений борець зі злочинністю в розмові з «ДТ», натякаючи на те, як пощастило Україні на відміну від Німеччини, де не було «правильних» Обіходів, а відтак не було й захисту від диктатури.

      З таким щастям, з такою харизмою і впливом на події та й на свободі?! (Себто на пенсії?). Пану Обіходу довелося пояснювати причини своєї відставки, що він і зробив у наступних словах: «Причина прийнятого мною рішення проста, і в цивілізованому суспільстві вона сприймається природно і без ажіотажу: у Генеральну прокуратуру прийшла нова команда, керівник якої має інші погляди на слідство в прокуратурі, його організацію, методи його здійснення. Тому потрібно дати новій команді можливість здійснити свої нові ідеї, не заважаючи своєю присутністю... Я вихованець старої прокурорської школи 80-х років і ніколи не зраджував принципи, закладені у моє становлення як слідчого моїми наставниками в той порядний, але на жаль, далекий час». Втім, додає Обіход, «якщо згодом мій досвід і фахові можливості знадобляться керівництву держави, я буду готовий виконувати доручені функції на тій ділянці, на якій вимагаються риси, властиві моєму стилю роботи».

      Час «ікс», схоже, настав. Керівництву держави знадобилася школа, принципи, «фахові можливості» Миколи Обіхода (а може, хтозна, і його дещо екзальтована та витіювата манера висловлювати думки). Обіхода призначено курирувати в СБУ слідство. І тепер, як пише півтора року по першій зацитованій публікації «Дзеркало тижня», «якщо в когось ще залишалися сумніви щодо того, хто приходить сьогодні на ключові посади, зокрема у силових структурах, призначення Миколи Обіхода... на настільки відповідальну посаду має їх розвіяти». «Багато хто, — роз'яснює «ДТ», — пов’язує ім’я Обіхода з Григорієм Суркісом».  

      Таким є фактаж. Отже, вже зараз, на початку 2004 року, можна констатувати, що у силових відомствах країни домінуватимуть люди «донецького» та медведчуківського кланів. Цікаво, чи точитиметься між ними боротьба, хай навіть у прихованій, латентній формі? Наприкінці «правління» Піскуна Генеральна прокуратура та Служба безпеки вже встигли трохи поскубти одна одну: тоді, як пригадують читачі «УМ», Генпрокуратура в контексті чергового звіту по справі Гонгадзе раптово напала з критикою на СБУ та МВС, на що перша відгризнулася заявою, яку можна коротко «перекласти» у двох словах: «Сама така!» (її текст і досі зберігається на сайті СБУ, до якого ми й відсилаємо зацікавлених). І все це відбувалося, повторимося, ще до останніх кадрових пертурбацій. Чи загостряться стосунки між силовими абревіатурами тепер? Чи, навпаки, їх керівництво віднайде шлях до порозуміння — скажімо, на базі спільної неприязні до опозиції та окремих її представників? Адже заявляв Обіход ще у 2002 році, що справа Тимошенко «майже на фініші», то чи не заманеться йому, правій руці голови СБУ та головному слідчому цієї структури, подолати нарешті фінішний рубіж? І чи допомагатимуть йому в цьому «донецькі» (вони ж — генпрокурорські) кадри?

Про вибори Президента і плівки його охоронця

      До речі, про «донецьких»... До вельми інтригуючого кроку вдався нещодавно Кабмін (читай: Янукович), виділивши чималу суму в рідній валюті на проведення ще однієї експертизи плівок Мельниченка. (Мовою офіціозу це звучить так: «Кабінет Міністрів України своїм розпорядженням від 30 грудня 2003 року доручив Міністерству фінансів виділити Міністерству юстиції України за рахунок резервного фонду державного бюджету 850 тисяч гривень на забезпечення проведення міжнародної експертизи аудіозаписів у кримінальній справі №60-1241» — мається на увазі справа про вбивство Георгія Гонгадзе).

      Звідки раптом таке бажання проциндрити резервний фонд на копирсання у диктофоні «зрадника» Мельниченка? Може, Януковичу захотілося довести, що «голос, схожий на голос Кучми», не просто подібний до матюків гаранта, а просто-таки з біса схожий на лексику Л.Д.? Щоб зіпсувати тим самим Президентові задоволення від рішення Конституційного Суду про третій термін (прийнятого, зауважимо, у той же день!) та, викривши Кучму-II, стати Януковичем-І? Чи просто Янукович підіграє «земляку» Васильєву, котрий, як відомо, заявив, що нічого істотного у справі Гонгадзе Святославом Піскуном насправді не зроблено, тож говорити про розкриття цього злочину «ще рано»? Важко сказати, чим керувався Прем’єр-міністр, жертвуючи неабиякі кошти на нову експертизу мельниченківських записів, однак, думається, що припущення «УМ» не такі вже й далекі від істини.

      Проте гроші з держбюджету незабаром знадобляться на ще один захід. Чинний Генпрокурор Васильєв був депутатом-мажоритарником, тож у 61-му окрузі Донецької області (який делегував Васильєва до парламенту) 7 березня мають відбутися довибори до Верховної Ради. Передвиборча кампанія у цьому районі Донеччини вже почалася — вона стартувала, згідно з постановою Центрвиборчкому, 8 січня. І хоча до підрахунку голосів лишається ще майже два місяці, експерти вже не вагаються із кандидатурою переможця. Вибори, швидше за все, виграє представник домінуючої у Донбасі Партії регіонів, кажуть вони. І, як прогнозує голова Комітету виборців Ігор Попов, «влада активно сприятиме перемозі в цьому окрузі свого ставленика» та застосує усі свої раніше апробовані нею методи — перехват опозиційних кандидатів на етапі їхнього висування та реєстрації, підкуп виборців тощо, пише «Українська правда».

      Попов назвав довибори на Донеччині «викликом опозиції», а «Українська правда», яка навела його слова, винесла у свій заголовок фразу: «репетицію виборів Президента проведуть на окрузі Васильєва». Справді, дуже символічно: як реагуватиме ще один «гарант» наших прав (прикладемо це заяложене слово ще й до Генерального прокурора — рівень його повноважень та коло обов’язків, як видається, дозволяють це зробити) на порушення Конституції під час довиборів у його рідному окрузі? (Чи, може, в когось є сумніви щодо того, чи будуть такі порушення? Тоді покладемось на досвід Попова — він знає про методи влади не з чуток, так само, як й інші представники очолюваного ним Комітету виборців).

      Поки що на прикладі Мукачевого не відчувається готовність прокурорської когорти за будь-яку ціну відстояти реальний вибір електорату та підставити плече обраному мером Петьовці. «УМ» приділяє достатньо уваги мукачівським подіям, тому, не переповідаючи їх, зазначимо лише, що на додачу до всіх уже здійснених кроків влади прокуратура Закарпатської області в перші дні нового року опротестувала усі нормативні акти, ухвалені з моменту виборів Мукачівським міськвиконкомом, а дії депутатів міськради, які визнають своїм головою Петьовку і блокують роботу президентського ставленика Опачка, оголосила протизаконними.      

      Ось такий у нашій державі прокурорський нагляд. При цьому завдання тих, хто втілює волю влади, полягає не лише в тому, щоб забезпечити годівницею іще одного есдека (як у Мукачевому) чи іще одного «донецького» (як на окрузі Васильєва). Завдання є ширшим — налагодити таку схему виборів, щоб ішли вони як помащені: байдуже, за кого там голосували виборці, головне, щоб у підсумку виходила потрібна «цифірь», а відтак і потрібна персона опинялася б при мандаті. Навіть якщо питання в бюлетені стоятиме про клонування Кучми та про обрання його Президентом не на довічний, а на безкінечний термін.

Про ЗМІ, цензуру та безкарність

      Добре, одначе, що ще не вмерла Європа, яка спостерігає за нами, псуючи собі щоразу настрій. Не милує око нинішня Україна, принаймні її правовий «зріз». Тому й покладено нам європейськими спостерігачами під новорічну ялинку замість подарунків «різки» у вигляді чергового щорічного звіту «Репортерів без кордонів». Вочевидь, не відпочивалося «Репортерам» на Різдво без того, щоб не розставити усі крапки над «і», коли йдеться про Україну та її ставлення до мас-медіа. Тож у перші постсвяткові дні ми «маємо те, що маємо». А саме: зафіксовані міжнародними спостерігачами напади на українських журналістів, кількість яких зростає з «тривожною швидкістю», крім того — в цілому «тривожну ситуацію» зі свободою преси («Репортерам» і, зокрема, завідувачці секції Європи цієї організації Сорії Блатманн, мабуть, просто забракло інших слів, крім одного, повторюваного як SOS: тривога, тривога, тривога.).

      «Передусім, політична ситуація відзначається тією тенденцією, що всі великі впливові мас-медіа контролюються або близькими до Президента Кучми особами, або олігархічними структурами, і це є значна проблема з огляду на президентські вибори, які наближаються», — заявила Блатманн в інтерв’ю Бі-Бі-Сі. «Друга тенденція, яку варто відзначити, це велика кількість журналістів, які зазнали нападів у той час, як вони розслідували справи, пов’язані з корупцією на регіональному рівні. І, нарешті, вбивці журналістів так і залишаються безкарними, — я маю на увазі тих, хто винний у загибелі Георгія Гонгадзе та Ігоря Александрова», — говорить вона. Україні, за висновками «Репортерів без кордонів», належить «гідне місце» у шістці пострадянських держав, захаращених корупцією, цензурою, контролем олігархічних кланів над ЗМІ. Разом із нами тоталітарні «лаври» ділять Росія, Білорусь, Узбекистан, Туркменістан та Казахстан.

      І насамкінець іще одні підрахунки — щоправда, з іншої «опери», але пов’язані з поняттям безкарності, якого торкнулася у своєму звіті представниця «Репортерів». За даними Комітету виборців України, за вісім останніх місяців минулого року тільки на Луганщині зафіксовано 800 скарг громадян, постраждалих внаслідок «неправомірних дій» працівників міліції. Що таке «неправомірні дії» міліції, кожен, мабуть, розуміє сам — хай навіть знає про це не з власного досвіду (і слава Богу, якщо такого не було!), а з розповідей інших людей. За цими скаргами прокуратурою порушено кримінальних справ — нуль.

      Як засвідчує представник Луганського відділення КВУ Олексій Свєтіков, прокуратура зазвичай відмовляє у порушенні кримінальної справи проти того чи іншого правоохоронця «за відсутністю в його діях складу злочину». Після чого позивач оскаржує постанову прокуратури в суді, далі його скарга приймається до розгляду, але невдовзі повертається авторові з тією самою мотивацією, потім настає іще один суд, потім — вкотре до прокуратури, потім будь-кому зрештою урветься терпець від цього ходіння по муках, прокуратурах і судах, коментує Свєтіков. У такий спосіб злочини, скоєні міліціонерами проти громадян, роками лишаються безкарними, повідомляє сайт «Форум». Ось і всі пошуки справедливості у нашій країні: в який бік не підеш — втратиш усе, включно із вірою чогось добитися та нервовими клітинами. І все-таки зробимо іще одну спробу вижити тут. Спробу №2004.

  • «Термінатор» згадав усе

    Через тиждень після свого призначення на посаду Генерального прокурора Юрій Луценко відвідав камеру №158 у Лук’янівському СІЗО (площею у дев’ять метрів квадратних), в якій він «відсидів» майже півтора року в часи режиму Януковича. >>

  • Кримінальний талант

    Чотири роки тому 18-річний Артур Самарін виїхав з України до Америки за програмою «Робота та подорож». У рідний Херсон хлопець повертатися не планував, тому склав свій хитромудрий план втілення в життя своєї «американської мрії». >>

  • Шанс для невинних

    Законопроект «Про внесення змін до Кримінально-процесуального кодексу України щодо забезпечення засудженим за особливо тяжкі злочини права на правосудний вирок» уже давно готовий до другого читання у сесійній залі Верховної Ради України. Але вже кілька місяців у народних обранців руки не доходять до того, щоб поставити його на вирішальне голосування. Незважаючи на те, що Європейський суд з прав людини послідовно виносить рішення не на користь держави Україна, за які, до того ж, розплачуються не судді, а ми, платники податків. >>

  • «Хорте», тримайся!

    Суддя Ірина Курбатова більше двох годин читала текст вироку активісту Юрію Павленку (на прізвисько «Хорт»). У результаті, за «організацію та участь у масових заворушеннях під Вінницькою ОДА 6 грудня 2014 року» майданівець Павленко отримав чотири роки й шість місяців позбавлення волі. Він також має компенсувати судові витрати — 10 тис. грн. >>