Аграрний віце-прем'єр Іван Кириленко: Щоб не було скандалів, Україна має збирати 35 мільйонів тонн зерна

14.01.2004
Аграрний віце-прем'єр Іван Кириленко: Щоб не було скандалів, Україна має збирати 35 мільйонів тонн зерна

      Аграрний віце-прем'єр Іван Кириленко — людина, з одного боку, надзвичайно комунікабельна, а з іншого, великий любитель цілком і повністю контролювати інформаційні потоки. Інтерв'ю не дуже люб'язній в оцінках його діяльності «Україні молодій» він мав намiр дати ще з січня 2000-го, щойно його, маловідомого в широких колах депутата, призначили міністром. Але то підготовка стратегічних державних програм, то недовершеність поточних справ, то інша державна зайнятість, то чiпкий грип не давали довгоочікуваній розмові відбутися. Напередодні ж цього Нового року щось змінилося, і  кореспондентці «УМ» вдалося відносно легко потрапити не лише в приймальню, де деякі відвідувачі годинами очікують на високу аудієнцію, а й у по-діловому просторий кабінет Кириленка на п'ятому поверсі Кабінету Міністрів. Розмова видалася тривалою, цікавою і, як мені здалося, відвертою, хоча потім з'ясувалося, що далеко не все сказане було сказано «для преси» — Іван Григорович вивіряв кожне своє слово.

      Попри перманентні лихоманки на зерново-хлібному ринку, найбільшим досягненням року, що минув, він назвав забезпечення стабільності на ринку зерна і зернових продуктів. «Найголовніший плюс полягає в тому, що біда навчила: виділені гроші зробили державу сильним гравцем», — сказав аграрний віце-прем'єр, який, на відміну від щойно звільненого аграрного міністра, залишається на своїй посаді і продовжує формувати державну політику на аграрному ринку. Що робив і робитиме уряд, щоб стабілізація була повною і остаточною, — про це наша сьогоднішня розмова.

 

У червневому «ціновому бумі» винні погода та дефіцит гречки

      — Протягом року зерново-хлібний ринок лихоманило тричі: у березні виник скандал із експортерами зерна, у червні — паніка з продовольством, а в жовтні-листопаді в Україні масово подорожчав хліб. Поясніть, що відбувалося, чому уряд гасив лихоманку, а не запобігав їй?

      — Справді, ніякої лихоманки не було б, якби працював вільний ринок. Вона могла закінчитися, не почавшись, — піднялася б раз удвічі ціна на хліб, і все.

      — Але пекарі навесні говорили не про дворазове, а про 30-відсоткове подорожчання хліба, яке, власне й відбулося восени. Навіщо було на півроку відтягувати неминуче?

      — Чудес не буває. Якщо зерно спочатку коштує 340 гривень, а потім піднімається в ціні до 800 і 1200 гривень за тонну, то, якби влада не перейнялася цим питанням, ідентично зреагувала б і ціна на хліб. Пригадайте, як восени 2002 року тонну пшениці купували по 340-380 гривень, а ціна на борошно не спускалася нижче 1100 гривень за тонну, хоча воно повинно було коштувати 600-700 гривень.

      Ціна на продовольче зерно з часів уряду Ющенка упала удвічі, а хліб за цей час подешевів лише на 25 відсотків. Зароблялися серйозні гроші на борошні, і ніхто не втручався. Якби ми не втрутилися в цьому році, ціна на хліб виросла б суттєво, — не на 30 відсотків, а точно пропорційно ціні на зерно. Адже з кілограма зерна приблизно виходить кілограм хліба.

      — Сьогодні можна пояснити, що сталося із продовольчим зерном у лютому-березні?

      — Коли, станом на 1 лютого, ми вперше за роки незалежності зібрали декларації, тобто вперше проаналізували баланси, виявилося, що продовольчого зерна вже обмаль, а ринок «гріється», відчуває дефіцит пшениці. Пішли перші листи з областей з проханням допомогти зерном із Держрезерву. Щоб заспокоїти ситуацію, ми вже у березні почали інтервенції. Водночас глави облдержадміністрацій отримали вказівку про організацію імпорту. Відповідна команда була й послам—оцінити ситуацію і максимально сприяти закупівлі зерна. От що відбувалося у березні. Тоді ж ми домовилися з провідними компаніями-експортерами про різке скорочення експорту й нарощування імпорту.

      — Куди ж ділися зібрані в 2002-му понад 20 мільйонів тонн пшениці, половина якої «числилася» як продовольча?

      — Можу тільки сказати, що 2001-му році до жнив майже не було перехідних залишків, а після урожаю, в 2001-2002 роках, залишилося 7 мільйонів тонн. За даними Держкомстату, тоді восени господарства знову зібрали близько 40 мільйонів тонн зерна. Чому його не стало вже в березні — це велике запитання. Ви знаєте про перевірки Генпрокуратурою й іншими органами. Недоліків на ринку зерна накопичилося дійсно багато.

      — А що сталося в червні? Як трапилося, що високі ціни на зерно «вискочили» на споживчому ринку?

      — Коли в лютому різко підскочила ціна на зерно, ми «погасили» ситуацію інтервенціями, яких не зупиняли й весною, і влітку. Але коли 26 квітня вдарив заморозок — мінус 7-9 градусів на грунті, а через три дні температура піднялася до плюс 30 і трималася на такому рівні до середини червня, стало зрозуміло — великих врожаїв не буде не лише в степу, а й на людських городах, у селянських господарствах. Саме в селах люди це збагнули першими і кинулися в магазини скуповувати крупи, борошно, цукор, вермішель. Виник ажіотаж, місцями досить великий, бо надмірних запасів деяких видів борошномельної продукції, особливо круп, уже не було. Найбільше це стосувалося гречки та цукру.

Вдатися до «продрозверстки» владу спонукали ... росіяни

      — Тоді Кабінет Міністрів спробував адміністративно повернути ціни до травневого рівня. Водночас усі розуміли, що урожаю озимини не буде і після жнив хліб подорожчає. Хоча влада це вперто заперечувала...

      — А ви хотіли, щоб влада запанікувала? Передбачаючи неврожай, ми ще влітку їздили на переговори в Росію, щоб купити пшеницю по 100 доларів за тонну. У той же час кримчани, в яких озимина вродила, продали перше зерно нового урожаю по 1050 гривень за тонну. Росіяни резонно зауважили: «Ми порахували: це — 200 доларів. Ви чого до нас приїхали? Купувати зерно по 100?» Довелося вдома тимчасово централізовано рекомендувати ціну на продовольчу пшеницю — 600-700 гривень за тонну. Завдяки цьому ми уклали з Росією контракт на зерно по 110 доларів за тонну.

      — Так, але народ встиг охрестити це  продрозверсткою...

      — Щоб компенсувати селянам втрати, вже після укладання контракту з росіянами, Держрезерв дав телеграму в регіони, рекомендувавши своїм підприємствам доплатити різницю до ціни 1100-1200 гривень. Тож я не вважаю, що цей процес був дуже помітним. Ми пішли на цей крок не від помилок, а від того, що змусили обставини. Це ціна за наш неврожай.

      — За підсумковими даними Держкомстату, скільки зерна зібрала Україна?

      — Урожай зернових у заліковій вазі — 20,2 мільйона тонн.

      — А скільки з них продовольчого?

      — Мене більше цікавить не так зібране зерно, як запаси, що є у наявності. Станом на 1 грудня, за деклараціями, ми всього мали 8,3 мільйона тонн зерна, з яких близько 2,5 мільйона — продовольче, тобто маємо п'ятимісячний запас продовольства.

      — Як багато пшениці потрібно імпортувати до нового урожаю, якщо майже 3 мільйони тонн уже завезено?

      — Щонайменше — 1 мільйон тонн. Але нехай везуть мільйон тонн і більше. У кожної із великих зерноторгових компаній є свої елеватори, адже у державній власності залишилося не більше ста із 590 ХПП. Тож нехай везуть і кладуть на зберігання. Найважливіше, щоб у регіонах якомога швидше організували викуповування імпортного хліба для потреб областей. Це потрібно, щоб Україна не стала перевалочною базою.

Запроваджені з 1 січня нові стандарти на зерно спрямовані на підвищення експортних цін

      — З нового року уряд починає запроваджувати нові стандарти на зерно. Чим це «загрожує» селянам?

      — Нові стандарти на зерно розроблені Мінагрополітики й узгоджені з іншими відомствами, вводяться у дію наказом Держкомстандарту. Таким чином, з 1 січня ми змінили систему оцінки, згідно з якою зерно класифікуватимуть за декількома показниками, головний з яких не клейковина, а білок. У результаті це нам дає суттєве збільшення експортної ціни. Бо досі те зерно, яке у Прибалтиці вважалося другим класом, у нас «числилося» третім. Різниця в ціні між тим та іншим — мінімум 15 відсотків. Тепер же пшеницею третього класу вважатиметься зерно, яке має не менше 12 відсотків білка.

      — Наскільки сільгоспвиробники готові до нововведення?

      — Для нас головне, щоб на елеваторах була відповідна техніка, адже одна сучасна нова лабораторія коштує десятки тисяч доларів. Ми забезпечимо необхідною апаратурою підприємства ДАК «Хліб України» і Держрезерву. Всім іншим доведеться пристосовуватися до нової системи, бо в ній — ціна.

      — Який урядовий прогноз на урожай зерна-2004?

      — Для того, щоб ми впоралися з урожаєм і мали вигідну ціну, потрібно зібрати 35 мільйонів тонн зерна, зокрема 15 мільйонів продовольчого.

      — Чому саме 35, якщо ранiше збирали 40, 50 мiльйонiв?

      — Бо для нужд головного споживача — тваринництва — необхідно 16-18 мільйонів тонн фуражу. Оскільки 70 відсотків поголів'я — у селянських господарствах, то потрібно, щоб люди отримали достатньо зернофуражу на паї. Ще 4 мільйони тонн зерна іде на насіння. 8 мільйонів тонн продовольства необхідно, щоб забезпечити хлібопекарську, макаронну, горілчану, пивоварну та кондитерську галузі.

      Отже, для внутрішніх потреб слід мати близько 30 мільйонів тонн збіжжя. Решту, 5 мільйонів, можна експортувати. Тоді не буде надмірного експорту, який руйнує світові ринки.

Через неврожай 40 відсотків господарств пролонгували банківські кредити

      — За вашими підрахунками, якими будуть фінансові підсумки минулого року? Сільське господарство — збиткове?

      — Думаю, що фінансові результати минулого року для аграріїв будуть не гіршими за попередні. Втім не скажу, що позаминулий рік був вдалим. Незважаючи на чималий врожай, через те, що ціни на всю сільськогосподарську продукцію різко впали, практично всі господарства недоотримали колосальні кошти. В 2003 році ми зібрали набагато більше соняшнику, кукурудзи, але ціна на них значно вища, ніж за рiк до того. Восени така цінова ситуація на пізні культури перекрила збитки від ранніх. Але я говорив би не про сільське господарство загалом, а про економіку окремих господарств. У деяких регіонах, наприклад на Херсонщині, вони будуть переважно збитковими. А, приміром, голова Одеської облдержадміністрації Сергій Гриневецький уже повідомив, що їхня область закінчила рік з прибутком, попри те, що вона, разом із Херсонщиною, Кіровоградщиною та Дніпропетровщиною, належить до регіонів, що найбільше постраждали.

      — Слід очікувати зростання кількості банкрутств серед сільгосппідприємств?

      — У постраждалих регіонах, де склалася несприятлива ситуація не лише з озиминою, а й із пізніми культурами, збиткових господарств, звичайно, побільшає.

      Хоча хто зараз банкрутує сільгосппідприємства? Банки. Сумнівних, непрозорих схем сьогодні в сільському господарстві набагато менше, ніж було в 1999 році. Так, у 2002-му бартерні операції складали всього 4 відсотки від загального обсягу фінансових операцій. Банки ж працюють прозоро. Кредит видається під заставне майно, яке, у разі неповернення позики, описують і забирають судові виконавці. Люди вже звикли, що так може бути. Та держава зробила все, щоб цього не сталося. Тому великої хвилі банкрутств з ініціативи банків я не прогнозую.

      — Восени уряд разом із Нацбанком просив комерційні банки перекредитувати селян, що не спроможні повернути позичене. Банкіри погодилися на цю схему?

      — Ми побачили, що 40 відсоткам господарств кредит віддавати нічим. Та ж Херсонська область у 2003-му пережила три напади стихії: озимина вимерзла, ярі посіви згоріли, а озимі, посіяні в сухий грунт, не скрізь зійшли. Уявляєте, який урожай вони можуть отримати у липні?! Тому держава взяла на себе пролонгацію кредитів на суму близько 1 мільярда гривень.

      Ми домовилися з банками, що вони переоформлять кредити за відсотковою ставкою, не вищою, ніж 21 відсоток річних. Одночасно держава компенсує 16 відсотків річних, тож господарствам залишається платити тільки 5 відсотків. Держава вже виплатила банкам відсоткову ставку по 1 жовтня 2004 року включно, взяла ризики на себе, а кредити залишилися у господарствах, які не здатні їх віддати. Банкіри погодилися, щоб селяни повернули ці гроші у жовтні, бо ми сподіваємося, що в 2004 році таки буде врожай, буде чим розрахуватися.

      — За рік комерційні банки видали селянам багато кредитів?

      — За даними Національного банку, в 2003 році комерційні банки прокредитували агропромисловий комплекс близько 8 мільярдів гривень. Це і сільське господарство, і харчопереробна промисловість, я їх не розриваю, бо багато переробних підприємств беруть кредити, щоб інвестувати їх під майбутній урожай.

      Основне джерело обігових коштів сільгосппідприємств — у банках. Держбюджет фінансує окремі аграрні програми. При цьому він повинен тільки давати сигнал, у чому зацікавлена держава. Зараз ми зацікавлені у хлібові, то й дали у 2003 році 360 мільйонів гривень дотацій за посіяну озимину, а в 2004-му  — 140 мільйонів на здешевлення мінеральних добрив. Окрім того, будуть довготермінові кредити на сільськогосподарську техніку.

      — Вам не здається, що виділені на компенсацію відсоткових ставок  гроші ідуть більше на розвиток банківської системи, ніж кредитування АПК?

      — Підозра є, бо в попередні роки на той відсоток, який держава відшкодовувала відсоткову ставку, чомусь в окремих банках підскакувала вартість аграрних кредитів. Але сказати, що на цьому банки заробляли, важко, бо запропонована схема — прозора і чесна. Коли ми поставили це питання перед банкірами в Нацбанку, то нам пояснили, що в більшості господарств немає реальної застави, що деінде місцеві адміністрації тиснуть на банки, щоб ті видавали гроші взагалі без належної застави, тож, підвищуючи відсотки за користування кредитами, банкіри себе перестраховували.

      Нинішню систему кредитування ми започаткували у 2000 році. Тоді 92 відсотки кредитів селяни повернули — це було фантастично. Саме цей показник дав нам змогу домовитися з банками і пролонгувати проблемні кредити.

      — У цьому році ви не плануєте щось змінювати у ланцюжку співпраці держава — господарства — банки?

      — Думаю, на цей рік ми виділятимемо компенсації лише тим, хто знайде найвигіднішого кредитора. Тобто їх отримають на конкурсній основі. Ви знаєте, яка зараз шкала відсотків — від 18 до 28 річних, тож ми стимулюватимемо банкірів пропонувати селянам кращі умови кредитування.

      — Якими будуть принципи закупівлі зерна до Держрезерву в новому році? Знову працюватимуть старі схеми, будуть товарні кредити, адміністративне визначення цін?

      — Ніяких старих схем, ніякого пального, міндобрив під урожай — ми купуватимемо зерно тільки за гроші. Там, де грошова схема, там прозора система. Тільки починаються негрошові стосунки, ловиться рибка у каламутній воді.

Щоб селяни  не втратили, ПДВ експортерам треба повертати

      — Ви кажете, що селянам до 2005 року продовжили всі пільги з оподаткування, але при цьому експортерам харчової продукції з нового року перестали повертати ПДВ, що стимулює їх на 20 відсотків знижувати закупівельні ціни. Для аграріїв це — прямі втрати. Як таке можна було допустити?

      — Зараз сільгоспвиробникам продовжили пільги з ПДВ. Його нараховують, але залишають у господарствах на розвиток матеріально-технічної бази. Коли писали бюджет, то комусь спало на думку, що раз залишили таку пільгу, то не потрібно повертати ПДВ експортерам сільгосппродукції. Автор цієї зміни не врахував, що селяни, за винятком компаній, які мають великі масиви землі і потужну переробну базу, як правило, не експортують свою продукцію. Більшість господарств продають зерно, соняшник на елеватори, а експортують продукцію оліє-екстракційні заводи, м'ясо- та молочні комбінати, кондитерські фабрики, які сумлінно платять до бюджету податок на додану вартість. Що робить у цій ситуації керівник будь-якого оліє-екстракційного заводу? На 20 відсотків знижує закупівельну ціну. Саме тому перед новим роком ціна на соняшник впала із 1200 гривень за тонну до 1000.

      Але вже є домовленість із Головою Верховної Ради Володимиром Литвином, народними депутатами про внесення змін до закону про держбюджет, щоб виправити цю ситуацію й відновити нормальний експорт.

      — Зараз дуже складно ідуть виплати страхових сум сільгосппідприємствам, які спромоглися застрахувати урожай 2003 року. Страхові компанії, та ж «Оранта», натякають, що якщо вони виплатять усі страховки, то просто збанкрутують...

      — Для страхування 2003 рік — найнесприятливіший. Хто міг передбачити, що може бути така стихія. Держава не втручалася у процес страхування, хоча законами ми передбачали обов'язкове страхування таких культур як пшениця і цукровий буряк, планували, що держава відшкодує селянам половину від страхової суми. Свого часу з міністром фінансів Ігорем Мітюковим ми підраховували, що ціна цього питання —  460 мільйонів гривень. Таких грошей у бюджеті ми не знайшли.

      Що стосується судових процесів проти «Оранти», то держава стовідсотково буде на боці селян. Страхові компанії повинні знайти ресурси, щоб виконати свої зобов'язання, інакше ми завдамо удару по довірі до страхового ринку, який тільки-но зароджується. В уряді ми також порадимося, як підтримати страхові компанії, щоб урятувати їх від розорення.

Приватизація хати і присадибної ділянки не повинна коштувати більше 80 гривень

      — Зважаючи на продаж земель сільськогосподарського призначення, який дозволять з 1 січня 2005 року, ви прогнозуєте у цьому році початок вторинної приватизації сільгосппідприємств так, як це сталося із цукрозаводами?

      — Давайте розділимо поняття. Власник цукрового заводу — це власник контрольного пакету акцій, а власники сільгосппідприємства — це засновники товариства з обмеженою відповідальністю, які беруть землю в оренду. У будь-якому випадку, землею може розпоряджатися тільки власник, орендодавець. Він може розірвати договір оренди й піти до іншого засновника товариства чи фермера.

      — Але минулого року з власниками паїв не розрахувалися, й у селян з'явилася велика спокуса змінити орендаря...

      — Не приховую — були побоювання щодо несплати за паї, але на сьогоднішній день це не так. Жорстка політика уряду щодо виплати заробітної плати і соціальних розрахунків, куди входять і розрахунки за оренду паїв, дала свої результати. Станом на 1 грудня із нарахованих 2,2 мільярда гривень орендарі виплатили 1,5 мільярда, або 71 відсоток. Врахуйте, що розрахунки тривають, і великих скандалів з цього приводу досі не було.

      — Яку суму селяни в середньому отримують за оренду земельних паїв?

        Середній розмір паю по Україні зараз складає 4,1 гектара. Суму орендної плати сторони визначають на договірних умовах: це можуть бути як розрахунки грішми, так і продукцією, послугами. В середньому за один гектар платять або надають послуг на 106 гривень. Це 435 гривень за умовний середній пай.

      — У зв'язку з приватизацією землі люди часто скаржаться на те, що їх фактично змушують удруге викуповувати вже давно приватні землю і хату. Оформлення нових документів на приватну власність на садибу і присадибну ділянку для власників коштує 200-300 гривень. Поясніть, чому селяни змушені з власної кишені платити такі великі гроші за створення державної системи реєстрації?

      — Найближчим часом уряд прийме рішення про перелік платних послуг, у тому числі й стосовно реєстрації землі і нерухомості. Я переконаний, що ціна реєстрації повинна бути прийнятною. Сьогодні за оформлення документації просять і 200, і 300, і 350 гривень, хто на що гаразд. Хоча собівартість цих послуг у сільській місцевості не перевищує 80 гривень. У цю суму входить і сам державний акт, і виділення землі в натурі, й оцінка.

      Окрім того, після ратифікації у Верховній Раді, Україна на вигідних умовах отримає розрахований на 20 років кредит Світового банку. Це 180 мільйонів доларів, які підуть винятково на створення єдиної системи державного кадастру і оформлення людям державних актів. Завдяки цьому 3 мільйони селян, які досі не отримали державних актів, отримають їх майже безкоштовно. Також ми наполягатимемо на тому, що всі послуги з оформлення землі і майна у селі не повинні коштувати більше 80 гривень, документи слід видавати за собівартістю, бо селяни — небагаті люди.

      — Яка ваша позиція, чи слід продовжувати мораторій на продаж земель сільгосппризначення після 2005 року?

      — Мораторій на купівлю-продаж земель сільгосппризначення закінчується 1 січня 2005 року. Яка може бути моя позиція, якщо грошова оцінка землі зараз дуже низька? Якщо проблема розмежування земель комунальної та державної власності досі існує? Якщо система кадастру, оцінки і реєстрації земель недосконала? Закону про ринок земель немає. Державних актів на землю, тобто документів, які є свідченням того, що людина — повноцінний власник, видано трохи більше половини. Плюс психологічно люди не завжди готові до таких радикальних дій.

      З іншого боку, відтермінувати початок продажу земель до 2010 року чи навіть до 2007 року, як пропонує у законопроекті Віктор Ющенко, означає законсервувати питання. Це значить, що виробники й надалі не матимуть можливості використовувати землю як заставу для отримання довготермінових кредитів. А орендарі й надалі не будуть зацікавленими в збереженні родючості землі, бо вони не власники і їм не вигідно вкладати кошти в землю.

      Ми вирішимо накопичені проблеми за рік? З іншого боку, ми готуємо низку змін до Земельного кодексу, якими плануємо зняти чимало проблемних моментів. Сьогодні українські чорноземи оцінюють в 340 мільярдів доларів.  Усе буде дешевіти і девальвуватися в цьому світі на нашому віку, окрім землі. Вона буде рости в ціні. Отож хочеться, щоб земля працювала на економіку України, не хочеться консервувати це питання. Але остаточно ми визначимося тоді, коли  зважимо всі за і проти, причому найближчим часом і разом з науковцями.

 

Довідка «УМ»

      Кириленко Іван Григорович, 47 років. Народився в селі Берестове Бердянського району на Запоріжжі, закінчив Дніпропетровський сільськогосподарський інститут та Московську академію суспільних наук при ЦК КПРС. Починав механізатором-комбайнером у колгоспі імені Шевченка рідного Бердянського району, але кар'єру зробив по комсомольській лінії на Дніпропетровщині, де від ІІ секретаря Солонянського районного комітету ЛКСМУ (1978 рік) «виріс» до завідувача відділом сільського господарства Дніпропетровського обкому КПУ (1990). Півтора року (в 1985-87 рр.) працював на виробництві — був головою колгоспу імені Петровського у Солонянському районі Дніпропетровської області.

      За часів незалежності України перебував на ключових посадах у Дніпропетровській облдержадміністрації, обирався народним депутатом Верховної Ради ІІ, ІІІ і IV скликань. З січня 2000 по квітень 2002 року — міністр аграрної політики України. З листопада 2002 року — віце-прем'єр-міністр з питань АПК. Голова Аграрної партії України.

      Доктор економічних і кандидат історичних наук. Одружений, виховує доньку Олену.

  • І хліб, і до хліба

    Станом на 23 травня, за інформацією прес-служби Мінагрополітики, ярі зернові та зернобобові культури з кукурудзою при прогнозі 7,3 млн. га посіяли на площі 7 млн. га, суттєво перевершивши минулорічні показники. >>

  • Японський трактор у лізинг

    Як свідчить моніторинг ринку останніх років, найбільшою популярністю в українських аграріїв сьогодні користується техніка виробництва США. І рiч не тільки в тому, що засновника всесвітньо відомої компанії «Джон Дір» наші фермери сприймають як свого рідного інженера-емігранта Івана Козу. Американська техніка справді добре зарекомендувала себе в полях України. >>

  • Аграрна арифметика

    Міністерство аграрної політики і продовольства України сформулювало ключові напрями, за якими найближчим часом відбуватиметься реформування галузі. Комплексний стратегічний план, в основу якого їх і покладено, отримав назву «3+5». >>

  • Наша риба впіймала шхуну

    Апеляційний суд Одеси минулого тижня виніс остаточне рішення про конфіскацію на користь нашої держави турецької рибопромислової шхуни ZOR та близько п’ятнадцяти кілометрів сіток — знаряддя лову. Шхуна назавжди залишається в Україні. >>

  • Росіяни хочуть солі?..

    Росспоживнагляд дозволив українському державному підприємству «Артемсіль» відновити постачання солі до Росії. Очікується, що підприємство постачатиме до Росії 170 тисяч тонн солі щороку. Росспоживнагляд повідомив Федеральну митну службу про допуск продукції з 10 травня. >>