Добитися «взаєморозуміння і примирення» між українцями та поляками (свідками й учасниками Волинської трагедії) або навіть змусити потиснути один одному руки вояків УПА та бійців Червоної армії — дитяче завдання порівняно зі спробою викресати іскру християнської любові між Українською православною церквою Московського патріархату та УПЦ патріархату Київського. Втім такі цілі «Україна молода» навіть і не переслідувала. Ми лише спробували зрозуміти, що відбувається між двома гілками українського православ'я, і надали слово речникам обох церков. Прес-службу УПЦ МП представляв її керівник Василь Анісімов, від Київської патріархії «слово мав» її речник архімандрит Євстратій (Зоря). З контрв'ю, записаного з їхньою допомогою, висновки просилися невтішні: кожен звинувачує кожного. Тут миром і не пахне, а para bellum — уже на порядку денному. Поки що війна йде в улюбленому українцями форматі — за допомогою наметів та сидячих страйків. Як у Переяславі, де паства УПЦ МП оточила церкву, яку нібито мають віддати Київському патріархату. Чому так відбувається? Та тому хоча б, що вцілілі по стількох роках енкаведисти і «бандерівці» бодай вірять в існування один одного — тож із цим уже можна працювати. Московський же патріархат «київських колег» узагалі не визнає. Але в першому випадку йшлося про війну і боротьбу ідеологій, а в другому... Невже блаженство миротворців та смиренних духом хтось нагорі підступно скасував? Вважатимемо це питання риторичним.