«Тільки той, хто біжить, рухається вперед»

05.07.2007
«Тільки той, хто біжить, рухається вперед»

Григорій Заболотний: «Тут буде другий промислово-технологічний пояс». (автора.)

 

      За наступні десять років Вінниччина може змінитися невпізнанно. Принаймні таке амбітне завдання ставлять перед собою нинішні перші керівники області. І грунтується воно не тільки на їхньому суб'єктивному бажанні, а на добре продуманих нових стратегічних підходах, які нині вилилися в програму розвитку регіону до 2015 року, затверджену на сесії облради. Про передумови, що спричинили появу такої програми, та про її основні напрямки кореспондент «УМ» розмовляє з головою Вінницької обласної ради Григорієм Заболотним.

«Мінімум політики, максимум економіки»

      - Григорію Михайловичу, впродовж двох останніх років Вінниччина за інтегрованими показниками перемістилася серед регіонів з п'ятого місця на четверте, а потім і на третє. Завдяки чому вдалося це зробити?

      - Зовні область виглядає непогано, але я не сказав би, що ми задоволені таким результатом. Просто порівняно з іншими ми маємо кращі темпи приросту і в промисловості, і в сільському господарстві, і в заробітній платі, і в житловому та промисловому будівництві, а також кращі темпи погашення заборгованості  заробітної плати - вона скоротилася з 300 мільйонів до 26 мільйонів гривень, тобто в 12 разів. Нам вдалося дечого добитися за рахунок того, що ми створили класну консолідовану команду, - це було найбільш принциповим моментом. Ви ж пам'ятаєте: щоразу, коли в нас приходили до влади нові люди, вони завжди воювали: голова облради з головою облдержадміністрації, керівництво області з керівництвом міста і так далі, а хтось тим часом ловив рибку в каламутній воді. А ми відразу ж поклали цьому край, сказавши: кожен із нас є особистістю, кожен володіє якоюсь інформацією у певній галузі краще, ніж в іншій, тому давайте об'єднаємося, відставивши своє «я» на другий план. Нам вдалося налагодити роботу за принципом «мінімум політики, максимум економіки», у спокійній обстановці напрацьовувати проекти, про які раніше тільки мріяли, а частину з них уже робити реальністю.

      - Як складається співпраця з опозицією - фракцією Партії регіонів - у переважно «помаранчевій» облраді?

      - У Вінницький обласній раді Партія регіонів займає конструктивну позицію, тому в мене жодного разу не виникало з нею проблем. Депутати-«регіонали» теж працюють на Вінниччину. Це також один зі складників того невеликого успіху, який сьогодні є.

«Адміністративні методи стримування цін - це утопія»

      - А чим ви незадоволені?

      - Насамперед натуральними показниками. Наприклад, ще залишається заборгованість із зарплати економічно активних господарств, але, я думаю, до кінця цього року чи на перший квартал наступного ми з цією ганебною практикою закінчимо. Незадоволений і середньою зарплатою по області в розмірі 792 гривні - я хотів би, щоб вона була десь 1200-1300 гривень.

      Нас іноді питають: а чому це Вінниччина має одне з перших місць у державі, але, такий низький рівень зарплати? Тут дві причини. Перша: ми за рік і чотири місяці збільшили в 2,6 раза банківські депозитні вклади населення, що дало можливість сформувати кредитні портфелі для виробництва. А з іншого боку, це свідчить, що економіка дуже серйозно загнана в тінь, тобто керівники підприємств платять зарплату в конвертах, не сплачуючи податків. Думаю, це врегулюється після прийняття відповідного закону про державне пенсійне забезпечення. Та й правоохоронні органи тут працюють неефективно, адже ми приблизно знаємо, де нас дурять. Якби ми, враховуючи депозитні вклади, показали реальний рівень зарплати, то він був би на 400-500 гривень вищим.

      Є друге серйозне гальмо, що обмежує рух уперед: у структурі валової доданої продукції області сільське господарство становить 30 відсотків, тоді як у цілому по Україні - 11 відсотків. Для прикладу скажу, що в Донецькій області цей показник становить 3 відсотки, у Дніпропетровській - 6 відсотків - різниця в п'ять-десять разів. Ще 20 відсотків у нас становить переробна промисловість, яка напряму залежить від сільського господарства. Через те ми й не можемо виборсатися на добрі натуральні показники. Промисловості ж ніхто не диктує, скільки виробляти і за якими цінами й кому продавати метал, кокс, техніку тощо. А сільське господарство не встигає ще виробити тонну зерна, як або систему квотування введуть, або вивіз за межі держави заборонять, або низькі ціни встановлять. Через подібні урядові рішення селянин тільки втрачає там, де міг би заробляти.

      - Штучного стримування ціни на хліб це також стосується?

      - Звичайно! От недавно Прем'єр-міністр заявив, що коли хоч в одному регіоні підніметься ціна на хліб, то будуть звільнені керівники. Але ж зростають ціни на пальне, на сировину, на техніку - і все це впливає на вартість кінцевого продукту. Кожен виріб, кожен товар повинен мати реальну ціну, і вона не повинна регулюватися урядом. Стримувати її адміністративними методами - утопія. Можна порегулювати місяць-два-три і або довести того, хто виробляє, до банкрутства, або добитися, щоб він кинув цей бізнес. Як на мене, то краще хай підніметься ціна на 15-20 копійок, ніж виникнуть черги або ж із магазинів щезне хліб. Я теж за те, щоб були дешеві продукти, але здешевлювати треба іншими методами, а не просто «не пускати» чи «забороняти». Якщо держава хоче, щоб хліб був дешевим, - хай дотує з бюджету певні його види - наприклад, соціальний хліб. Але в жодному разі тут не можна адмініструвати.

«Економіка - та ланка, за яку можна витягнути ланцюг»

      - Але структура економіки - не єдина проблема області...

      - Так, існує багато інших вузьких місць, але саме економіка є тією ланкою, вхопивши яку, можна витягнути весь ланцюг. Судіть самі: для нас найстрашніша сьогодні демографічна ситуація, особливо в селі. Потрібно було зупинити відтік молодої робочої сили з сільської місцевості. Звідти виїжджали жінки і дівчата, а це основна репродуктивна частина нації. Вони повинні народжувати, а не заробляти по Іспаніях та Італіях, виходити там заміж і народжувати громадян уже інших держав. Щоб зупинити відтік, потрібно було запропонувати щось на зразок того, що вони шукають за кордоном, тобто сформувати нові підприємства з новими ідеологіями, з новими підходами, новими рівнями заробітної плати і новими соціальними стандартами.

      Усе це примусило дуже серйозно замислитись над новою стратегією. Скажу вам, що коли ми з головою облдержадміністрації Олександром Домбровським їдемо до Києва, я незчуваюсь, як минає час. Всю дорогу туди й назад ми активно працюємо, проговорюємо можливі ідеї: що можна зробити, який варіант відшукати, кого підключити під нові технології і тому подібне. Так ми поступово визначилися з майбутніми пріоритетами розвитку краю, зокрема з'явилася концепція трьох промислово-технологічних поясів, а під експертний аналіз та обгрунтування їх ми залучили нашу інтелектуальну еліту.

      - Конкретизуйте, будь ласка, якими саме будуть ці пріоритети?

      - Ми не винаходимо чогось екстраоригінального, а лише враховуємо світові тенденції і ті ресурси, якими Бог наділив Вінницьку область і які ми просто зобов'язані використати максимально. Ми постійно чуємо, що Україна - потужна транзитна територія між регіонами континенту. А коли прив'язатися до області, то ми побачимо, що у Вінниччини - один із найвищих коефіцієнтів транзитності в державі. Тут перехрестя кількох міжнародних транспортних коридорів: зі сходу на захід країни, з Румунії через Молдову на Київ і далі на Росію, від Балтійського моря до Чорного і так далі. Крім того, в нас десять тисяч кілометрів доріг із твердим покриттям - це другий показник у країні. Я вже не кажу про залізницю, нафто- і газопроводи, великий аеропорт, хоч і поки що не задіяний, здатний приймати важкі літаки. Все це ми повинні використати, створивши мережу логістичних центрів, інфраструктуру обслуговування і так далі. Уже практично вирішено питання з будівництвом автомагістралі з шестирядним рухом, по якій до Києва можна буде добиратись за одну годину десять хвилин. Це означає, що Вінниця, по суті, почне відігравати роль одного з міст-супутників столиці з усіма наслідками, які з цього випливають.

      Другий пріоритет - створення наукового парку, який дозволить об'єднати інтелектуальні сили вузів, до того ж не тільки нашої області. Місяць тому ми про це підписали договір, тепер підуть роботи з будівництва наукового містечка. Тут дуже серйозний стимул до переходу на інноваційно-інвестиційну модель розвитку економіки. У тісному зв'язку з цим перебуває третій пріоритет - зміна структури виробництва, бо вона в нас дуже консервативна, сформована за застарілими схемами.

      Наступний важливий напрямок - альтернативна енергетика. Без потужної системи енергозбереження, без розвитку альтернативних джерел і Україні, й області буде дуже складно конкурувати. І все це не лише слова - все це уже переходить на стадію конкретного втілення. Часу чекати немає.      - Щойно ви згадували про промислово-технологічні пояси. Що вони собою являтимуть?

      - Перший із них розкинеться довкола Вінниці, це найбільш приваблива зона. Другий пояс - це середина області. Там має бути найбільше переробних, будівельних підприємств, заводів зі складання нової техніки на основі спільних підприємств тощо. І третій пояс - це периферія, яка охопить села, селища, міста районного значення. Там займатимуться виробництвом сировини, напівфабрикатів, будівельних матеріалів, сформується сфера послуг, потрібних на селі - щоб не треба було їхати в районний центр, аби постригтись чи поремонтувати взуття. Сьогодні ми вважаємо, що саме там потрібно будувати підприємства - це дасть високооплачувані робочі місця. А хто прийде туди з інвестиціями і захоче, щоб молодь трималася, то збудує і садок, і школу, й іншу інфраструктуру. І вже є низка домовленостей під спорудження сучасних підприємств.

      Ми не випадково прагнемо залучити закордонного інвестора. Іноземці, які збудували за свої гроші підприємство, дали робочі місця і зарплату людям, з нашою продукцією легко вийдуть на європейський ринок до своїх колишніх партнерів. Вони цей ринок сформують для себе за два-три роки. А ми його формували б років п'ятнадцять - не менше.

«Не треба триматися за віджилі стереотипи. Замість цукрозаводів - біоетанол»

      - У такому разі що буде з традиційними найрозвинутішими галузями Вінниччини, її опорою - цукровиробництвом, спиртовиробництвом?

      - Не треба сліпо триматися за віджилі стереотипи. Я теж нелегко відмовляюсь від старого. Хочеться на традиційних схемах працювати, тому що ти їх глибоко знаєш, а нове треба вивчати, ризикувати. Але іншого шляху немає.

      Знаєте, колись я свято вірив в ідеї Комуністичної партії. Я зовсім молодим хлопцем став головним агрономом потужного аграрного району, потім - дуже молодим начальником управління сільського господарства, і за посадою був членом бюро райкому партії. Бюро райкому в нас було і генератором ідей, і організатором різних справ на виробництві, і водночас найсуворішим контролером. Я тоді поїхав у Югославію і був вражений, що люди можуть спокійно піти в магазин і купити що хочуть, а в нас за тими ж товарами треба вистояти в черзі цілу ніч. У мене виникли серйозні сумніви в ефективності тодішньої системи, і надзвичайно важко було самого себе переламати, сказати собі неприємну правду.

      Колись ми дуже хотіли, щоб у Вінницькій області працювали всі 39 цукрових заводів, які у 1982 роцi виробили по пуду цукру на кожну радянську сім'ю. Ми намагалися їх утримати на плаву, і я вірив, що так має бути. Тоді поїхав перший раз у Німеччину й побачив цукровий завод, який переробляв 20 тисяч тонн буряків за добу, причому на одну тонну сировини витрачав 90 літрів води, тоді як ми на повну переробку однієї тонни витрачали 900 кубометрів! Скажіть, як можна було з ними змагатися? Ми не витримували конкуренції навіть на внутрішньому ринку, бо прийшов цукор-сирець. Мені було дуже важко відмовитись від старої економічної ідеології і сказати: в області повинно працювати 20 заводів. А решта - треба думати, що з ними робити. Я тоді наводив приклад, хоч, може, і не зовсім естетичний: хоч який ви макіяж робитимите 80-річній жінці, хоч як її одягайте, та вона не зможе народити. Те саме і з цукровими та спиртовими заводами.

      Життя вимагає, щоб ми сформували іншу структуру виробництва, зорієнтовану на іншу продукцію, затребувану сьогодні в світі. І це в першу чергу біотехнології, виробництво біопального. У нас залишиться деяка кількість цукрозаводів, які вироблятимуть цукор, та спиртзаводів, які вироблятимуть спирт для внутрішнього ринку. Решта повинні бути перепрофільовані на виробництво іншої продукції, і передусім біоетанолу, здатного заміняти бензин. Наприклад, в Америці дано завдання на цей рік виробити 600 тисяч, а на наступний - 2,5 мільйона двигунів, які працюватимуть на біопальному. Світ рухається в цьому напрямку, і ми не можемо стояти осторонь. У нас є серйозні напрацювання в цій сфері, ми готові хоч зараз провести реконструкцію і розпочати виробництво.

      - Але ж парадокс у тому, що в нас є цехи з виробництва біодизеля, пілотні технологічні лінії з випуску біоетанолу - і досі не розроблено технічних умов. Хто ж у нас купуватиме пальне, якщо немає державних стандартів?

      - По-перше, біопальне треба робити - це однозначно. І ми готові його робити - це теж однозначно. Учора ми не мали підтримки від держави, а сьогодні вже маємо. Що стосується стандартів, то народний депутат Григорій Калетнік мені повідомив, що параметри стандартів на біодизель і біоетанол уже відпрацьовані, залишилося їх затвердити. Я переконаний, що діяти вони почнуть швидко. Та й узагалі, все те, про що ми розмовляли, повинно втілюватися в життя швидко, бо в сьогоднішньому динамічному світі хто стоїть на місці - той відступає, хто йде - той стоїть на місці, і лише той, хто біжить, - рухається вперед. Давній афоризм, ніби людина, яка володіє інформацією, володіє світом, уже застарів. Світом володіє той, хто швидше володіє інформацією і якомога швидше перетворює її на реальність.

 

ДОСЬЄ «УМ»

Заболотний Григорій Михайлович Голова Вінницької обласної ради.

      Обраний за списком Соціалістичної партії України. Нині - позапартійний. На початку 2000-х років був членом Народно-демократичної партії, членом політради НДП, працював першим заступником голови обласної державної адміністрації.

      Народився 6 січня 1952 р. в с. Кидрасівка Бершадського району Вінницької області.

      Освіта - вища, у 1981 році закінчив Уманський сільськогосподарський інститут, за фахом - учений-агроном. Працював агрономом у різних господарствах Вінниччини, очолював Бершадську райдержадміністрацію.

      Кандидат сільськогосподарських наук, професор. Заслужений працівник сільського господарства України.

Одружений, має сина й доньку.