Кістка в пам'яті

28.06.2007
Кістка в пам'яті

(Укрінформ)

      30 червня «андеграундна» (тобто, неофіційна) Україна відзначатиме століття від дня народження головнокомандувача Української армії, про яку лідер антигітлерівської організації «Воююча Франція» генерал Шарль де Голль шанобливо сказав: «Якби я мав таку армію, як УПА, Німеччина ніколи б не захопила Францію».

      Керівництво держави, Міністерства оборони та закордонних справ, Інститут національної пам'яті ще не винесли на державний рівень проблему увічнення пам'яті легендарного Романа Шухевича і питання про відповідальність правонаступників СРСР за злочинну «операцію» його знищення. Утім нез'ясованим залишається питання поховання останків командарма, нібито віднайдених восени 2005 року. «УМ» дослідила кілька ліній приватних розслідувань цієї таємниці. І наштовхнулася на сумні висновки.

 

Авантюра століття

      Для з'ясування, чиї обгорілі кістки знайшли водолази у жовтні 2005-го на дні Збруча, здається, є все необхідне. Власне, є два фрагменти кісток, є діти і рідна сестра Романа Шухевича, що дає шанс значної вірогідності експертизі ДНК. Є гроші на таку експертизу (діаспора охоче погодилася посприяти фінансово) і є українська інституція з найсучаснішим обладнанням, де молоді й незаангажовані фахівці не проти здійснити експертизу навіть безкоштовно, з огляду на важливість її для держави. Зрештою, для «чистоти результату» експертизу можна провести і ще одну в котрійсь із поважних лабораторій на Заході.

      Якось нелогічно виглядає при цьому мовчкувате переховування кісток у сейфі Хмельницької обласної держадміністрації упродовж майже двох років. З таким питанням звертаюся до наступника Шухевича, останнього головнокомандувача УПА Василя Кука. «То все вигадка КДБ, афера, — емоційно каже генерал Кук. — Василь Червоній (член УНП, екс-голова Рівненської облдержадміністрації. — Ред.) ще в 2000 році писав до СБУ, щоб надали відомості про знищення тіла Шухевича й отримав відповідь, що жодного документа про це в архівах немає. А через місяць з'являється стаття в газеті «Експрес» (масове видання, що розповсюджується переважно в Західній Україні. — Ред.), що дають 10 тисяч гривень тому, хто розповість більше про місце з останками Шухевича. І тоді прийшов кадебіст і розповів». Наступного дня маю від генерала ксерокс цілої шпальти з «Експресу» за 4—12 березня 2000 року з кумедним заголовком: «СЕНСАЦІЯ! Офіцер спецслужб заговорив...». У передмові розписано, що ім'я гостя редакції, відставного офіцера МДБ СРСР буде збережено в таємниці, мовляв, «у відомстві, з якого наш оповідач починав службову кар'єру, тим, хто ляпав язиком, відривали голови». В інтерв'ю, серед традиційного для осіб свого фаху «потоку свідомості» емдебіст чітко повідомив, що тіло Шухевича загорнули у водонепроникну тканину і закопали на території львівської тюрми, де було обласне управління МДБ, а нині подвір'я слідчого ізолятора СБУ. Про це він дізнався у 1982 році, коли з доброго дива переглянув у львівському архіві КДБ товсту теку з «агентурною розробкою» у справі Шухевича. У час «перестройки» теку, на думку спецслужбовця, вивезли до Москви». До речі, у 2005 році, коли інтерес до місця поховання Шухевича став майже всеукраїнським, з'явилося «повідомлення» про поховання його в якомусь гірському селі на Івано-Франківщині. Отже, місць останнього спочинку командарма називають кілька. Наче навмисно! Це інтерв'ю ще раз підтвердило анекдотичну хитромудрість чекістів, але зовсім не наблизило нас до осягнення «збручанської правди».

      А тепер слово доктору історичних наук Юрію Шаповалу, який за урядовим дорученням у 2006 році працював у Державному архіві СБУ, шукаючи документи про знищення тіла головнокомандувача УПА. На його переконання, таких документів там немає. «Я не підтримую думки про те, що кістки, знайдені у Збручі в 2005 році є останками Романа Шухевича, — каже пан Юрій. — Це легенда, на якій дехто вже робить бізнес». Ще в статті за 21 жовтня 2005 року в газеті «День» Юрій Шаповал поставив під сумнів факт віднайдення праху головкома, непідтвердженого жодним документом, і тут же описав, як «спецслужба наприкінці 1980-х і на початку 90-х років послідовно нищила, а паралельно — ще ретельніше ховала документи з власного архіву».

      Володимир В'ятрович — другий історик, за дорученням віце-прем'єр-міністра Дмитра Табачника допущений тодішнім головою СБУ Ігорем Дріжчаним до секретних паперів, теж нічого нового не знайшов. А на недавній конференції до 100-річчя Шухевича у Львівському національному університеті імені Івана Франка заявив, що колишній голова СБУ Ігор Смєшко (який 1 грудня 2004 року офіційно підтвердив місце спалення) та полковник КДБ Олександр Гнап (який задовго до Майдану кілька років розшукував місце знищення останків командарма) хотіли «вислужитись новій «помаранчевій» владі».

«Навєрноє, здесь», — сказав 91-річний кадебіст

      Цікаво, звідки ж узялася ідея шукати кістки у річці? Відомо, що діти Романа Шухевича ніколи не переставали думати про пошуки батькових останків. У 1999 році, в час чергових президентських виборчих перегонів, син командарма Юрій попросив одного з кандидатів на пост глави держави, колишнього керівника СБУ Євгена Марчука повідомити хоч що-небудь про місце поховання батька. Марчук, за словами Юрія Шухевича, тоді сказав: «Ще не на часі».

      Значить, йому щось відомо? Через кілька років полковник  Олександр Гнап, який свого часу очолював управління розвідки КДБ у Львові повідомив Юрію, що знайшов вірогідне місце спалення тіла Романа Шухевича. Переповідають, що пан Гнап ще замолоду вирізнявся совісливістю, отож сам перебирав архівні справи, опитав близько сотні співробітників КДБ, повідомляв про свої кроки керівництву СБУ. З «цивільних» у пошуках його підтримував кандидат економічних та історичних наук, президент фірми «Гелікон» Михайло Горний. Наприкінці 1999 року від полковника Бабенка Гнап дізнався, що кремацію Шухевича готував полковник Арон Каганович із помічниками. З усієї тієї групи на той час залишився один — 91-річний Іван Болдін. Старий описав на словах місце, де здійснювали спалення, згадав про лісок і річку Збруч. Гнап, відтак, обстежив усі переходи на Збручі, дійшов до схожого місця і привіз туди діда. Болдін довго міряв відстань від дороги до річки Збруч  і лісу і врешті сказав: «Навєрноє, здєсь».

      Невдовзі на тому «навєрноє, здєсь» Гнап з Болдiним поставили хрест із датами життя і смерті Шухевича: «1907 — 1950». А потім Гнап подзвонив Юрію Шухевичу і запросив його на освячення хреста.

      Утім Юрій Шухевич не відганяв сумнівів, вважаючи, що свідчення 91-річного кадебіста має перевірити незалежна група дослідників. У газеті «Високий замок» від 2 липня 2005 року він повідомив, що хоче ініціювати пошуки останків на дні Збруча, аби провести експертизу ДНК. Син Командарма був упевнений, що на таку справу знайдуться добровольці і кошти.

Паралельний хід

      Тим часом свою лінію пошуків провадив Василь Червоній, тодішній голова Рівненської ОДА. Він не раз надсилав депутатські запити до СБУ і 1 грудня 2004 року  несподівано отримав відповідь від Смєшка: у результаті пошуків упродовж лютого—листопада 2004 року, а також за результатами аналізу матеріалів, отриманих від колишніх співробітників МДБ УРСР, встановлено, що начальник 4-го Управління МДБ СРСР генерал П. А. Судоплатов дав вказівку вивести труп Романа Шухевича за межі Західної України і знищити шляхом спалення. 9 березня група на чолі з Ароном Кагановичем вивезла тіло Шухевича вантажівкою на лівий берег річки Збруч неподалік містечка Скала-Подільська. Останки спалили і прах укинули в річку.

      Червоній потім розповідав, що провадив довгі пошуки разом з генералом СБУ Олександром Скіпальським. Згодом у пресі вигулькнуло «повідомлення», що «Скіпальський зумів знайти сліди злочину проти нації у власному відомстві. Уже пенсіонер Олександр Гнап підказав йому адреси учасників тієї події. Екс-депутату Василю Червонію та колишньому заступнику голови СБУ генерал-лейтенанту Олександру Скіпальському таки вдалося докопатися до істини».

      Останнім часом до сонму «копачів істини» приєднався львівський представник Державної міжвідомчої комісії з вшанування жертв війни і політичних репресій, і водночас директор українсько-американської фірми «Ренесанс», колишній водолаз Олесь Криськів. Він планує розпочати другий етап пошуків на дні Збруча.

Кому вірити?

      Здавалося б, навіщо додаткові пошуки, якщо знайдених фрагментів вистачить для експертизи ДНК? До того ж, дехто переконаний, що така експертиза вже проведена. «Експертизу роблять, але вона нічого не довела», — каже голова Київського крайового братства вояків УПА Орест Васкул. Голова Хмельницької ОДА Іван Гладуняк ще 13 жовтня 2005-го, коли Українська народна партія встановила над Збручем гранітний пам'ятник, заявив, що «фрагменти тіла», знайдені водолазами, на експертизі. У газеті «Нація і Держава» за 18 жовтня того ж року надруковано, що «обвуглені рештки нещодавно направлено на експертизу ДНК». Блеф це чи банальна непоінформованість? «УМ» зателефонувала «охоронцю» збручанських кісток — заступнику голови Хмельницької ОДА Валерію Малькіну.

      Прозавчора пан Малькін повідомив «УМ», що кістки на експертизу ще ніхто не подавав, вони «є у власності обласної держадміністрації й зберігаються в сейфі». «Мітохондральний аналіз ДНК роблять лише в Німеччині і США, і коштує він понад 25 тисяч доларів, а це значна, як на державну установу, сума. У зв'язку зі 100-річчям Романа Шухевича ці кошти вже майже зібрані. Але я нікому не віддам останки, поки не переконаюся, що справді все вирішено з експертизою», — завірив Валерій Павлович. Постійно місяться чутки, що в Україні немає обладнання для аналізу ДНК кісток, а є лише для м'яких тканин. Утім дивно, що зв'язок між Хмельницькою ОДА і закордонними інституціями криміналістики, що здійснюють експертизу на ДНК, відбуваються через уже згадуваного водолаза Олеся Криськіва... Невже партії та патріотичні організації, які «розпіарили» себе на «збручанських кістках», не можуть довести справу до експертизи?!

Музей Чупринки у приватній хаті

       Відчувалося, істина поринає в туман пропорційно до зусиль, які докладаєш задля її виявлення. Та несподівано поштарка принесла до редакції «УМ» книжку Юрія Микольського «Як упав головний командир УПА генерал-хорунжий «Тарас Чупринка» — Роман Шухевич». — Це документальне розслідування обставин загибелі командарма і кадебістських методів замітання слідів злочину.

      За два дні я вже у Славському, де пан Юрій у власній хаті створив Карпатський музей визвольної боротьби України. 85-річний чоловік саме готував нову експозицію до 100-ліття Романа Шухевича.

      Доктор технічних наук, професор, фахівець з будівництва спортивних канатних доріг, він довгий час працював у Карпатах і за 30 років назбирав, за його словами, «тонну історичного металу», переважно бойових відзнак українського війська І і ІІ Світових воєн, решток зброї і вояцького посуду. Вийшовши ж на пенсію, зацікавився й паперами — став збирати підпільні видання, листівки, а також архівні документи про УПА.

      Після огляду експозиції у світлиці пан Юрій веде мене в повстанську криївку, яку відтворив на власному подвір'ї. У ній, окрім традиційного начиння, — у повен зріст фігури Романа Шухевича і його зв'язкової Галини Дидик, яка ніби друкує звернення командарма (до речі, на автентичній машинці, на якій такі звернення друкувала справжня зв'язкова).

      Зав'язується розмова про свідчення і документи, яким не завжди можна цілковито довіряти. «Люди бояться говорити, до сьогодні проковтнули язики, — шкодує Юрій Микольський. — Свідки, які ще живі, часто не хочуть розповідати всього, їм це психологічно боляче». А тексти з архівів КДБ є часом «слизькими». «Кадебістські документи треба аналізувати, бо там багато неправди, — продовжує пан Юрій. — У телеграмі Берії, аби применшити свою провину, що не взяли живцем, повідомляють, що Шухевич у Білогорщі відстрілювався з автомата, хоча ніякого автомата в нього не було і в приміщенні не знайдено. А Судоплатов плутає елементарні речі про смерть Шухевича». Свідчення в'язнів на допитах також слід пропускати через фільтр аналізу. Адже тривалими допитами людей доводили до психічного зриву. Кадебісти могли використовувати психотропні підсипки для того, щоб «розговорити» людей. Описаний один такий момент у Галини Дидик: їй здавалося, що вона піднімається вгору після того, як їй дали щось випити. Часом ув'язнені давали неправдиві зізнання, а нинішні історики цього не розуміють.

      Юрій Микольський працював в архівах Києва і Львова. Розповідає, що в Державному архіві СБУ — 98 томів про Українську Повстанську армію. Хоча, очевидно, багато що зникло. Подейкують, що коли КДБ відчуло, що розпадається СРСР, зі Львова на картонну фабрику возили вантажівками документи, і відповідальний за знищення чекав, поки вони не розчиняться в чані з макулатурою. Можливо, там були списки сексотів. Є дані, що, коли голова КДБ УРСР Михайло Галушко в листопаді 1991 року виїздив у Москву, то захопив із собою кілька вагонів секретних документів, можливо, й «діло Шухевича».

      «Але за частиною документів, яка залишилася, можна відтворити перебіг подій, — упевнений пан Микольський. — Скажімо, немає документа про спалення тіла, але залишився наказ, за яким, «за виконання особливо важливого державного завдання», 40 особам виписали «поощрєніє», тобто підвищили «оклад содєржанія» (якби Шухевича «взяли живйом», то отримали б ордени) і наказ про винагородження «за виконання спеціального завдання», де перераховані особи, дані про які я знайшов у інших документах».

«Кістки не знайшли у Збручі...»

      У Юрія Микольського є копії архівних документів із планом чекістської операції захоплення Романа Шухевича, є телеграма міністру держбезпеки СРСР Абакумову, «Справка о ликвидации Шухевича» на багато сторінок. Усі документи про Шухевича направлялися Сталіну і Молотову, які дуже переживали, що через п'ять років після війни в Україні діють такі великі повстанські загони.

      «Іван Олександрович Болдін — єдиний свідок спалення, — розповідає Юрій Микольський. — Він пам'ятає, що було складене велике багаття, на яке використали цілу машину дров і бочку з бензином. На дрова поклали тіло Шухевича, загорнуте в тканину (у деяких документах уточнюється, що то брезент). Спалювали три з половиною години. Після того, як попіл вихолов, солдати змели його на брезент і скинули в Збруч із мосту. Болдін при цьому не був, спостерігав за тим, як викидали згоріле тіло з місця спалення».

      Пан Юрій має прізвища й імена всіх солдатів, які брали участь у тій «операції». Усі вони сибіряки, дехто ще живий, не тільки Болдін, бо тоді були солдатиками, дуже молодими. Інженер підозрює, що після тривалого спалювання залишився лише попіл. Хоча все можливе: тіла царської сім'ї перед спаленням пообливали кислотами, але все ж через багато років кістки знайшли в шахті. У крематоріях згорає все, видають урну з порохом, але там, очевидно, дуже висока температура.

      Тривожить пана Микольського і згадка про брезент. Він вважає, що попіл скинули в річку без брезенту, економлячи «государствєнноє імущество». До того ж, солдати розуміли, що потрібно приховати сліди спалення Шухевича, на час «операції» навіть район був оточений.

      «Я вважаю, що ці кістки у брезенті не знайшли в Збручі, а десь придбали, — робить висновок Юрій Микольський. — Я просив Червонія вислати мені всі матеріали про знайдені кiстки. Він мені не відповів. Це, як на мене, свідчить про авантюру. Невипадково зараз є спроби вдруге розпочати пошуки, з пластунами». Отже, перший акт є неправдивий?

Правда попереду

      Дивує, що не була відкрита кримінальна справа у прокуратурі за фактом знайдення останків людського тіла. Адже коли розкопується захоронення жертв репресій чи війни, найперше відкривають кримінальну справу. Утім Хмельницька ОДА, як і годиться, склала акт знайдення кісток, де вказано глибину річки, швидкість течії, відстань від моста і від берега, прізвища водолазів. Саме Хмельницька ОДА зініціювала пошуки на дні Збруча і за свої кошти найняла бригаду водолазів.

      13 жовтня 2005 року край лісу неподалік села Гуків над Збручем зусиллями Рівненської і Хмельницької обласних організацій Української народної партії було відкрито триметровий базальтовий хрест із дивним написом, в якому купа ідеологічних помилок. Скажімо, що на цьому місці «вознісся на Небо лицарський дух головного командира УПА» — адже дух вознісся не з димом від спалення, а раніше, у мить, коли командарм застрелився, аби не датися ворогові живим. Або ж, що загинув він «у результаті підлої зради», хоча доведено, що зради, тим паче підлої, не було. Дехто вважає, що такий поспіх був потрібен тодішньому голові Рівненської ОДА Василю Червонію, якого знімали з посади. Але ж Червонія зняли аж у травні 2006-го. Інші вбачають якусь провокацію, мовляв, ще замолоду пан Червоній командував комсомольським оперзагоном дружинників виробничого об'єднання «Азот» і відзначався екстремізмом...

Ювілей, якого держава «не помічає»

      Утім пам'ятник стоїть, і до цього всі ставляться прихильно. «З історії уже ніхто не може стерти Шухевича, — каже голова київського товариства «Меморіал» ім. Василя Стуса Роман Круцик. — Ще 10—15 років мине, і архіви будуть розкриті, правда стане відомою. Зі свого боку, Інститут національної пам'яті зробив представлення на Президента стосовно присвоєння Шухевичу посмертно звання Героя України». Утім всі дотримуються думки, що слід здійснити експертизу знайдених кісток. «У першу чергу треба здійснити антропологічну експертизу, — вважає Юрій Микольський. — Методи сучасної криміналістики дозволяють встановити вік кісток. Після цього можна буде говорити про експертизу ДНК». Філософ, колишній політв'язень Євген Сверстюк переконаний, що громадськість повинна чинити тиск на уряд, аби експертиза була здійснена.

      Поки що ж вшанування головнокомандувача Української армії губиться в напівтемряві загальної непоінформованості, недомовок і неофіційності (звісно, спадщина тоталітарного минулого). Це дозволяє спадкоємцям злочинної системи безкарно і цілком офіційно поширювати неправду. Нещодавно кореспондент Російської редакції радіо «Голос Америки» оповів, що Шухевич був «гауптманом СС» (!). А позавчора в передачі «Четверта світова війна» на каналі СТБ син Павла Судоплатова Анатолій розповів, як «органы советской безопасности семь лет искали гауптмана СС Тараса Чупринку и уничтожили в 1950 году под Львовом» — на демонстрованому фото Шухевича в цей момент смаковито розтеклася червона пляма. Збрехав, що «унічтожили», але ж честі «всесильним дзержинцям» не робить і те, що українського героя розшукували аж сім років.

      «800 осіб офіцерського складу КДБ займалися винятково Шухевичем, — каже Юрій Микольський. — Чому ж ми зараз не можемо виділити 800 істориків, які б взялися за розкриття цієї справи?»