«Всі потонуть — я спливу»

15.06.2007
«Всі потонуть — я спливу»

      На це запитання вони зможуть відповісти після того, коли познайомляться з самим Лисом Микитою. Чекати залишилося недовго. Показ фільму планується уже наприкінці червня по національних каналах, а поки що 13 червня відбулася лише його презентація у київському «Кінопалаці». Тож український кінематограф зірвався, як бомба, що 40 років пролежала під стріхою, з пісеньки легендарних «Братів Гадюкіних». 26 серій по 15 хвилин кожна, понад 200 героїв, у головній ролі, звісно ж, хитрий Микита. Три роки підготовки без вихідних — це вам не насіння лузати на лавочці чи скаржитися на сонливість у Верховній Раді.

 

      Здається, до чиновників дійшло, що не можна дітей годувати лише Мікі Маусами і Бетменами. Мусить бути і звичний для нашого клімату продукт. Тож не довго вагаючись, поділилися грошенятами «на молоко» політики Микола Азаров і Людмила Супрун. А хто найкраще знається, як те молоко подати, підказав Павло Мовчан, голова Всеукраїнського товариства «Просвіта». Правда, їх цікавило, чи справляться вибрані з таким нелегким завданням, яким буде кінцевий результат і чи не на вітер, бува, викидають гроші? Але робота завершилася, а скарг немає. Тож зусилля головного художника, лауреата Шевченківської премії Едуарда Кирича, геніального композитора Мирослава Скорика, супервайзера анімації Михайла Яремка, саунд-продюсера Ігоря Добрянського, сценариста і постановника Володимира Кметика були немарними.

      Павло Мовчан не може натішитися появою першого анімаційного фільму. Він уже запропонував екранізувати «Казки великого міста» за творами сучасних авторів і «Тараса Бульбу» Миколи Гоголя. А «Лис Микита» для нього — просто свято, бо, незважаючи на податковий прес і неприйнятий депутатами закон про п'ятивідсотковий збір з алкоголю та тютюну на розвиток культури, анімаційний фільм усе ж таки народився. За його словами, Росія в цьому плані йде на крок попереду. Так, вона знімає і «шерпотрьоп», але його теж дивляться, а ми не робимо нічого.

      Едуард Кирич, який був художником у серії мультфільмів про козаків, уже й не думав, що колись знову зможе повернутися до улюбленої справи — малювати казкових персонажів. Коли запропонували роботу над твором Івана Франка, погодився, бо й так нічого втрачати.

      — Я подумав, що лише в моїх силах це зробити. Герої мають бути веселими, а Франко — серйозний поет. Тож ознайомився ще раз зі словом генія і взявся за малювання, — каже головний художник. — Мені було легко відчути його зсередини, бо довгий час прожив у Львові поряд з Іваном Франком, а малювати почав у Києві. Це поєднання мені допомогло побачити героїв такими, як хотілося.

      А от Мирослава Скорика актуальність «Лиса Микити» засмутила. Він каже, що музична обробка є досить незвична, навіть компілятивна. Режисер Володимир Кметик запропонував йому різні музичні пласти, які оригінально накладаються один на другий, так що робота композитора не була всеосяжною. Йому довелося зацементувати в загальну канву фрагменти різних популярних хітів і власну музику. Хоча фільм є сатиричним, але він має таку глибину, що часом робиться сумно. Твору Франка немає аналогії в цілому світі, тому що там мало позитивних героїв, таких собі патріотів, яких у наш час зустрічаєш на кожному кроці.

      Анімаційний фільм справді вийшов досить сучасним завдяки музиці. От, наприклад, коли показують маєток Микити, звучить «Бомба» «Братів Гадюкіних», а коли Лис крадькома іде з Медведем Бурмилом нібито по мід, то «Океан Ельзи» підспівує хіт «Ти і я», пісня «Разом нас багато!» групи «Гринжоли» озвучує звільнення Микити від страти і арешт Вовка, Медведя та Кота. До речі, про мід. Ніякої помилки не допущено. Бо ж взято за основу оригінальний текст і ніхто не мав сміливості редагувати Франка. А там використано бойківську говірку. Замість чотири барани Лис говорить «штири барани» або такий вислів як «збитий на квасне япко», тобто яблуко, означає побитий зі всіх боків.

      На презентацію фільму запросили також нащадка Івана Франка — Рудольфа. Після перегляду він висловив своє задоволення роботою.

      — Дуже вдало зроблена мультиплікація, вдало підібрані слова Франка. Добре, що взяли первинний текст, а не той, який змінили в радянські часи. Колись, щоб цей молодіжний твір дійшов до глядача, сказали, що він для дітей. Його ставили в лялькових театрах. Театр ім. Франка збирався також ставити цей фільм. Але не дозволили. Звільнили режисера і акторів, бо вважали, що це антидержавна діяльність. Не побачити сьогодення у фільмі може хіба що сліпий. Там і наше судочинство, і наш Медвідь-губернатор. А от Микита — це простий народ. Франко не робить з нього героя. Але фраза Лиса «а я вірю щастю свому. Серед бурі, серед грому всі потонуть, — я спливу»,доводить, що для Франка головне — розум. А губернатори і судді, то все таке... З ними інакше не можна, лише хитрувати.

      Іншої думки про проекцію на сучасність Лиса Микити була Людмила Супрун. Вона впізнала в ньому трьох кандидатів. Але не знає, кого обрати. Про канцелярію промовчала, бо ще не знає,

 чим все закінчиться.

      Охочі переглянути анімаційний фільм можуть не хвилюватися, що не встигнуть побачити його з екранів телевізора. Адже «Лис Микита» також вийде на DVD-дисках для домашнього перегляду. Тож подискутувати, хто є хто, незабаром зможемо цілою родиною.